- 27 Січня, 2026
- 2:30 pm
- Коротко
«Ніколи більше»?
Сьогодні, під час нових воєн у Європі та на Близькому Сході, ми схиляємо голови перед пам’яттю мільйонів людей, убитих лише за право бути собою.
Ця пам’ять не залишилася в підручниках. Вона знову поруч з нами — у новинах, у фотографіях зруйнованих міст, у долях сімей, чиї життя були перекреслені насильством.
І знову нацистські за своєю суттю системи хочуть знищення людей тільки за те, ким вони є — євреями чи українцями.
27 січня 1945 року нацистський табір смерті Аушвіц-Біркенау був звільнений солдатами 60-ї армії 1-го Українського фронту Червоної армії. Тоді світ вперше в повному масштабі побачив те, що неможливо виправдати, пояснити або «поставити в контекст».
Конвеєр знищення людей — системний, холоднокровний, індустріальний.
Саме ця дата встановлена ООН як Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту.
Шість мільйонів євреїв були вбиті нацистським режимом.
Майже третина з них — на території сучасної України.
Їх розстрілювали в Бабиному Яру, Дробицькому Яру, Кам’янці-Подільському, знищували в гетто, таборах, на маршах смерті. Це не абстрактна статистика. Це конкретні місця. Конкретні сім’ї. Конкретні життя.
Історія Голокосту — це не тільки історія болю.
Це і історія вибору.
Більше 4000 українців визнані Праведниками народів світу. Люди, які, ризикуючи власним життям, рятували євреїв. Навіть у найтемніші часи людина здатна обрати людяність — і цей вибір завжди конкретний.
Напередодні цієї дати верховний комісар ООН з прав людини Фолькер Тюрк говорив правильні слова — про ненависть, дегуманізацію, про уроки минулого. Він нагадав: нацистський режим знищував євреїв «з жахливою ефективністю конвеєра» — відкрито і практично без наслідків.
Слова вірні.
Проблема в тому, що від міжнародних чиновників ми чуємо їх, як правило, раз на рік.
Пасивна пам’ять не стала захистом від нових геноцидів.
Це факт.
Сьогодні, під час російської війни проти України, весь світ знову стає свідком воєнних злочинів: масових убивств мирних людей, депортацій, знищення міст, спроб заперечувати право цілого народу на існування.
На тлі цього зла Україна на передовій відстоює фундаментальні людські цінності — життя, свободу і гідність. Не в теорії, а ціною реальних жертв.
Ізраїль змушений захищатися в умовах постійного тиску з боку терористичних організацій і режимів ненависті, які відкрито заявляють, що не визнають його права на існування взагалі. Йдеться не про суперечки і не про політичні розбіжності, а про систематичну спробу знищення держави і її громадян — лише за те, ким вони є. Ізраїль відбивається не за територію, а за право жити, захищати своїх людей і не дозволити, щоб ненависть знову перетворилася на конвеєр смерті.
Вчора “повернувся” останній заручник, утримуваний терористами ХАМАС. За цим «поверненням» — не радісна точка, а довгий ланцюг трагедій: убиті в полоні, жінки і діти, які пережили насильство, мирні люди, які стали мішенями тільки тому, що вони були цивільними.
Пам’ять має сенс тільки тоді, коли вона стає дією.
Тільки тоді гіркі сторінки історії не повторюються, а стають попередженням, яке світ здатний почути.
Сьогодні ми схиляємо голови перед мільйонами убитих.
І саме сьогодні це питання звучить особливо гостро:
Чи достатньо ми робимо, щоб історія не повторювалася?
НАновини —Новини Ізраїлю | Nikk.Agency
