- 21 Грудня, 2025
- 1:42 pm
- Україна
Михайло Булгаков, незважаючи на українське коріння, був імперцем і українофобом за світоглядом.
Про це пишуть експерти Українського інституту національної пам’яті України (УІНП).
Об’єкти, присвячені російському письменнику Михайлу Булгакову в Україні – символи російської імперської політики, а їх подальше перебування в публічному просторі несе пропагандистський характер.
Український інститут національної пам’яті (УІНП) — створений 31 травня 2006 як центральний орган виконавчої влади з реалізації державної політики у сфері відновлення та збереження національної пам’яті, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра культури. Раніше — центральний орган виконавчої влади України зі спеціальним статусом, з 2010 по 2014 рік — науково-дослідницька бюджетна установа.
Основними завданнями Інституту задекларовано: посилення уваги суспільства до історії України, забезпечення всебічного вивчення етапів боротьби за відновлення державності України у XX столітті та здійснення заходів з увічнення пам’яті учасників національно-визвольної боротьби, жертв голодоморів та політичних репресій.
Там зазначили, що незважаючи на те, що автор російськомовних романів “Майстер і Маргарита”, “Собаче серце”, “Біла гвардія” та інших народився і довгий час жив у Києві, його сім’я була вихідцями з Орловської губернії, а сам Булгаков — був імперцем і українофобом за світоглядом.
“Письменник, незважаючи на роки життя в Києві, зневажав українців та їхню культуру, ненавидів українське прагнення до незалежності, негативно відгукувався про становлення Української держави та її керівників.
Серед усіх російських письменників того часу стоїть найближче до нинішніх ідеологем путінізму та кремлівського виправдання етноциду в Україні.
Світоглядно був на позиціях російського імперіалізму, білогвардійщини, схвалював експансію російського комунізму“, — йдеться у професійному висновку експертів УІНП.
Експерти також зазначили, що антигуманний дискурс оповідання Булгакова “Я вбив” (1926 року) повністю резонує з наративами нинішніх кремлівських пропагандистів — Дугіна, Соловйова, Скабеєвої і є прототекстом сьогоднішніх закликів до знищення українців.
“Оповідання містить ідеологію фашизму: пораненого військового лікаря-українця лише за його національну приналежність вбиває персонаж-лікар, альтер его Булгакова. Автор, лікар за спеціальністю, художньо смакує момент вбивства і, керуючись ідеєю етноциду, доводить абсурдний тезис: лікарську присягу, кодекс Гіппократа можна переступити”, — йдеться в аналізі творів російського письменника.
Михайло Булгаков і його оточення не визнавали існування української мови.
Російський письменник упереджено і виразно негативно ставився до всього українського – українців, їхньої мови, культури, права на власну державу і т.д., а його творчість безпосередньо пов’язана з глорифікацією російської імперської політики і неприхованою українофобією.
“Зважаючи на вищезазначене,
об’єкти (географічні об’єкти, назви юридичних осіб, пам’ятники та пам’ятні знаки), присвячені російському письменнику М. А. Булгакову (1891–1940), відповідно до частини першої статті 2 Закону містять символіку російської імперської політики, а подальше використання імені М. А. Булгакова в назвах географічних об’єктів та юридичних осіб, перебування в публічному просторі встановлених на його честь пам’ятників, пам’ятних знаків
є пропагандою російської імперської політики“, — резюмували в Українському інституті національної пам’яті.
Булгаков і ізраїльські хранителі «культури поза політикою», або «Російська культура без путіна» (і, як виявилося, з путіним теж)
Рішення Києва прибрати пам’ятник Михайлу Булгакову викликало бурхливу реакцію в Ізраїлі — і, звісно, передусім у російськомовних групах і коментарях Facebook.
Крики про «фашизм», «скасування культури», «докотилися».
Але якщо чесно — це взагалі не про пам’ятник. І навіть не про Булгакова.
Це про міф.
Роками саме в Ізраїлі чудово працювала формула:
«російська культура без путіна».
Зручна, тепла, майже терапевтична.
Вона дозволяла говорити:
ми проти режиму,
ми за високе і вічне,
політика тут ні до чого.
Булгаков ідеально вписувався в цю схему:
не радянський, не плакатний, інтелігентний, «над сутичкою».
Зручний символ для алії, яка хотіла зберегти «культуру» і відгородитися від відповідальності.
«Темрява, що прийшла з Середземного моря, накрила ненависне прокуратором місто».
Гарна фраза.
Саме так російська класика і існувала в свідомості багатьох —
як щось атмосферне, вічне і поза відповідальністю.
Російська культура в цій суперечці — не про мову, не про стиль і не про естетику.
Це про успадковану імперську оптику, де інші народи існують як фон, як «матеріал», як тимчасове непорозуміння.
І коли кажуть «культура поза політикою», найчастіше мають на увазі не нейтральність, а звичку не помічати, кого ця культура десятиліттями знецінювала.
А потім Україна сказала просту річ:
пам’ятник — це не про літературу.
Пам’ятник — це про цінності, які ти публічно стверджуєш зараз.
І тут раптово з’ясувалося неприємне.
За висновками експертів Українського інституту національної пам’яті, Булгаков, незважаючи на київське народження, був імперцем і українофобом за світоглядом.
Він заперечував українську державність, висміював український рух, не визнавав українську мову і писав з жорсткої імперської оптики.
Інститут прямо вказує:
об’єкти, присвячені Булгакову в Україні, є символами російської імперської політики, а їх збереження в публічному просторі носить пропагандистський характер.
Це не придумали сьогодні.
Це зафіксовано в текстах, листах і професійних висновках.
І формула ламається.
Виходить не «російська культура без путіна»,
а російська культура без путіна — але з тим самим ставленням до України.
Тобто, по факту,
і з путіним теж,
просто без портрета на стіні.
Ось тут і починається справжня істерика — в ізраїльських чатах і коментарях.
Тому що якщо класика не поза політикою,
якщо «велика культура» не нейтральна,
якщо Київ має право вирішувати, кого ставити на п’єдестал,
то спливає думка, від якої стає некомфортно:
проблема не тільки в путіні.
Важливо зафіксувати окремо:
книги Булгакова не забороняють,
музей у Києві працює,
його тексти нікуди не поділися.
Йдеться виключно про пам’ятник —
про символ у публічному просторі міста, яке сьогодні бомблять.
Україна каже:
ми не хочемо бачити цю людину
як знак схвалення
під час війни за саме існування.
Це не цензура.
Це вибір символів.
Чому реакція саме в Ізраїлі?
Тому що тут занадто довго жила зручна формула:
ми виїхали від політики, культура — наше притулок.
А тепер з’ясувалося, що культура теж робила вибір.
І цей вибір часто збігався
з тим, що сьогодні летить ракетами по українських містах.
📚 Булгаков залишається письменником.
🗿 Але перестає бути пам’ятником.
🇺🇦 І це рішення України — не російськомовного Facebook в Ізраїлі.
А тепер питання:
чи можна і далі робити вигляд, що «культура поза політикою» можлива, якщо сама ця культура десятиліттями заперечувала право іншого народу на існування — а сьогодні ці погляди реалізуються війною?
#НАновини #NAnews
#Israel #Ukraine #IsraelUkraine
#ІсторичнаПам’ять #РосійськаКультура
#Булгаков #Деколонізація #КультураІПолітика
