- 6 Січня, 2026
- 8:41 pm
- Україна
Рейсовий автобус Італія — Україна 6 січня 2025 несподівано перетворився на публічний сюжет із розв’язкою на кордоні. Один із пасажирів — громадянин Італії, який їхав в Україну разом зі своєю українською партнеркою, за словами очевидців, почав відкрито вихваляти путіна і принижувати Україну. Закінчилося все тим, що чоловікові оформили відмову у в’їзді та заборону на перебування в країні на кілька років.
Заборонили в’їзд
Тон цієї історії — не “скандал заради скандалу”. Він про те, як війна давно вийшла за межі фронту. Іноді це просто розмова в дорозі, іноді — демонстрація символів, іноді — спроба зайти “в гості” в країну, яку одночасно поливають брудом.
Публічною історія стала після посту української блогерки Дар’ї Мельниченко в Threads. Вона розповіла про конфлікт прямо під час поїздки, не відкладаючи “на потім”, і зазначила, що не збирається пропускати таке повз — особливо в ситуації, коли Україна щодня платить життям за своє право існувати.
Як все почалося
За описом Мельниченко, інцидент стався під час зупинки. З автобуса вийшла пара — українка та італієць на ім’я Рокко. На ньому була вишиванка — подарунок від його партнерки. І саме це спочатку збило з пантелику: зовні — жест поваги, символ підтримки, “свій”.
Він сам підійшов познайомитися, розмова зав’язалася легко. А потім — різкий поворот. Дізнавшись, що співрозмовниця з України, чоловік, як стверджує авторка публікації, перейшов на образи: почав повторювати, що Україна “погана”, що президент “поганий”, і далі — ключове — що путін “молодець” і “заслуговує на повагу”.
Такого роду сцени завжди чіпляють не лише словами. Тут спрацював дисонанс: людина їде в Україну, одягає український національний символ, каже, що прямує до життя в українському місті — і паралельно виправдовує агресію держави, яка вбиває українців.
Очевидці відзначали і ще один важкий момент: за їхніми словами, супутниця італійця виглядала не як людина, яка намагається зупинити конфлікт, а як людина, яка його поділяє. Саме це додало злості у тих, хто читав історію: “це не випадковий турист, це не ‘не зрозумів’, це усвідомлене”.
Рішення “не промовчати”
У пості Мельниченко звучало те, що потім розійшлося по репостах: вона написала, що підніме шум і “ляже на кордоні”, але такого пасажира в Україну не пустять. У цьому було багато емоцій — і водночас це був абсолютно практичний сигнал: будуть звернення до служб, буде заява, буде фіксація особи.
Ця рішучість і стала спусковим гачком. Люди впізнавали в ситуації знайоме почуття: втома від того, як війну намагаються знецінити в розмові “по дорозі”, як пропаганда ховається за усмішкою і чужим паспортом, як агресора хвалять “у безпечній обстановці”, сидячи в автобусі.
Далі стався ефект, який в Україні вже добре знають: колективна реакція мережі. Підписники почали стежити за рейсом, як за серіалом — не з цікавості, а тому що хотілося побачити фінал: “пройде чи не пройде”.
Паралельно користувачі стали шукати публічні сторінки італійця. У відкритих профілях, за повідомленнями журналістів і очевидців, знайшли символіку, публікації та деталі, які виглядали як проросійська позиція. Історія перестала бути лише “словесною перепалкою” і стала питанням безпеки.
Кордон і правове поле
Кульмінація припала на пункт пропуску «Чоп — Загонь». За словами Мельниченко, вона поговорила зі старшим зміни, прикордонники вже були в курсі ситуації через резонанс у соцмережах, зробили необхідні фіксації, пару повели на додаткову перевірку, а сама авторка написала заяву.
Пізніше журналіст Віталій Глагола повідомив, що звертався за коментарем до представника Державної прикордонної служби України Андрія Демченка. Там підтвердили: прикордонники були поінформовані і діють за процедурами, рішення приймається строго в рамках закону.
Окремо повідомлялося, що в курсі ситуації знаходиться і Служба безпеки України. Це логічно: під час війни навіть “слова” в дорозі можуть бути частиною ширшої картини — провокацій, перевірок реакцій, спроб демонстративно принижувати країну на її ж порозі.
