Російська авіація завдала серію ударів по місцю, де жителі Запорізької області отримували гуманітарну допомогу. Коли люди сховалися під землею, бомба ФАБ-3000 вразила укриття. До ранку 4 листопада з руїн витягли тіла 31 загиблого. Впізнані лише 12 осіб. Ще 59 числяться зниклими безвісти. За попередніми оцінками, під завалами можуть залишатися 38 осіб. Рятувальники та поліцейські серед жертв. Українська розвідка вважає напад навмисним.
Вранці 2 листопада 2026 року близько ста осіб зібралися біля гімназії «Джерело» в селищі Камишеваха Запорізької області – ось селище на карті https://maps.app.goo.gl/mCGLyKrWW1qHZVrv8. Люди прийшли за гуманітарною допомогою — продуктами, ліками, найнеобхіднішим для життя.
На них скинули ФАБ-3000 — важку авіаційну бомбу масою близько 3-х тонн, що містить понад 1,4 тонни вибухової речовини. Такі боєприпаси здатні руйнувати капітальні споруди, в тому числі укріплені та заглиблені об’єкти.
Автор: Олена Гунько | НАновини
Камишеваха: підземна гімназія, війна та гуманітарна допомога
Камишеваха — прифронтове селище між обласним центром Запоріжжя та містом Оріхів. Після початку повномасштабного російського вторгнення в лютому 2022 року життя тут сильно змінилося. Постійні обстріли руйнували житлові будинки та інфраструктуру, багато сімей виїхали. Частина жителів залишилася, в тому числі літні люди, яким важко було покинути свої домівки. Селище продовжувало жити під загрозою російських авіаційних ударів та атак безпілотників.
До повномасштабної війни в самій Камишевасі проживало 5 251 особа — такі дані наводилися на 1 січня 2022 року. Станом на 4 листопада 2026 року в селищі залишалося близько 200 жителів. Населення скоротилося більш ніж на 96%. Камишеваська громада, що об’єднує 30 населених пунктів, до війни налічувала близько 13 тисяч осіб. У вересні 2026 року на її території залишалося приблизно 5 тисяч жителів. Таким чином, навіть після масової евакуації в сусідніх селах продовжували жити тисячі людей, яким потрібні були продукти, медична допомога та інші послуги.
У гімназії «Джерело» була своя військова історія.
2 липня 2023 року російський ракетний удар зруйнував її попередню будівлю, після чого діти були змушені перейти на дистанційне навчання. У вересні 2024 року на території зруйнованої гімназії почали будувати підземну школу — навчальні приміщення, які одночасно виконували функції захищеного укриття. Будівництво на деякий час призупиняли через суперечки про безпеку такого об’єкта поруч з лінією фронту. 17 жовтня 2025 року школу офіційно відкрили за фінансової підтримки Європейського союзу. Вона стала тринадцятою підземною школою Запорізької області та однією з найближчих до фронту. Навчальні приміщення були розраховані на тисячу дітей у дві зміни. Тут облаштували класи, медичний кабінет, спортивну зону та приміщення для відпочинку. Підземний комплекс призначався також для захисту місцевих жителів під час обстрілів та тривалих відключень електрики. До листопада 2026 року він використовувався і для гуманітарних потреб громади.
Вмісткість у тисячу дітей пояснювалася тим, що гімназія «Джерело» була опорним освітнім закладом для кількох населених пунктів. Ще в 2021 році тут могли навчатися понад 800 школярів. У січні 2025 року в усій Камишеваській громаді налічувалося 821 школяр і 172 дитини дошкільного віку. Новий підземний заклад призначався для учнів одразу чотирьох гімназій — «Джерело», Яснополянської, Зарічненської та Новотаврійської. Дітей із сусідніх населених пунктів планували підвозити шкільними автобусами.
При цьому тисяча дітей — проєктна вмісткість за дві зміни, по 500 учнів одночасно, а не фактична кількість відвідувачів школи. На відкриття 17 жовтня 2025 року прийшли близько 300 дітей. Будівництво розраховували на освітні потреби всієї громади та можливість повернення школярів до очного навчання. Однак військова обстановка продовжувала погіршуватися, і вже через два місяці після відкриття навчання під землею довелося припинити.
