- 15 Жовтня, 2025
- 9:00 pm
- Ізраїль
Коли жовтень спускається на гори Кармель, Хайфа перетворюється на місто світла, кіноплівки та довгих черг біля залів. З 5 по 14 жовтня 2025 року тут проходить 41-й Міжнародний кінофестиваль — найстаріший і найбільший в Ізраїлі, подія, де голоси Сходу і Заходу звучать в унісон.
Де проходить фестиваль і хто його організовує
Хайфський міжнародний кінофестиваль — проєкт муніципалітету Хайфи за підтримки Міністерства культури Ізраїлю, Фонду кіно та культурного центру Ethos.
Покази проходять у п’яти локаціях:
- Кінотеатр “Сінематек Хайфа” (Cinematheque Haifa) — серце фестивалю.
- Театр Тікотін (Tikotin) на бульварі הנשיא 89.
- Центр культури Крiгера (Kriger Cultural Center), вул. Еліяху Хаким 6.
- Rapaport Hall, де проходять прем’єри та зустрічі з авторами.
- Відкриті майданчики в Нижньому місті, де ввечері проходять безкоштовні покази під небом.
Щороку фестиваль збирає до 80 000 глядачів, сотні журналістів і режисерів з усього світу. Його місія — «діалог культур, свобода самовираження і віра в силу кіно як мосту між людьми».
Історія та дух фестивалю
Заснований у 1983 році, Хайфський фестиваль став першим міжнародним кінооглядом Ізраїлю. Тоді покази проводилися в одному залі і тривали всього чотири дні. Сьогодні — це 10-денний марафон прем’єр, дискусій, виставок і майстер-класів.
З 2022 року фестиваль включено в програму Оскарівської академії, і переможці в категорії короткометражних фільмів отримують право номінуватися на «Оскар».
Програма і ключові події Haifa 41
На сторінці фестивалю haifaff.co.il представлена насичена програма:
- Event and the Opening Film — церемонія відкриття і перший показ.
- Industry Events — зустрічі з продюсерами, критиками і режисерами.
- Special Events — тематичні дискусії, ретроспективи, покази-присвяти.
- Outdoor Events — вуличні покази під відкритим небом, на площі біля залу Тікотін.
Фестиваль живе не тільки в кінотеатрах — він виходить на вулиці. Ночами на фасадах будинків з’являються проекції фільмів, і глядачі дивляться кіно, сидячи на сходах з чашкою кави. Хайфа в ці дні дихає кінематографом.
Українська присутність: два фільми, дві правди
Україна цього року представлена двома потужними роботами — “Mariana’s Room” і “Two Prosecutors”.
Обидві картини — не просто художні висловлювання, а нагадування про пам’ять, совість і людську гідність.
Mariana’s Room — історія тиші, яка чує все
Розклад показів
- 7 жовтня 2025 року, 11:30 — зал Rapaport
- 11 жовтня 2025 року, 18:30 — зал Auditorium (показ у присутності творців фільму)
Фільм Mariana’s Room, знятий за участю Франції, Ізраїлю, Угорщини та Бельгії, звучить на чотирьох мовах — українській, їдиші, німецькій та російській. Він заснований на романі ізраїльського письменника Ахарона Аппельфельда, уродженця Чернівців, чиє життя стало символом виживання єврейських дітей у роки Голокосту.
Україна, 1943 рік. Тиша, в якій живе дитина
Сюжет переносить глядача в Україну часів Другої світової. Одинадцятирічний хлопчик Хуго ховається в шафі в будинку повії Маріани, рятуючись від знищення.
За стінами — війна і крики, всередині — дихання, фантазія і очікування кінця, який не приходить.
Режисер Еммануель Фінкель називає картину «кінематографічним реквіємом для тих, хто вижив лише уявою».
Актриса Мелані Тьєррі два роки вчила українську мову, щоб її героїня звучала природно і правдиво.
Ця стрічка — про те, як дитина вчиться чути світ через стіни і як любов до життя стає останньою зброєю проти темряви.
Коли зйомки довелося рятувати від війни
Спочатку фільм планували знімати у Львові, в старовинних кварталах, де стіни пам’ятають голоси різних епох. Але після вторгнення Росії в Україну в 2022 році все довелося змінювати.