У результаті, за повідомленнями журналістів, італійцю оформили карту відмови у в’їзді і заборону на перебування в Україні на кілька років. У публічних переказах найчастіше фігурує термін три роки.
Чому це багатьох зачепило
Це не історія про “скасування думки”. Це історія про те, що війна — не дискусія в коментарях і не “точка зору”, яку можна носити як значок, залишаючись у комфорті.
Українців зачепило відразу кілька речей:
Хтось одягає вишиванку як броню від відповідальності, а всередині — презирство.
Хтось їде до життя в Україні, але обирає на дорозі принижувати людей, які живуть під ударами.
Хтось думає, що чужий паспорт дає право говорити що завгодно і все одно “проскочити”.
І тут спрацювала та сама “маленька сила” — не державна машина у вакуумі, а конкретна людина, яка не відступила, і тисячі тих, хто не дав історії зникнути.
Можна було б “не зв’язуватися”, закрити очі, перегорнути. Але саме такі моменти — коли суспільство не ковтає приниження — і формують правила. У цьому сенсі фінал на кордоні став для багатьох емоційним полегшенням: “він не пройшов”.
На яких законах заснована відмова у в’їзді: конкретні норми, а не «за відчуттями»
Рішення розвернути іноземця на кордоні спиралося не на емоції і не на тиск соцмереж, а на прямі норми українського законодавства, які особливо жорстко застосовуються в умовах війни.
Ось ключові правові підстави, які використовуються в таких випадках.
1. Закон України
«Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»
Це базовий документ.
Стаття 13 прямо передбачає відмову у в’їзді іноземцю, якщо:
— його в’їзд суперечить інтересам національної безпеки України;
— є підстави вважати, що він може загрожувати громадському порядку;
— його дії або заяви завдають шкоди інтересам держави.
Важливо:
закон не вимагає, щоб людина вчинила злочин.
Достатньо оцінки ризику.
Підтримка держави-агресора під час війни автоматично розглядається саме як такий ризик.
2. Закон України
«Про державний кордон України»
Цей закон дає Державній прикордонній службі право:
— проводити додаткові перевірки;
— відмовляти у в’їзді за наявності інформації про можливу загрозу;
— діяти на основі даних від інших органів, включаючи СБУ.
Рішення приймається на кордоні, без суду, в рамках адміністративної процедури — це нормальна міжнародна практика.
3. Режим воєнного стану
Воєнний стан введено указами президента і затверджено Верховною Радою.
У цей період:
— пріоритет має безпека держави;
— оцінка поведінки іноземців проводиться суворіше;
— публічна підтримка ворога розглядається не як «думка», а як фактор загрози.
Це критично важливий момент:
у мирний час подібні заяви могли б закінчитися скандалом,
під час війни — вони стають підставою для відмови у в’їзді.
4. Повноваження СБУ
Служба безпеки України має право:
— надавати прикордонникам інформацію та рекомендації;
— ініціювати заборону на в’їзд іноземцям, чиї дії або погляди
сприяють агресії проти України.
У подібних випадках СБУ не зобов’язана порушувати кримінальну справу — йдеться про превентивні заходи.
5. Адміністративна форма рішення
Юридично це виглядає так:
— оформлюється карта відмови у в’їзді;
— встановлюється термін заборони (часто 3 роки — стандартна практика);
— рішення не є судимістю і не вимагає вироку суду.
Це не покарання, а обмеження доступу на територію держави.
Чому це законно і в міжнародній логіці
Жодна держава не зобов’язана впускати іноземця, який:
— публічно підтримує її ворога;
— їде в країну, що перебуває у стані війни;
— демонструє ворожу позицію ще до перетину кордону.
Точно так само діють Ізраїль, США та країни ЄС — питання лише в тому, наскільки прямо людина сама позначає свою позицію.
У цій історії збіглися відразу три фактори:
публічні висловлювання, заява громадянки України та підтвердження позиції через відкриті джерела.
Цього достатньо, щоб рішення було законним, формалізованим і стійким — без суду, але строго в правовому полі.
Саме так сьогодні працює прикордонна та правова логіка воюючої країни, що і фіксують НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency.