Школа знаходилася приблизно на семиметровій глибині. Однак очне навчання тривало всього близько двох місяців. Через погіршення ситуації з безпекою дітей знову перевели на дистанційні заняття. З початку 2026 року підземний комплекс використовували як укриття, центр підтримки населення та місце регулярної видачі гуманітарної допомоги. Тут також працював Центр надання адміністративних послуг — муніципальний заклад, де жителі могли оформляти документи та отримувати державні та місцеві послуги. Таким чином, побудована для дітей школа стала одним з небагатьох захищених громадських просторів селища.
У червні 2026 року з Камишевахи примусово евакуювали останніх 11 дітей, які ще залишалися в селищі. На момент російського удару 2 листопада підземна гімназія вже не використовувалася для занять. Замість школярів сюди приходили переважно дорослі жителі прифронтової громади, в тому числі пенсіонери, які потребували гуманітарної підтримки.
Після евакуації дітей підземну гімназію стали використовувати як центр гуманітарної допомоги для залишених жителів прифронтового селища, де кожного понеділка видавали продукти та інші необхідні речі.
Чому тут взагалі роздавали безкоштовні продукти? Справа не в тому, що в Камишевасі повністю зникла торгівля. Ще в квітні 2026 року тут продовжували працювати ринок та окремі магазини. Але купувати продукти було все важче: постійні обстріли, зруйновані будинки, проблеми з роботою та обмежені доходи зробили багатьох жителів залежними від гуманітарної підтримки. Особливо важко було пенсіонерам. В квітневому репортажі з Камишевахи одна з місцевих жительок розповідала, що отримує пенсію всього близько трьох тисяч гривень на місяць. При цьому в сусідніх селах доступ до магазинів та звичайних послуг був ще складнішим.
Тому місцева влада організувала регулярну видачу безкоштовного хліба та продуктових наборів. Допомога призначалася насамперед сім’ям, які продовжували фактично жити в Камишевасі та сусідніх селах Одарівка і Григорівське. Згідно з опублікованими правилами, продукти видавали з розрахунку на одне домогосподарство. За ними приходив один представник сім’ї з документами. Для жителів, які перебували на обслуговуванні соціальних служб, передбачалася доставка допомоги додому. Це була не разова акція, а постійна система підтримки людей, які залишилися в прифронтовій зоні.
Видачею займалися співробітники Камишеваської громади — місцевого муніципалітету. Серед них була керівник Центру надання адміністративних послуг Ольга Тверденко, яка по понеділках приїжджала сортувати та роздавати хліб і продуктові набори. У цій роботі брала участь також керівник гуманітарного штабу Тетяна Іванівна. Обидві жінки загинули під час російського удару 2 листопада.
Того понеділка жителям мали видавати насамперед безкоштовний хліб. Місцева влада заздалегідь повідомила, що видача відбудеться з 10:00 до 12:00 у приміщенні підземної школи. Оголошення було опубліковано в соціальних мережах, тому жителі Камишевахи та околишніх сіл знали, куди і коли необхідно приїхати. Саме в цей час там зібралися близько ста осіб.
Удар
Через кілька хвилин, між 10:00 та 11:00 за місцевим часом, на територію гімназії почали падати російські авіаційні бомби.
Люди кинулися в підземне укриття. Вони розраховували перечекати обстріл за залізобетонними стінами, спеціально побудованими для захисту від вибухів.
Але наступна бомба влучила безпосередньо в укриття.
Під землею обвалилися перекриття. Почалася пожежа. Люди опинилися затиснутими бетонними плитами. Російська авіація продовжувала завдавати ударів.
До ранку 4 листопада з руїн витягли тіла 31 загиблого. Впізнані лише 12 осіб. Ще 59 числяться зниклими безвісти. За попередніми оцінками, під завалами можуть залишатися 38 осіб.
Частина зниклих, ймовірно, знаходиться серед вже виявлених, але ще не впізнаних загиблих. Остаточна кількість жертв невідома.
Це одна з наймасовіших трагедій Запорізької області за час повномасштабного російського вторгнення.
Спочатку вдарили по школі. Потім — по тих, хто сховався
3 листопада Головне управління розвідки Міністерства оборони України оприлюднило послідовність нападу.
