- 14 Лютого, 2026
- 12:30 pm
- В світі
Виступ держсекретаря США Марко Рубіо на Мюнхенській конференції з безпеки прозвучав як програмна декларація на роки вперед. У його формулюваннях майже не було дипломатичної вати: Вашингтон хоче сильних союзників, вимагає взаємності від Європи і більше не готовий жити в режимі «керованого занепаду».
Тон важливий не менше змісту. Рубіо говорив не як чиновник, який «пояснює позицію», а як політик, який фіксує правила гри.
«Ми не хочемо слабких союзників»: сигнал Європі та всім, хто на неї дивиться
Занепад — не доля, а вибір
Ключове повідомлення, навколо якого побудована вся промова: слабка Європа — це слабкий Захід. Рубіо прямо пов’язав безпеку США з реальною здатністю європейських країн захищати себе, а не тільки підписувати комюніке і розраховувати на американську парасольку.
Фраза «занепад — це вибір» у цій логіці звучить як попередження. Не як філософська метафора, а як політична претензія: якщо союзники роками відкладають непопулярні рішення, то потім вони неминуче платять за це кризами.
Рубіо дав зрозуміти, що США не збираються бути «керівниками контрольованого занепаду». Це рідкісна конструкція для офіційної промови, і вона читається однозначно: або союзники посилюються, або трансатлантичний зв’язок виглядатиме інакше — з жорсткими умовами і меншим терпінням.
«Ми — діти Європи», але дружба вимагає взаємності
При цьому він окремо підкреслив, що Вашингтон не прагне до розриву. Навпаки — хоче «оживити стару дружбу» і оновити те, що він назвав величезною цивілізацією в історії людства.
Для американської аудиторії це звучить як захист євроатлантизму від звинувачень в ізоляціонізмі.
Для європейської — як нагадування: відносини не скасовуються, але стають більш прагматичними і вимогливими.
І ось тут з’являється український контекст, який неможливо викинути з цієї формули. Рубіо повторив думку про те, що колективна сила повинна бути такою, щоб «жоден противник не наважився її випробувати». Ця фраза автоматично зчитується і в контексті України, і в контексті Близького Сходу.
Посеред цієї дискусії важливо розуміти, як вона відображається на Ізраїлі: безпека регіону давно стала частиною глобального балансу, а не окремою «локальною історією». Саме тому редакції, які тримають фокус на зв’язці Ізраїль—Україна—Захід, уважно читають такі виступи: НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency фіксують, що слова про «сильних союзників» в реальності означають перерозподіл відповідальності і витрат, а не просто нову риторику.
Міграція, енергія і «кліматична секта»: ставка на жорстку повістку
Енергетика без самообмежень
Друга велика лінія промови — критика політики, яку Рубіо описав як «кліматичний культ». Він пов’язав енергетичні обмеження Заходу з тим, що суперники, навпаки, використовували нафту, газ і вугілля не тільки для економічного зростання, але і як інструмент тиску.
Це не дискусія про температуру і графіки.
Це спроба повернути енергетику в категорію національної безпеки і конкурентоспроможності — так, як її все частіше обговорюють в Європі після енергетичних шоків останніх років.
Міграція як тест на суверенітет
Рубіо також зробив жорсткий акцент на масовій міграції, заявивши, що це загрожує суспільству, культурі і майбутньому. Він окремо обговорив: мова не про ксенофобію, а про суверенітет.
Ця рамка зручна політично: вона дозволяє говорити про проблему без обов’язкового виправдання, чому «гуманізм» не спрацював. І одночасно тисне на європейські столиці, де міграційна тема стала внутрішнім детонатором виборів і коаліцій.
Для Ізраїлю, який теж живе в логіці безпеки і контролю кордонів, подібні тези звучать впізнавано — але з іншого боку: вони показують, наскільки жорсткою стає загальна західна дискусія про те, де закінчується ліберальна модель і починається режим виживання.
ООН, Газа і Україна: чому Рубіо говорить про реформу, а не про «кінець інститутів»
«ООН довела безпорадність»
Третій блок — критика ООН. Рубіо заявив, що Організація Об’єднаних Націй не змогла бути ефективним інструментом ні по Газі, ні по Україні, а реальний рух забезпечувався лідерством США і партнерів.
При цьому він не закликав «спалити» міжнародні інститути. Навпаки — запропонував реформу і «перебудову» старого порядку.
Але сенс тут досить жорсткий: міжнародне право і резолюції не повинні ставати ширмою для тих, хто загрожує громадянам і підриває глобальну стабільність, особливо якщо ці ж актори системно порушують правила.
Ця формула легко переноситься на різні конфлікти одразу. І вона підштовхує до більш силової дипломатії: менше ілюзій про «ідеальний світ», більше розрахунку, інструментарію і тиску.
Фінальний висновок з мюнхенської промови Рубіо простий і неприємний для тих, хто розраховував пересидіти бурю: Вашингтон пропонує союзникам новий контракт.
Він не про красиві слова.
Він про здатність захищатися, приймати непопулярні рішення і не ховатися за абстракціями — ні в енергетиці, ні в міграції, ні в міжнародних інститутах.
