Переговори в Женеві та військові навчання в Ормузькій протоці: Іран і США підвищують ставки

У Женеві, в будівлі посольства Оману, проходить черговий раунд американо-іранських переговорів. Майже синхронно з дипломатичними консультаціями в Ормузькій протоці стартували військово-морські навчання Корпус вартових ісламської революції. Співпадіння за часом виглядає демонстративним.

Ормузька протока залишається ключовою енергетичною артерією планети: через неї проходить значна частина світового експорту нафти і зрідженого газу з Перської затоки. Будь-які загрози її блокування автоматично впливають на глобальні ринки, вартість фрахту і страхові ставки. У цьому контексті переговори в Женеві набувають не лише політичного, але й прямого економічного масштабу.

Військова риторика на тлі дипломатії

Заяви Алі Хаменеї і сигнал Вашингтону

Верховний лідер Ірану Алі Хаменеї того ж дня виступив з жорсткими формулюваннями на адресу США. За його словами, навіть найпотужніша армія може отримати такий удар, після якого втратить здатність відновити боєздатність.

Окремий акцент було зроблено на військовій присутності США в регіоні. Хаменеї заявив, що спрямований до Ірану американський корабель — серйозний інструмент тиску, однак «ще більш серйозним фактором» є озброєння, здатне відправити його на дно.

Фраза швидко розійшлася по міжнародних агентствах. В умовах, коли в регіоні вже розгорнута американська морська група, подібні заяви сприймаються не як абстрактна риторика, а як елемент психологічного тиску.

Позиція КВІР щодо Ормузької протоки

Командувач ВМС Корпус вартових ісламської революції контр-адмірал Тангсірі заявив, що Іран готовий перекрити Ормузьку протоку, якщо вище керівництво прийме таке рішення.

Він підкреслив, що озброєння, яке демонструється на навчаннях, відрізняється від того, яке застосовується в реальному бою. Ця заява посилила сигнал про те, що Тегеран розглядає військовий сценарій як реальну опцію, хоч і декларує відсутність прагнення до війни.

У свою чергу, американська сторона продовжує наполягати на нульовому рівні збагачення урану, тоді як Іран відстоює право на власну ядерну програму. Розрив позицій залишається принциповим.

Геополітичний фон: енергетика, безпека, Ізраїль

Ормузька протока як фактор глобального ризику

Перекриття Ормузької протоки здатне викликати миттєвий стрибок цін на нафту і газ, зачепивши ринки Азії, Європи і США. Для Ізраїлю, що знаходиться в безпосередній регіональній близькості, ескалація означає зростання ризиків у сфері безпеки і логістики.

Регіон вже знаходиться в стані підвищеної напруженості. Військово-морська активність, взаємні загрози і відсутність компромісу з ядерного питання формують вкрай нестабільну конфігурацію.

За оцінкою аналітиків, при таких вводних дипломатичний прорив виглядає малоймовірним. Переговори проходять на тлі демонстрації сили, а не деескалації.

Як зазначає НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency, поєднання дипломатичних раундів і одночасних військових навчань формує модель «переговорів під тиском», де кожна сторона прагне посилити свої позиції не лише за столом переговорів, але й в акваторії Перської затоки.

Чи можливий компроміс

Розбіжності з ядерної програми залишаються ключовим бар’єром. Іран продовжує наполягати на праві збагачувати уран, США — на повній відмові від цієї практики.

В цих умовах заяви про «красиві авіаносці» з боку американського президента і відповідь Тегерана про «красиві засоби для їх потоплення» набувають символічного характеру. Риторика стає частиною стратегії.

Іран офіційно заявляє, що не прагне до війни, однак готовий до жорсткої відповіді на будь-яку агресію. Вашингтон, у свою чергу, демонструє присутність і технологічну перевагу.

На такому тлі американо-іранські переговори в Женеві виглядають швидше спробою виграти час, ніж кроком до остаточної угоди. Якщо компроміс не буде знайдено, військова група в регіоні навряд чи залишиться лише елементом тиску.

Регіональна архітектура безпеки вступає у фазу невизначеності, де кожна заява лідерів здатна вплинути на ринки, дипломатію і військові розрахунки. Питання тепер не лише в результаті конкретного раунду переговорів, а в тому, яка модель співіснування буде прийнята в Перській затоці в найближчі роки.