- 1 Листопада, 2025
- 10:20 pm
- Україна
Рабин Йосиф Іцхак Вольф, представник Хабаду в Херсоні, Україна, продовжує підтримувати свою громаду в умовах війни. В останні місяці він став свідком незвичайних подій, остання з яких сталася минулими вихідними.
В інтерв’ю з Arutz Sheva www.israelnationalnews.com – Ізраїльські національні новини, рабин розповів про те, як російська ракета влучила в дах синагоги, завдавши серйозної шкоди молитовному залу та офісам на першому поверсі.
“Те, що з нами сталося, — це справжнє диво”, — зазначив рабин Вольф. “Ракета увійшла в дах, зруйнувала молитовний зал і офіси, але, на щастя, ніхто не постраждав.”
Стрілянина сталася в той час, коли в синагозі вже нікого не було:
“Це був досить пізній час, коли приходити небезпечно через комендантську годину.”
Не вперше сім’я рабина уникає небезпеки. Раніше, коли на їхній автомобіль атакував весільний дрон, що опинився на їхньому шляху, ситуації здавалися безвихідними: “Я дивився відео цієї події багато разів. Це було неможливо уникнути, але ми залишилися живими.”
У Херсоні життя перетворилося на постійне випробування, а організація громадського життя вимагає винахідливості та внутрішньої сили. Комендантська година перешкоджає вечірнім молитвам, що створює додаткові труднощі:
“До вечора людей у синагогу не привести, і молитв під час свят не зробити.”
До свят Тішрей рабин прийняв неординарне рішення:
“Недалеко від мого дому є готель. Ми орендували його, щоб люди могли відсвяткувати свято і прийти на молитву. Ми змінили час молитв на всі свята.”
Денні молитви також проходять під знаком небезпеки. Херсон розташований на березі Дніпра, і обстріли надходять з протилежного берега, що робить ситуацію особливо непростою:
“Чути вибухи постійно, відстань до них невелика. Спочатку чуєш пуск, а через три секунди — удар. У нас немає сигналізацій або попереджень,” — розповів рабин Вольф.
Тим не менш, за словами рабина, найбільше диво полягає не тільки у фізичному масштабі, але й у духовному просвітленні. Війна призвела до того, що багато жителів міста покинули його, але ті, хто залишився, почали активно приходити до Бога:
“Можна сказати, що переважна більшість неправославних приходять зараз на молитви, хоча до війни не були зацікавлені в синагозі.” Наперекір усьому вдалося зібрати міньян.
Конфлікт кардинально змінив особливості місії. Освітня діяльність, центральна до початку війни, зовсім припинилася: “Ми займалися освітою, це була основна сфера нашої роботи. Зараз усі навчальні заклади функціонують тільки в онлайн-форматі. Проведення школи стало неможливим через небезпеки для учнів.”
Справжній час вимагає зосередитися на виживанні.
“Зараз адже головне — дійсно врятувати людей. Ми дбаємо про їжу, лікарські препарати і надаємо моральну підтримку. Молимося, щоб це все закінчилося, і ми змогли повернутися до нормального життя і звичного ритму”.