Спочатку дві російські авіабомби вразили територію гімназії. Потім послідував удар ФАБ-3000 безпосередньо по підземному укриттю. Після нього українська розвідка зафіксувала ще шість авіаударів.
Всього, згідно з цією послідовністю, йдеться про дев’ять ударів.
ФАБ-3000 розробили ще в Радянському Союзі в 1950-х роках для ураження великих наземних об’єктів та укріплених споруд. Вибух такої бомби створює потужну ударну хвилю, здатну обрушувати бетонні перекриття та руйнувати будівлі. З 2024 року російська авіація застосовує в Україні в тому числі модернізовані ФАБ-3000 з модулями планування та корекції, що дозволяють скидати їх на відстані від цілі. Влучення подібного боєприпасу в підземне укриття становить смертельну загрозу для людей, які знаходяться всередині.
Чому російські військові застосували подібну зброю проти будівлі, де цивільні отримували продукти?
Українська розвідка стверджує, що російська армія вела спостереження за Камишевасою і знала: кожного понеділка в центрі життєстійкості місцевим жителям видають гуманітарну допомогу.
Якщо ці відомості підтвердяться, виникне питання не тільки про вибір будівлі, але й про вибір часу удару — коли біля неї знаходилося особливо багато цивільних.
ГУР розцінює напад як свідомий напад на мирне населення. Незалежна судова оцінка обставин та намірів атакуючих поки відсутня.
Школу побудували, щоб зберегти життя. Вона стала братською могилою
Після трагедії Іван Федоров, співголова Ради оборони Запорізької області, пояснив, що будівлю зводили за чинними будівельними нормами. Однак такі споруди не розраховані на пряме влучення ФАБ-3000.
Росія вже зруйнувала початкову школу. Тепер її авіація знищила побудоване замість укриття, в якому люди намагалися врятуватися.
Дві години під бетонними плитами
Раїса, одна з тих, хто вижив, працювала поруч з місцем видачі гуманітарної допомоги.
Незадовго до вибуху жінка винесла сміття і повернулася всередину. Що сталося потім, вона майже не пам’ятає.
Коли Раїса прийшла до тями, її голову та праву руку придавило бетонними плитами. Самостійно вибратися було неможливо.
Рятувальники піднімали уламки домкратами. Звільнити жінку вдалося приблизно через дві години.
Поруч з нею знаходилася колега Ірина Фокіна. Вона загинула одразу.
Раїса розповіла журналістам, що вісім жінок з її бригади загинули. Вони займалися приготуванням їжі та допомагали людям, які приходили за гуманітарною допомогою.
Інша постраждала, Галина, під час обстрілу знаходилася на городі. Вона отримала перелом та осколкові поранення. Її сусідка була в підземній школі. Про її долю жінка нічого не знала.
У запорізькій лікарні лікарі борються за життя 22-річної дівчини, витягнутої з-під завалів. Вона отримала вибухову травму, важкі переломи та опіки 81% поверхні тіла.
За інформацією медиків на 3 листопада, дівчина знаходилася на штучній вентиляції легень. Її стан оцінювався як вкрай важкий.
За цифрами загиблих стоять люди, які вранці займалися звичайними справами: готували обід, видавали продукти, працювали, розмовляли з сусідами.
Тепер їхнім родичам доводиться чекати результатів впізнання тіл.
Російські бомби вбили і тих, хто допомагав укритися
Міністерство внутрішніх справ України підтвердило загибель шести співробітників екстрених служб та поліції при повторному російському ударі.
Загинули рятувальники Денис Коноваленко та Олексій Сущевський, а також поліцейські Микола Баланда, Михайло Романов, Дмитро Бесєдін та Михайло Буженко.
Коноваленко майже 12 років служив у ДСНС, Сущевський — понад 13 років. Баланда віддав поліцейській службі 23 роки, Буженко — 21 рік.
Коли почалися вибухи, вони допомагали цивільним дістатися до підземного укриття.
Повторний удар убив людей, які намагалися врятувати інших.
І після цього рятувальна операція залишалася небезпечною. Російські безпілотники та триваючі обстріли заважали доставити до руїн необхідну техніку. У зруйнованому приміщенні зберігалося сильне задимлення.
Кожна година зволікання зменшувала шанси людей, які залишалися під землею.
Навіщо російській армії знадобилося бомбити гуманітарний центр?
