- 27 Вересня, 2025
- 2:10 pm
- Україна
Указ коменданта в Києві
27 вересня 1941 року в окупованому Києві був опублікований наказ коменданта. Всім євреям належало з’явитися на збірний пункт у районі Бабиного Яру “для евакуації”. Всього через два дні почалися масові розстріли.
Руйнування та звинувачення
24 вересня того ж року стався вибух, влаштований радянськими диверсантами в будинках на Хрещатику та навколишніх вулицях. Внаслідок потужного вибуху центр Києва майже повністю згорів. Окупаційна влада поклала відповідальність на диверсантів та єврейське населення.
26 вересня на нараді окупаційної влади обговорювалися методи “остаточного вирішення”. Було обрано місце для знищення – Бабин Яр, довжиною 2,5 км і глибиною до 50 м, що забезпечувало можливість поховання десятків тисяч людей. Визначили розстрільну бригаду і призначили район, який оточать поліцейські. Нижче йшлося про кількість киян, яких виділили для сортування майна жертв.
Наказ на збір
У Києві 27 вересня з’явилися оголошення з вказівками генерал-майора Курта Ебергарда. Євреям наказали зібратися 29 вересня вранці біля вулиць Дегтярівська та Мельникова, взявши з собою документи та особисті речі. За непокору загрожувала розправа: “Хто не з’явиться – буде розстріляний”.
Наслідки збору
Коли євреї приходили на вказане місце, їх далеко не завжди чекали добрі наміри. Багатьох роздягали перед розстрілом і піддавали насильству. Лише за два дні в Бабиному Яру загинуло понад 30 тисяч осіб. Багато євреїв уникли зборів, але на початку жовтня окупанти почали обхід квартир, після чого знайдених євреїв звозили до гаражів, а потім вантажівками доставляли на місце розстрілу.
Масштабне знищення
Розстріли тривали аж до захоплення Києва радянською армією. Останні вбивства сталися 4 листопада 1943 року, за два дні до приходу військ 1-го Українського фронту. За цей період загинуло близько 100 тисяч осіб.
Трагедія та ідеологія
Знищення єврейського населення суперечило ідеології “Великої Вітчизняної війни”, в якій центральним елементом була боротьба і загибель “радянського народу”. Трагедія в Бабиному Яру довго залишалася в тіні. Лише 29 вересня 1966 року, в день 25-ї річниці, після мітингу за участю письменників Івана Дзюби та Віктора Некрасова, про неї заговорили на рівні держави, і незабаром було встановлено пам’ятник жертвам.
Додаткові розстріли
27 лютого 1942 року в Бабиному Яру були розстріляні 621 член українського націоналістичного підпілля. Урочище стало місцем масових розстрілів, де нацисти знищували не тільки євреїв, але й ромів, радянських військовополонених, а також в’язнів Сирецького концтабору. У цьому місці загинули Олена та Михайло Телиги.
Терор і замітання слідів
Під тиском німецьких окупаційних сил жертвами терору стали близько п’ятисот членів Буковинського куреня ОУН, а також українські священики та монахині. Коли окупанти почали відступ, вони намагалися знищити докази своїх злочинів: тіла ексгумували і спалювали, а кістки перемелювали, а попіл розсипали. У цій боротьбі з наслідками невидимі масштабні жахи війни залишилися в жахливій тіні.