Коли ставка на одного президента стає ризиком: Портников про Трампа, Ізраїль і ціну політичних ілюзій

21 червня 2026 року український публіцист і політичний оглядач Віталій Портников опублікував текст, який для ізраїльської аудиторії звучить не як коментар про чужу політику, а як пряме попередження.

Його головна думка проста, але болісна: держава, яка будує свою безпеку на відносинах з одним лідером, навіть якщо цей лідер здається найзручнішим союзником, рано чи пізно опиняється в небезпечній залежності.

У центрі тексту — Дональд Трамп, Ізраїль, Україна, політика Біньяміна Нетаньягу та ширше питання: на чому повинні триматися союзи — на цінностях чи на вигоді.

Портников пише, що під час президентської кампанії в США 2024 року і в перший рік нового президентства Трампа йому часто доводилося сперечатися з американськими та ізраїльськими знайомими. Вони переконували його, що критика Трампа пов’язана лише з Україною — з небажанням нового американського президента продовжувати попередню лінію допомоги Києву.

Але сам Портников пояснює інакше. Для нього проблема не тільки в Україні. Проблема в тому, що політика, побудована не на цінностях, а на особистих розрахунках, може змінитися в будь-який момент. Сьогодні такий лідер здається вигідним Ізраїлю. Завтра він може вирішити, що вигідніше домовлятися з тими, хто ще вчора вважався ворогом.

Для Ізраїлю питання відносин з США завжди було стратегічним. Америка залишається головним союзником, джерелом дипломатичної підтримки, військової співпраці та політичного прикриття на міжнародній арені.

Але Портников звертає увагу не на сам союз з США, а на інше: небезпечна не дружба з Америкою, а перетворення цієї дружби на особисту ставку на одного політика.

У його логіці, Ізраїль не повинен зводити свою систему безпеки до відносин з одним президентом США. Особливо якщо йдеться про лідера, який діє передусім з власних інтересів, особистої політичної вигоди та бажання довести свою силу.

Саме тут текст стає важливим для ізраїльської внутрішньої дискусії.

Коли ізраїльські політики кажуть, що Трамп — найкращий президент для Ізраїлю, це може звучати зручно в моменті. Але якщо вся стратегія будується на очікуванні, що одна людина в Білому домі завжди робитиме саме те, чого чекають в Єрусалимі, це вже не стратегія. Це азартна гра.

Портников прямо порівнює такий підхід з грою в казино. Ставка всіх грошей на одне число може принести виграш, але може й залишити без усього.

Портников проводить паралель з Україною.

За його словами, Україна після зміни американської політики була змушена вчитися виживати без попереднього рівня підтримки США. Це стало можливим не само по собі, а тому що Київ після російського нападу почав вибудовувати складну систему союзів.

Україна могла вчинити інакше: поставити все на Вашингтон і опинитися розгубленою, коли американська політика змінилася. Але українська дипломатія та оборонна система поступово шукали інші опори — європейські союзи, власне виробництво, нові технологічні рішення, військову взаємодію з різними партнерами.

Для Ізраїлю цей приклад важливий не тому, що становище двох країн однакове. Воно різне.

Україна веде війну проти Росії в Європі. Ізраїль живе в іншій регіональній реальності, оточений іншими загрозами і має іншу історію союзів. Але загальний урок є: держава не повинна дозволяти, щоб її безпека залежала від настрою одного зовнішнього центру сили.

Особливо сильна частина тексту Портникова стосується історії самого Ізраїлю.

Він нагадує, що єврейська держава завжди вміла створювати ситуативні союзи, переходити від однієї домовленості до іншої і діяти самостійно, коли союзник ставав ненадійним.

Це дійсно важлива думка.

Ізраїль не був створений як залежна територія. Він виник як національна держава, здатна захищати себе, приймати рішення і не чекати, поки хтось за кордоном дозволить йому вижити.

Тому, коли ізраїльська політика починає виглядати так, ніби доля країни залежить від рішення одного президента США, це суперечить самій ідеї ізраїльської самостійності.

Портников формулює це жорстко: ті євреї, які хочуть, щоб їхнє майбутнє вирішував президент США, живуть у США. Ті, хто хоче жити в національній державі, живуть в Ізраїлі — і не повинні залежати від примхи Білого дому.

Для ізраїльського читача це не просто політична фраза. Це питання сіонізму, державної гідності та стратегічної дорослості.

Портников пропонує кілька висновків.

Перший — перестати жити ілюзією, що Трамп обов’язково «згадає» про Ізраїль, завдасть удару по Ірану, виконає очікування Нетаньягу, Смотрича чи будь-якої іншої ізраїльської політичної сили.

Так, обставини можуть скластися так, що США знову вступлять у жорсткий конфлікт з Іраном. Але навіть у такому випадку, за логікою Портникова, Трамп буде передусім переслідувати власні інтереси, а вже потім враховувати інтереси Ізраїлю.

Другий висновок — Ізраїлю потрібно повернути собі здатність діяти самостійно. Не в сенсі розриву з США. Не в сенсі відмови від союзу з Америкою. А в сенсі розуміння, що союзник не повинен заміняти власну стратегію.

Третій висновок — Ізраїлю необхідно заново зміцнювати партнерства, засновані не тільки на вигоді, але й на цінностях.

Це, мабуть, найскладніша частина тексту.

Портников каже, що без репутації демократичної держави на Близькому Сході Ізраїлю буде важче будувати нові союзи. Держава, яка хоче, щоб світ визнавав її право на існування, повинна сама зберігати моральну і політичну ясність. Не тому, що так красивіше звучить у дипломатичних заявах, а тому що репутація стає частиною безпеки.

Для Ізраїлю 2026 рік — час важких рішень.

Після війни, регіонального тиску, суперечок всередині країни і зростаючої залежності від зовнішньої підтримки ізраїльське суспільство все частіше ставить питання: на кого можна спертися?

Відповідь «тільки на США» звучить звично, але вже недостатньо. Відповідь «тільки на Трампа» може бути небезпечною.

США залишаються головним союзником Ізраїлю. Це не скасовується. Але навіть найважливіший союзник не повинен ставати єдиною опорою. Ізраїлю потрібні додаткові дипломатичні мости, ширша система партнерств, робота з Європою, регіональні контакти, технологічна та оборонна самостійність, а також точніше розуміння українського досвіду.

Україна показала, що країна, яка опинилася під загрозою, не може дозволити собі розкіш чекати одного рятівника. Ізраїль теж не може.

Текст Портникова фактично ставить перед Ізраїлем питання, яке виходить далеко за рамки ставлення до Дональда Трампа.

Це питання про те, якою буде ізраїльська стратегія безпеки в найближчі роки.

Чи буде вона побудована на особистих зв’язках, політичних симпатіях і надії, що «наш чоловік» у Вашингтоні все вирішить?

Чи Ізраїль повернеться до більш дорослої моделі: сильна армія, самостійні рішення, союз з США, але не залежність від одного президента; партнерство з демократичними країнами, але без ілюзій; регіональна політика, але без відмови від власних принципів.

Портников не пише текст проти союзу Ізраїлю і США. Навпаки, його логіка в іншому: справжній союз не повинен перетворюватися на політичну залежність.

Тому що залежність — це не безпека. Це очікування.

А держава, яка живе в постійній загрозі, не може дозволити собі просто чекати.

Для Ізраїлю головний урок цього тексту звучить так: США важливі, але Ізраїль не може бути проектом одного американського президента. Країні потрібна система союзів, власна стратегія і повернення до політики, де цінності не є слабкістю, а стають частиною сили.