Команда перенесла зйомки в Будапешт, де на околиці міста побудували точну копію українського будинку — з облупленими стінами, дзеркалом у різьбленій рамі і світлом, що тремтить при кожному кроці.
Українські учасники проєкту — костюмери, художники, асистенти — працювали дистанційно. Деякі виходили на зв’язок з підвалів під час тривог.
Фінкель згадує:
«Іноді під час кастингу в Zoom чулися сирени. Ми чекали. Вони поверталися — і ми продовжували. Без них фільм був би мертвий».
Хлопчик з України, якого врятували двічі
Виконавця головної ролі, 11-річного Артема Кирику з України, довелося буквально евакуювати. Він добирався до Будапешта через Польщу, де його зустріла знімальна група.
Режисер каже:
«Він знімався у фільмі про війну, але жив у війні. І, здається, розумів це занадто добре».
Фінкель наполіг, щоб Артем жив у тій же маленькій кімнаті, де спить його герой. Так дитина відчула ізоляцію, а не просто грала її.
Голос, вивчений заново
Мелані Тьєррі вчила українські слова не заради екзотики. Її вимова звучить з легким акцентом, але в цьому є правда — жінка, яка приховує хлопчика, говорить мовою, яка не її рідна, але стає мовою любові і співчуття.
Її репліка у фіналі —
«Дитя моє, мовчи, доки світ не навчиться слухати»
(«Мовчи, дитя моє, поки світ не навчиться слухати») —
змусила зал завмерти.
У той момент тиша стала голоснішою за всі слова.
Монтаж, який не витримував режисер
Фінкель зізнавався, що монтаж фільму був емоційно нестерпним:
«Я вимикав екран. Я не міг слухати ці крики. Вони занадто нагадували реальні новини з України».
Монтаж тривав майже вісім місяців. Кожен кадр шліфували вручну, залишаючи паузи, дихання, напівтіні. Фільм побудований на звуці — на його відсутності, на тому, що дитина чує крізь стіни, і на тому, чого не чуємо ми.
Чому «Mariana’s Room» важливий
Це не фільм про минуле. Це — нагадування про людську гідність, яка не знає часу і кордонів.
У ньому українська мова звучить як акт опору, а тиша — як голос совісті.
Хайфа, місто, де говорять на десятках мов, зрозуміла це миттєво. У той вечір екран стане дзеркалом світу, в якому ще живі доброта, пам’ять і надія.
Two Prosecutors — Лозниця і дзеркало історії
Фільм Two Prosecutors — спільне виробництво Франції, Німеччини, Нідерландів та України.
Режисер — Сергій Лозниця, один з найшанованіших українських документалістів, чиї роботи давно увійшли в канон європейського кіно.
Про що цей фільм
Дія розгортається в 1937 році, в розпал сталінських репресій. Молодий прокурор знаходить лист невинного ув’язненого і намагається кинути виклик бездушній системі.
Це історія про людину, яка раптом розуміє, що правда дорожча за кар’єру і тишу.
Без ефектних сцен і гучних лозунгів — лише тяжкість вибору, нескінченні коридори влади і холодне світло лампи, під яким вирішується доля.
Лозниця залишається вірним своєму стилю: точність, документальність і етична глибина.
Критики називають картину «анатомією совісті» — фільмом, в якому кожен погляд і пауза говорять більше, ніж діалог.
Символ культурної стійкості
Для українського кіно участь Лозниці в Хайфському фестивалі — це не просто престижна відмітка в афіші.
Це заява про присутність і стійкість — про країну, яка, незважаючи на війну, продовжує бути частиною європейського культурного діалогу.
Лозниця переносить українську чутливість в універсальний контекст — туди, де питання совісті не має кордонів.
Коли і де дивитися
Фільм Two Prosecutors покажуть на 41-му Міжнародному кінофестивалі в Хайфі:
- 11 жовтня 2025 року, 19:15 — зал Rapaport
Тривалість картини — 110 хвилин.
Мова оригіналу — російська, з субтитрами на івриті та англійській.
Виробництво — 2025 рік.
Чому він важливий
Лозниця знову нагадує, що історія — це не дати, а голоси людей, яких ми занадто довго не чули.
«Two Prosecutors» — фільм, де кожен кадр ніби вирізаний з хроніки, але змонтований серцем.
