- 25 Лютого, 2026
- 12:34 pm
- В світі
Україна вистояла там, де більшість прогнозів обіцяли їй швидкий крах. Незважаючи на тиск на фронті, удари по енергетиці та демографічну перевагу Росії, стратегічний перелом так і не відбувся на користь Москви. Про це пише професор міжнародних відносин Міського коледжу Нью-Йорка та старший науковий співробітник Інституту досліджень війни та миру імені Зальцмана Колумбійського університету Раджан Менон у колонці для The Guardian.
Головний тезис експерта — війна, задумана як швидка операція, перетворилася для Кремля на затяжне виснаження без ясної перспективи перемоги.
Україна спростувала ранні прогнози про поразку
На початку повномасштабного вторгнення багато аналітиків очікували, що Україна впаде протягом кількох днів. Населення Росії більш ніж утричі перевищує українське, ВВП — приблизно в десять разів вище, армія — значно численніша, арсенал танків, артилерії, ракет і авіації — більший.
«Керівництво Росії, включаючи путіна, очікувало капітуляції українців, можливо, навіть вітання російських військ», — зазначає Менон.
Навіть розвідки США та Великобританії, які передбачили саму війну, прогнозували швидку перемогу Росії.
Реальність виявилася іншою.
За оцінками, російські втрати досягли 1,2 мільйона осіб, включаючи понад 200 тисяч підтверджених смертей. Геолокаційні підрахунки свідчать про майже 24 тисячі одиниць знищеної, пошкодженої або захопленої техніки. Ці цифри стали шоком для спостерігачів — і, ймовірно, для самого путіна.
Зима, удари по енергетиці та громадянська стійкість
Російські атаки по енергетичній інфраструктурі України взимку 2022–2023 років залишили мільйони людей без світла і тепла. Зима 2025–2026 років виявилася ще важчою — тисячі ракет і безпілотників обрушилися на міста та електростанції.
Україна об’єктивно не має достатньої кількості систем ППО для повного захисту всіх цілей.
Тим не менш, як зазначає експерт, у країні звучить одна і та ж фраза: «У нас немає іншого вибору, окрім як воювати, якщо ми хочемо вижити».
Цей моральний фактор, на думку Менона, став однією з ключових причин зриву російських планів.
Дрони та війна нового типу
Менон підкреслює, що війна на полі бою змінилася. Українські безпілотники позбавили російську армію можливості вести класичні масштабні бронетанкові прориви.
Маневреність в умовах тотального спостереження та ударних дронів стала смертельно небезпечною.
Російські підрозділи адаптувалися: використовують малі групи піхоти, мотоцикли, легкові автомобілі і навіть в’ючних тварин для зниження втрат бронетехніки. Однак технологічна перевага в сфері дронів, за словами експерта, часто залишається за Україною.
До 60–70% втрат у цій війні пов’язані саме з безпілотниками.
Україна також активно застосовує власні ракетні розробки, включаючи модифікований «Довгий Нептун» та інші моделі, завдаючи ударів по командних пунктах, аеродромах і нафтопереробних заводах РФ. За даними публікації, поразки торкнулися майже кожного другого НПЗ, що вплинуло на паливний ринок всередині Росії.
Морські дрони та протикорабельні ракети змусили Чорноморський флот РФ перебазувати штаб із Севастополя до Новоросійська.
В аналітичних оглядах НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency неодноразово підкреслюється, що технологічна адаптація стала одним із ключових факторів балансу сил у цій війні.
Росія не захопила жодного великого міста після Авдіївки
Після взяття Авдіївки в лютому 2024 року Росія не змогла захопити жодного великого міста. З 2024 року її середньодобове просування на окремих напрямках вимірювалося десятками метрів.
За рік Москва отримала близько 1,5% території України, втративши при цьому десятки тисяч осіб щомісяця.
Для анексії решти частини Донбасу Росії необхідно прорвати укріплення і штурмувати агломерацію Слов’янськ — Краматорськ — Костянтинівка. Це вимагає ресурсів, яких Кремль поки не продемонстрував.
путін і ілюзія контролю
Менон припускає, що путін може розуміти невідповідність між доповідями генералів і реальною ситуацією. Заяви про «просування вздовж усієї лінії фронту» контрастують з незалежними даними.
Експерт зазначає, що пропозиції про часткове врегулювання можуть бути пов’язані з усвідомленням обмеженості можливостей.
При цьому, незважаючи на втому суспільства, близько 75% українців, згідно з опитуваннями, відкидають сценарій передачі Росії територій, які її армія не змогла захопити.
Підсумок аналізу такий: Росія не програла формально, її економіка не обвалилася, військова міць залишається значною. Але стратегічної перемоги немає, а війна перетворилася на виснажливе протистояння без очевидного виходу.
Саме в цьому, на думку автора, полягає головний парадокс: розуміючи обмеженість своїх результатів, путін продовжує війну, для якої спочатку не прораховані реальні шанси на успіх.
