Ім’я та епоха: чому Київська музична академія розпрощалася з Чайковським

Наприкінці грудня 2025 року Міністерство культури України поставило крапку в суперечці, яка тривала роками. З назви Національної музичної академії України офіційно прибрали ім’я Петра Чайковського — постаті, навколо якої в країні точилися не лише культурні, а й політичні дискусії.

Рішення було прийнято не у вакуумі. Міністр культури Тетяна Бережна заявила, що питання стосується не смаку і не інтерпретацій, а сфери національної безпеки. У логіці відомства деколонізація культури — це не символічний жест, а елемент захисту держави, що перебуває у стані війни.

При цьому статус академії, її навчальні програми та художня діяльність не змінюються. Змінюється лише ім’я — і саме воно, на думку міністерства, більше не може залишатися колишнім.

Нова назва установи, розташованої в центрі Києва, буде визначена після консультацій з колективом, експертами та громадськістю. До цього моменту академія продовжує працювати у звичайному режимі, хоча на своїх офіційних ресурсах вона поки не прибрала стару назву — керівництво установи раніше послідовно виступало проти перейменування.

Підставою для рішення стало висновок експертної комісії Інституту національної пам’яті. У документі йдеться, що використання імені Чайковського в назві академії є символом російської імперської політики і не відповідає чинному українському законодавству про деколонізацію.

Громадська реакція виявилася неоднорідною. У соціальних мережах — радість, іронія, роздратування. Лунає і інше питання: чому це сталося лише зараз, на п’ятому році повномасштабної війни, а не раніше, коли закон вже діяв.

Історія самого спору сягає 2022 року. Тоді студенти і частина викладачів академії виходили на акції протесту з перекресленими портретами композитора і плакатами «Ні російській культурі». За результатами опитування всередині установи понад 75% студентів підтримали зміну назви.

Керівництво академії, навпаки, наполягало, що Чайковського не можна використовувати як «інструмент імперського наративу». Лунали аргументи про його походження, любов до України, використання українського музичного фольклору. Поет Юрій Рибчинський порівнював композитора з універсальними постатями світової культури, «які не належать одному народу».

Однак всередині самої академії це викликало гострий конфлікт. Ряд викладачів публічно заявили, що їхня думка не враховувалася. Професор історії музики Олена Корчова писала, що формально українська установа фактично виглядає як російсько-орієнтована. Мистецтвознавець Юрій Чекан називав спроби оголосити Чайковського українським композитором проявом постколоніального мислення.

Аргументи сторін розходилися не лише в емоціях, але й у логіці. Так, Чайковський писав музику в Україні, використовував місцеві мелодії, бував тут багато разів. Але, як зазначали критики, географія життя не визначає культурну приналежність, і сам композитор ніколи не вважав себе українцем.

Через цей конфлікт у 2022 році з академії звільнилися кілька викладачів. Пізніше адміністрація навіть замовила експертизу в Інституті українознавства, який у 2023 році заявив про «український генетичний код» Чайковського — висновок, що викликав нову хвилю суперечок.

Фінал настав у 2025 році після внесення ключової поправки до закону «Про основи державної політики у сфері національної пам’яті». Вона дозволила органу управління — Міністерству культури — самостійно прийняти рішення про перейменування, не чекаючи ініціативи самої установи.

Депутат Євгенія Кравчук назвала це питанням справедливості і самоповаги. За її словами, Чайковський не мав відношення до створення академії, яка була заснована в 1863 році як київське відділення Російського музичного товариства. Ім’я композитора з’явилося в назві лише в 1940 році — до сторіччя з дня його народження, одночасно з присвоєнням цього імені консерваторії в Москві.

Для Росії Чайковський залишається ключовою постаттю культурного канону — автором «Лебединого озера» і «Лускунчика». Саме тому, підкреслює Кравчук, його ім’я використовувалося як інструмент русифікації і витіснення української музичної традиції.

Рішення міністерства має і зовнішньополітичний контекст. За словами депутата, українські дипломати роками стикалися за кордоном з аргументом: «Якщо у вас в центрі Києва консерваторія імені Чайковського, про що ви сперечаєтеся?» Тепер цей аргумент, за її оцінкою, знято.

Коментар редакції

Якщо говорити прямо, рішення виглядає логічним у контексті війни і деколонізації, навіть якщо воно болісне для частини музичної спільноти. Музика Чайковського нікуди не зникає — мова йде не про ноти, а про символи. Ім’я на фасаді інституції — це рамка ідентичності. І в ситуації, коли росія веде війну на знищення української державності, збереження імперських маркерів у центрі Києва неминуче сприймається як дисонанс.

Ключове питання тут не в тому, «українець він чи ні». Навіть якщо прийняти аргументи про походження і любов до України, Чайковський є фундаментальною частиною саме російського культурного канону, який сьогодні використовується як інструмент м’якої сили. Україна має право вийти з цієї рамки і повернути академії власне, не нав’язане радянською епохою ім’я.

Історія з перейменуванням показує: культурні символи в Україні більше не вважаються нейтральними. Табличка на будівлі — це не тільки про мистецтво, але й про те, який наратив країна транслює світу. І саме такі рішення формують нову культурну політику, про яку сьогодні пише НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency.