- 18 Листопада, 2025
- 2:40 pm
- Україна
Іноді весь світ ніби завмирає навколо одного людського вибору. Великий міжнародний єврейський з’їзд у Нью-Йорку — подія, куди прагнуть тисячі рабинів з усіх континентів. Це щорічна точка збору, де обговорюють майбутнє єврейського народу, сперечаються про складні закони, діляться досвідом і шукають відповіді в давніх текстах. Але в листопаді 2025 року головний рабин України Моше Асман опинився в іншому місці — серед розірваних війною районів Запоріжжя, у лікарнях, які живуть під загрозою щоденних обстрілів, і серед людей, для яких кожен день — боротьба за життя.
Це рішення багато говорить про пріоритети. Іноді справжня Тора звучить голосніше всього саме там, де потрібна людина, а не там, де чекає церемонія.
Гуманітарна поїздка, яку не видно з Нью-Йорка — але відчувають в Україні
18 листопада 2025 року рабин Асман коротко написав, що провів гуманітарну місію в Запоріжжі та області. Але за цим сухим повідомленням — величезна праця десятків людей, машини, що їхали по розбитих дорогах, списки потреб, зібрані заздалегідь, і той тиск часу, коли кожна хвилина може змінити чиєсь життя.
Три лікарні — дві дитячі та одна, де лікують поранених захисників — отримали медичні вироби та обладнання першої необхідності. Це не гучні фрази. Це ті речі, про які в мирних країнах навіть не згадують: лампи для операційних, стерильні матеріали, апаратура, яка повинна працювати без перебоїв. Дві з лікарень — дитячі, там, де приймають пологи і де лікують малюків, які з’явилися на світ у світі, повному тривог. Третя лікарня не названа з міркувань безпеки, але там лікарі працюють практично на передовій, рятуючи українських військових.
Рабин також передав сучасні потужні генератори. І це звучить як рядок з звіту, поки не згадаєш, що для прифронтових районів генератор — це не комфорт, а шанс вижити. Це світло в операційній, коли зникає електрика. Це інкубатор, який не може зупинитися. Це опалення і зв’язок, коли на вулиці мінус і обстріли.
Але все найголовніше — в останньому абзаці його повідомлення: «Я був дуже вражений теплотою, оптимізмом, високим моральним духом…»
Там, де має панувати страх, він побачив людей, здатних усміхатися і вірити. Війна робить характери оголеними, як дроти — видно, хто тримається за життя, а хто тримає інших.
«Там, де ми потрібні» — відмова від Нью-Йорка заради України
Перед цим, 17 листопада, рабин Асман написав, що в ці дні мав бути в Нью-Йорку — на щорічному світовому з’їзді Хабаду. Це найбільший форум рабинів, де збираються представники громад від Аргентини до Австралії. Там обговорюють питання, які формують майбутнє єврейського світу на роки вперед.
Але він залишився в Запорізькій області.
І це рішення стало куди більш сильним заявою, ніж будь-який виступ на трибуні.
Зазвичай люди їздять за натхненням. А він обрав бути натхненням — для тих, хто живе під снарядами.
Єврейська школа в Білій Церкві — інший фронт, мирний
Того ж дня рабин Асман поділився враженнями від відвідування сучасної єврейської школи в Білій Церкві. Цей контраст — від лікарень Запорізької області до дитячих класів — дивовижним чином показує масштаб роботи рабина, яку складно вмістити в короткі звіти.
Він описав, як кілька років тому місцева громада мріяла про новий навчальний заклад — світлий, просторий, сучасний. Мрія здавалася далекою, але тепер школа стоїть, наповнена дітьми різних національностей, які навчаються поруч і зберігають свої корені.
Це той випадок, коли будівля — не просто стіни. Це місце, де зростають люди, здатні нести культуру далі, навіть коли країна переживає важкі часи.
Особливу подяку рабин висловив Нателлі Андрющенко — керівниці громади і одночасно директору школи. Такі люди зазвичай залишаються в тіні, але саме вони формують життя міста: знають кожну сім’ю, кожну проблему, кожну перемогу.
Характер України — в людях, які продовжують будувати
Стиль НАновини — це не просто журналістика, це погляд в атмосферу. І тут вона особливо яскрава: рабин, який йде по запорізьким коридорам, де пахне ліками і холодом; акушерка в дитячому відділенні, яка каже, що «кожна дитина — маленька перемога»; військовий, який допомагає вивантажувати генератор, бо знає, як це — залишитися в повній темряві під обстрілом.
Україна тримається саме на таких людях. І Асман це побачив.
Чому цей візит так важливий?
По-перше, він показує: міжнародні релігійні лідери не живуть у паралельній реальності. Вони бачать фронт не на фотографіях, а своїми очима.
По-друге, він підсилює відчуття, що єврейська громада України — не осторонь. Вона не просто переживає війну разом з країною, вона допомагає їй вистояти.
По-третє, цей візит — сигнал світу. Ми часто чуємо заяви на конференціях, але справжній голос звучить тоді, коли людина приїжджає туди, де тривога — не слово, а повсякденність.
Україна та Ізраїль: дві історії про стійкість
Для ізраїльтян історія рабина особливо близька. Ізраїль багато років живе в умовах загроз і розуміє, що значить боротися за кожен мирний день. Тому такі місії сприймаються не як політичні жести, а як частина спільної долі.
Україна переживає свою важку епоху, Ізраїль — свою. Обидві країни знають ціну людського життя, допомогу громад і силу людей, які обирають добрі справи замість великих залів і камер.
Місій буде більше
Рабин Асман завершив свій пост словами: «Слава Богу, у нас поки є чим допомогти, тому таких місій буде більше!»
У цих словах — не тільки оптимізм, але й обіцянка.
І, здається, це саме той випадок, коли обіцянка обов’язково буде дотримана.
Питання до читачів НАновини
Як ви вважаєте: подібні поїздки міжнародних релігійних лідерів — це жест солідарності чи реальна допомога, яка змінює ситуацію в регіонах? І чи потрібно, щоб такі місії підтримували уряди країн?
НАновини Новини Ізраїлю Nikk.Agency
