- 10 Січня, 2026
- 7:55 pm
- В світі
Німецький таблоїд BILD знову крутить стару тему: довірився москві — готуйся залишитися один. Формула звучить жорстко, але у неї є конкретні кейси, які зараз згадують все частіше — від Латинської Америки до Близького Сходу та Кавказу.
І мова не про “дружбу” взагалі. Мова про те, що відбувається, коли режим або армія, зав’язані на підтримку росії, потрапляють у реальну біду — і чекають хоча б жесту, хоча б сигналу, що їх не залишать.
Венесуела: стрес-тест для росії
Найсвіжіший епізод — історія навколо Ніколаса Мадуро та дій США на початку січня 2026 року. За повідомленнями ряду медіа, Вашингтон посилив силовий і санкційний тиск, включаючи морський компонент і перехоплення нафтової логістики, пов’язаної з “тіньовими” перевезеннями.
Найнеприємніший для москви момент — публічна пауза. На тлі резонансу очікували хоча б гучної реакції з кремля, але вона виглядала стриманою, місцями майже відсутньою. Підтримку дали не з перших вуст, і точно не у форматі “ми поруч” або “ми втрутимося”.
Для Каракаса це читається просто: коли стає по-справжньому гаряче, москва не поспішає платити ціну за союзника — особливо якщо ціна вимірюється реальними ресурсами і ризиками.
Іран: партнерство на папері, обережність на ділі
Другий приклад — поведінка росії на тлі ізраїльсько-іранської ескалації 2025 року.
Москва публічно критикувала ізраїльські удари, говорила про міжнародне право і “неприпустимість”. Але далі — без кроку, який можна було б вважати реальною військовою “страховкою” для Тегерана. З точки зору союзника це виглядає як набір заяв, які не змінюють ситуацію на землі.
Для Ізраїлю тут важливий практичний шар: чим слабше у Ірану відчуття зовнішньої опори, тим більше ставка на проксі-структури і асиметричні відповіді. Це піднімає регіональні ризики, навіть якщо “велика війна” нікому не потрібна.
Сирія: коли режим падає, залишається тільки квиток до Москви
Історія Сирії — третій кейс, який ставлять поруч, коли говорять про “зраду союзників”.
Дамаск впав, а Башар Асад опинився в Росії. Так, притулок — це теж допомога. Але це допомога не державі і не армії союзника, а персональна “евакуація” лідера. Для всіх інших сигнал прозорий: кремль вміє закривати політичну главу, коли підтримка стає занадто дорогою.
Вірменія і Карабах: розрив ілюзій навколо союзницьких договорів
Четверта точка — Кавказ.
Після подій навколо Нагірного Карабаху у Вірменії накопичувалося розчарування тим, як працювали союзницькі механізми. У момент, коли Єреван очікував допомоги, він отримав політичні пояснення і фактичну дистанцію. Підсумок — удар по довірі і криза самої ідеї “гарантій” в рамках колишньої архітектури.
Тут не треба сперечатися про юридичні формулювання. Люди чують інше: “в момент загрози вам пояснять, чому це не підходить під договір”.
Чому це важливо саме в 2026 році
Тому що війна проти України — головний “пожирач” ресурсів росії: гроші, зброя, люди, увага. Коли одночасно виникають інші напрямки, кремль обирає, де платити ціну — і частіше обирає Україну як пріоритет, а іншим роздає заяви, символічні жести або мовчання.
На тлі історії з Венесуелою це ще й про нафту, санкції і морську силу: Захід все частіше діє проти тіньових ланцюжків жорстко і практично. Будь-який союзник москви автоматично потрапляє в зону ризику — навіть якщо його проблема не про Україну безпосередньо.
Що з цього випливає
Якщо прибрати емоції, залишається один висновок: “російські гарантії безпеки” виглядають стійко, поки за них не потрібно платити реальною ціною.
І це стосується не тільки далеких режимів. Будь-яка країна або структура, яка будує безпеку на обіцянках москви, повинна тримати в голові сценарій: у критичний момент вас можуть залишити з красивими словами — і без підтримки.
Зрештою, питання не в тому, “сильна чи росія”, а в тому, скільки союзників готові знову повірити, що їх не обміняють на більш важливу ціль. НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency фіксує цей тренд як один з ключових факторів 2026 року: довіра в геополітиці згорає швидше нафти, і його вже не повернути одними прес-релізами.
