- 15 Лютого, 2026
- 11:35 am
- Україна
15 лютого 1989 року завершився вивід радянських військ з Афганістану.
Про те, як сприймають «афганську війну» в Україні – пам’ятник у місті Хмельницький з назвою “Пішак” – чиясь велика рука рухає по земній кулі фігурку солдата, як пішака. Монумент був відкритий у 2007 році.
Напис під монументом:«Помиляються правителі – страждає народ». Меморіал присвячений, як зазначено на постаменті, «Подолянам, загиблим в Афганістані та інших локальних війнах».
Напевно, один з найкращих антивоєнних пам’ятників на пам’ять про афганську війну.
День пам’яті учасників бойових дій на території інших держав встановлений Указом Президента України у 2004 році і приурочений до завершення виводу військ колишнього СРСР з території Афганістану 15 лютого 1989 року.
Але зміст цієї дати за останні роки став значно ширшим.
Масштаб війни, який визначив покоління
Після Другої світової СРСР брав участь у десятках збройних конфліктів за межами своєї території. Афганська кампанія стала найдовшою і найважчою.
Десять років.
Через неї пройшли близько 620 тисяч військовослужбовців, з них приблизно 150 тисяч — українці. Загинули понад 15 тисяч осіб. Українські втрати перевищили чотири тисячі.
У сьогоднішній Україні живуть понад 150 тисяч ветеранів тієї війни. Понад вісім тисяч поранені, понад шість тисяч мають інвалідність.
Ці цифри десятиліттями здавалися межею допустимої ціни зовнішньої політики.
Як проходять 15 лютого сьогодні
По всій країні в цей день збираються ветерани та сім’ї загиблих. Покладають квіти, звучать імена, проходять зустрічі.
У Києві традиційно йдуть до меморіалу полеглим. У храмах і монастирях читають молитви — за загиблих, за померлих після повернення, за живих і їхніх рідних.
Форма може бути різною, але сенс один: суспільство визнає їхній досвід частиною власної історії.
І цей досвід перестав бути лише спогадом про минуле.
Нова війна змінила оптику
У 2014 році тисячі воїнів-афганців одними з перших вирушили добровольцями захищати український схід. Люди, які вже знали, що таке фронт, знову опинилися в окопах.
Деякі загинули вдруге — вже у війні за незалежність своєї країни.
Саме тому українське сприйняття Афганістану сьогодні не музейне. Це жива лінія, що веде до нинішніх подій.
Цей зв’язок постійно підкреслюють історики, громадські організації та журналісти. У матеріалах НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency тема звучить як приклад того, як стара імперська війна допомагає зрозуміти мотиви нинішнього опору.
Коли порівняння стає неминучим
Афганські втрати — понад 15 тисяч загиблих за десять років — довгий час сприймалися як трагедія виняткового масштабу.
Але після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну виник новий фон.
Москва точних даних не розкриває.
Інформацію збирають за регіональними повідомленнями, журналістськими розслідуваннями, аналізом кладовищ і контрактів. Картина неповна, але тренд очевидний.
Ок — без посилань, тільки цифри, дати і хто це оцінював.
Що відомо на середину лютого 2026
1) Загальні втрати Росії (загиблі + поранені)
- Генштаб ЗСУ на 15 лютого 2026: 1 253 270 «втрат особового складу» (це саме сумарно загиблі і поранені, не тільки загиблі).
- Оцінка британської розвідки (в переказі її регулярних оглядів) на лютий 2026: близько 1 245 000 втрат загиблими і пораненими з початку повномасштабного вторгнення.
2) Мінімум по загиблих (поіменні підтверджені)
- Спільна база BBC Russian + Mediazona (за некрологами, реєстрами і публічними повідомленнями) на 13 лютого 2026: 177 433 ідентифікованих загиблих.
Це нижня межа, тому що далеко не всі смерті потрапляють у відкриті джерела.
3) Оцінка загиблих (діапазон, модельна оцінка)
- В аналітичних оцінках, які відштовхуються від загальної «кассіалті»-цифри (~1,2 млн до кінця 2025) і типових пропорцій «загиблі/поранені», часто фігурує порядок ~275–325 тисяч загиблих (як орієнтир, не як точний лічильник).
Що в цьому бачать в Україні
Для українського суспільства це порівняння не абстрактне.
Воно підсилює сенс тієї самої написи на пам’ятнику в Хмельницькому. Рішення приймаються нагорі. Платять ті, хто йде воювати.
Різниця лише в тому, що тепер українські ветерани минулого конфлікту воюють за власну державу.
Між присягою і оцінкою історії
Війну в Афганістані в Україні часто називають загарбницькою. Ця оцінка стала частиною суспільного консенсусу.
При цьому до солдатів ставлення залишається шанобливим. Вони виконували наказ, жили всередині системи і не обирали політичну стратегію.
Таке розділення сьогодні принципово важливе.
Воно дозволяє одночасно пам’ятати загиблих і робити висновки про дії влади.
Чому 15 лютого — це розмова про теперішнє
Кожен новий рік додає до меморіалів нові імена вже іншої війни.
Тому 15 лютого в Україні — це не тільки про те, що сталося в 1989-му. Це день, коли суспільство знову ставить питання про ціну державних рішень.
І відповідь, висічена на пам’ятнику, не вимагає додаткових пояснень.
Помиляються правителі — страждає народ.