Це кіно не звинувачує і не виправдовує — воно показує, як важко залишитися людиною, коли навколо панує тиша страху.
🎥 Десять найочікуваніших фільмів фестивалю Haifa 41
Кожен жовтень Хайфа перетворюється на перехрестя світового кіно. Цього року в програму увійшли понад двісті фільмів, але саме ці десять обговорюють найчастіше — заради них глядачі приїжджають з усього Ізраїлю та з-за кордону.
Обітована земля (The Promised Land)
Історична драма данського режисера Ніколаса Віндінга Рефна з Мадсом Міккельсеном.
Дія розгортається в Данії XVIII століття: одна людина намагається перетворити безплідні землі на місце, де виросте надія.
Фільм називають одним з наймасштабніших і глибоких відкриттів фестивалю.
Зникнення Йозефа Менгеле (The Disappearance of Josef Mengele)
Французький трилер за реальними подіями.
Історія втечі нацистського злочинця Менгеле в Південну Америку після війни — і спроба усвідомити, чи можливо сховатися від вини, якщо вона живе в тобі.
Один з найнапруженіших фільмів програми.
Любов за версією Дальви (Love According to Dalva)
Фільм французької режисерки Еммануель Ніко — ніжна, але болісна історія дівчини, яка заново відкриває довіру до світу після травми.
Картина зібрала овації на європейських фестивалях і стала «найчеснішим жіночим голосом» Хайфи.
Таємний агент (The Secret Agent)
Відкривший фестиваль шпигунський трилер про подвійне життя і ціну брехні.
Головний герой, роками живший під прикриттям, втрачає грань між роллю і реальністю.
Стильний, динамічний і захоплюючий фільм, після якого глядачі довго не виходять із залу.
Велика Ліліан Холл (The Great Lillian Hall)
Драма студії HBO з Джессікою Ланж.
Історія літньої актриси, яка втрачає пам’ять, але намагається зіграти свою останню роль.
Фільм — тихий монолог про час, славу і страх забути себе.
Вечірній наряд (Tenue de soirée)
Ретроспектива Бертрана Бліє.
Французька комедія 1986 року повертається на екран, щоб нагадати, як безумство, секс і філософія можуть поєднуватися в одному фільмі.
Показ супроводжується дискусією про свободу французького кіно.
Кольори часу (Colours of Time)
Філософська драма про пам’ять, сни і неминучість.
Картина майже без діалогів, побудована на світлі і музиці.
Її називають найспоглядальнішим фільмом фестивалю — кіно для тих, хто вміє слухати тишу.
Граф Монте-Крісто (The Count of Monte Cristo)
Нова французька екранізація класики Олександра Дюма.
Історія Едмона Дантеса, але в сучасному прочитанні — акцент не на помсті, а на переосмисленні і внутрішній свободі.
Очікується масштабне костюмне кіно з морською стихією і психологічною глибиною.
Спайнал Тап 2 (Spinal Tap II)
Продовження культової музичної комедії 1980-х.
Режисер Роб Райнер повертає безумних рокерів, які постаріли, але не втихомирилися.
Найвеселіша прем’єра фестивалю — сміх, ностальгія і рок-недосказаність.
Кімната Маріани (Mariana’s Room)
Емоційна вершина фестивалю.
Фільм Еммануеля Фінкеля, що з’єднує Францію, Ізраїль і Україну, — про хлопчика, що ховається від війни в шафі, і жінку, яка врятувала його ціною власного життя.
Зал стояв — рідкісне визнання в тихому світі кіно.
Цей список відображає те, заради чого їдуть в Хайфу: кіно, яке змушує відчувати, сперечатися і вірити, що навіть в епоху тривог екран залишається місцем, де люди все ще шукають сенс.
Протягом фестивалю проходять панелі для продюсерів, пітчинги молодих режисерів, зустрічі з авторами і нічні концерти біля залу Крiгера.
Коли екран стає мостом
Хайфський кінофестиваль — це не просто свято кінематографа. Це дзеркало світу, де відображаються страхи і надії різних народів.
І в цьому дзеркалі Україна видна — не як країна війни, а як джерело культурного дихання і людяності.
Коли в залах гасне світло, а на екрані звучить українська мова, глядачі відчувають: кіно як і раніше вміє об’єднувати те, що політика розділяє.
На сторінці фестивалю haifaff.co.il