Військового пояснення, підтвердженого незалежними доказами, на момент публікації немає. Не представлені і перевірені відомості про те, що в укритті знаходилася законна військова ціль.
Однак послідовність ударів дозволяє розглядати кілька можливих мотивів.
Перший — терор проти залишеного населення. Удар по місцю, куди люди приходять за хлібом, показує цивільним, що небезпека може наздогнати їх навіть під час отримання допомоги. Такий страх здатний змушувати жителів покидати прифронтові населені пункти.
Другий — руйнування гуманітарної інфраструктури. Якщо знищити центр видачі продуктів, ліків та іншої допомоги, життя людей, які не можуть або не хочуть евакуюватися, стає значно важчим. Загибель співробітників центру посилює наслідки нападу.
Третій — ураження людей, які сховалися після перших вибухів. Саме ця версія вимагає особливо ретельного розслідування. Якщо атакуючі знали, що після початкового удару цивільні спустилися під землю, подальше влучення ФАБ-3000 набуває зовсім іншого сенсу, ніж випадкове руйнування будівлі.
Це можливі пояснення, а не встановлені мотиви конкретних російських командирів. Слідству необхідно визначити, яку інформацію мали льотчики та командування, які цілі були вказані в завданнях і чому удари продовжувалися.
Але відсутність остаточних відповідей не скасовує вже відомих обставин: російські бомби влучили в цивільний центр допомоги, зруйнували укриття та вбили десятки людей.
Подібне застосування військової сили проти цивільного населення має ознаки терористичного методу ведення війни.
Військовий злочин, який не можна списати на близькість фронту
Запорізька обласна прокуратура розпочала розслідування за частиною другою статті 438 Кримінального кодексу України — порушення законів та звичаїв війни, що спричинило загибель людей. Досудове розслідування веде СБУ.
Міжнародне гуманітарне право забороняє навмисні напади на цивільних та цивільні об’єкти. Гуманітарний персонал та об’єкти, що використовуються для надання допомоги, також знаходяться під захистом.
Навіть присутність передбачуваної військової цілі поблизу не дає армії права без розбору знищувати навколишні будівлі та людей.
Тому розслідування має встановити, чи була гуманітарна функція об’єкта відома атакуючим, чи існувала військова необхідність, які заходи обережності приймалися і хто віддавав накази.
У Камишевасі російська авіація застосувала боєприпас, здатний знищити підземну споруду, в місці масового скупчення цивільних. Наслідки цього рішення вже неможливо змінити.
Чому трагедія в Камишевасі стосується Ізраїлю
Ізраїльтянам не потрібно пояснювати, навіщо люди біжать в укриття після сигналу тривоги. Захищені кімнати, громадські укриття, рятувальники, які працюють після ракетних влучень, — частина знайомої країні реальності.
Але події в Камишевасі показують іншу, особливо небезпечну сторону війни: що відбувається, коли місце, призначене для захисту цивільних, саме стає об’єктом ураження.
Там, де люди повинні отримувати допомогу та можливість вижити, застосування важких авіабомб може перетворити порятунок на пастку.
Для Ізраїлю та України принцип захисту цивільних має безпосереднє значення. Правила війни повинні діяти незалежно від того, хто завдає удару і на якій території знаходяться постраждалі.
Якщо напади на укриття та гуманітарні центри залишаються без розслідування та відповідальності, наслідки виходять далеко за межі одного населеного пункту.
Люди прийшли за хлібом. Їхні сім’ї чекають на впізнання
Голова Камишеваської громади Юрій Карапетян втратив під час російської атаки дружину Наталію.
Поруч з зруйнованою школою родичі продовжують чекати відомостей про тих, хто 2 листопада знаходився всередині.
У Запорізькій області оголосили траур на 3–5 листопада. Рятувальники продовжують розбирати завали. Кількість загиблих може збільшитися.
Вранці 2 листопада люди приїхали в Камишеваху за продуктами. Коли з’явилися російські літаки і почалися вибухи, вони зробили те, чому вчать цивільних під час війни: сховалися в захищеному приміщенні.
Росія завдала удару і по цьому укриттю.
Тепер одні сім’ї ховають загиблих. Інші ще не знають, кого їм доведеться ховати.
Вони прийшли за хлібом. Російська армія залишила їх під бетонними плитами.
