Євреї з України: від Умані до Білого міста Єгуда Магідович – перший архітектор Тель-Авіва

Першим головним архітектором Тель-Авіва – міста, якому судилося стати однією з найвпливовіших столиць світу, був – уродженець Умані Іегуда Магідович, син уманського модельєра жіночих капелюшків Беньяміна Цві та уманської домогосподарки на ім’я Рахіль.

Коли один із засновників держави Ізраїль і перший її прем’єр Давид Бен-Гуріон у 1925 році організовував урочистий прийом найшанованішого гостя барона Ротшильда – він зробив це у Великій синагозі Тель-Авіва, збудованій уманчанином…

У рубриці “Євреї з України” – Іегуда Магідович (21 січня 1886, Умань, Україна — 5 січня 1961, Тель-Авів, Ізраїль).

Від Умані до Білого міста: історія Іегуди Магідовича

У середині XIX століття в Умані жила родина капелюшника Беньяміна-Цві Магідовича. Його майстерня пахла парою, пресованим фетром і свіжими стрічками — саме там, у 1886 році, народився хлопчик на ім’я Лейб, якого згодом увесь Тель-Авів знав як Іегуду Магідовича. Мати, Рахіль Садова, була хранителькою дому, а батько — майстром, у якого замовляли капелюхи і чиновники, і молоді денді.

Навчання у хедері в маленькому містечку було природним початком для єврейського хлопчика того часу. Але Лейб, окрім молитов і П’ятикнижжя, тягнувся до малюнків і незвичних форм. Роки потому ця пристрасть приведе його у 1903 році до Одеси.

Одеські роки: пензель, олівець і архітектура

На початку XX століття Одеса була містом, де мистецтво і торгівля змішувалися у гамірному порту. Магідович навчався образотворчому мистецтву в Одесі, потім у Києві, а згодом повернувся до Одеси вивчати архітектуру — по суті, поєднуючи естетику з інженерним розрахунком. До 1910 року він уже мав диплом і перші замовлення.

Так, Іегуда Магідович навчався в Одесі, зокрема у художньому навчальному закладі. Найімовірніше (немає достовірних джерел інформації, де саме він навчався), це була Одеська художня школа (училище) з архітектурним відділенням, де він отримав художню підготовку, а потім, імовірно, продовжив навчання в «Одеській академії мистецтв» (Academy of Arts), завершивши освіту приблизно у 1910 році. Про це свідчать і англомовні, і івритомовні джерела. В Одесі він не просто креслив фасади. Магідович проєктував будинки, що несли в собі відлуння італійських вілл і французьких курортних особняків — адаптованих, звісно, до одеського клімату і місцевих звичок.

У 1911 році він одружився на Атиль, уродженій Фогель, і в пари народилося двоє синів: Рафаель Мегіддо і Авшалом Мегідович. Але життя в місті було неспокійним. Погроми, революційні мітинги і вуличні перестрілки змушували єврейські громади самоорганізовуватися. Магідович не стояв осторонь — брав участь в єврейській самообороні, і деякі джерела називають його навіть окружним командиром одного з цих загонів.

1919 рік: Одеса прощається

Громадянська війна розривала імперію на шматки. В Одесі біля портових доків товпилися родини з вузлами, чекаючи на дозвіл виїхати. Магідович отримав підроблене посвідчення, щоб покинути місто, і восени 1919 року опинився серед пасажирів пароплава «Руслан».

З підробленим одеським посвідченням – до берегів Палестини…

Восени 1919 року з Одеси до Палестини у подорож, що зробила його легендарним, вирушив корабель “Руслан” з шістма сотнями євреїв на борту. Нинішні ізраїльтяни називають “Руслан” не інакше як “Мейфлауер сіонізму, що відкрив період Третьої алії”. (“Мейфлауером” називався корабель, який привіз до берегів США перших поселенців з Англії).

Так само символічною стала назва “Руслана” для євреїв — хоча він і не був першим з моменту початку повернення євреїв на Землю обітовану, але шістсот його пасажирів були цвітом майбутньої держави, що відроджувалася з попелу…

По всій території колишньої Російської імперії вирувала війна, коли в Одесі у всіх припортових будинках і навіть просто на вузлах із пожитками посеред площі скупчилися євреї-біженці. 170 з них були втікачами із Цфата та Тверії – підданими Великої Британії, які прагнули повернутися у рідну Палестину. Англійський консул звернувся з проханням до чиновників радянської Одеси – і ті дали дозвіл на виїзд. Але Одеса не була б Одесою, якби до тих 170 іноземців не приписали ще пів тисячі євреїв з України, Польщі та Росії. Вони нашвидкуруч вивчили географію Палестини, щоб не “проколотися” під час бесіди в одеському ЧК, а необхідними мовами — івритом та англійською — кожен із них володів і без додаткового навчання. До того ж одеські професіонали кожному зробили по посвідченню репатріанта (“теудат оле”) з печаткою “Комітет біженців з Ерец-Ісраель по поверненню їх додому”.

Зрештою “Руслану” дали зелене світло — у подорож до далекої Палестини житель Умані Іегуда Магідович вирушив разом з майбутніми знаменитостями Ізраїлю — істориком Клаузнером, майбутнім редактором відомої газети “Га-Арец” Гліксоном, поетом Ратошем, доктором медицини Ясським, художниками Константиновським, Френкелем, Навоном і Литвиновським, скульптором Ціффером, майбутнім міністром освіти Дінуром, майбутнім членом Кнесету Рахіль Коен-Каган, матір’ю майбутнього прем’єра Ізраїлю Іцхака Рабіна — Розою Коен…

Це був не просто рейс — ізраїльтяни пізніше назвуть його «Мейфлауером сіонізму». На борту було близько шістсот осіб: історики, художники, майбутні політики, поети. 19 грудня 1919 року «Руслан» пришвартувався у Яффо, і Магідович разом з іншими зійшов на землю, яка стане його новим домом.

Початок у Тель-Авіві: креслення з Одеси

Він прибув не з порожніми руками — у багажі лежали сотні одеських проєктів, які він встиг врятувати з архівів. Переважно це були плани вілл у дусі італійської та французької Рив’єри, перероблені «на одеський лад». Тепер їм судилося перетворитися на будинки на вулицях Монтефіорі, Нахлат Беньямін і в нових кварталах. Багато з цих особняків були зведені у Тель-Авіві, переосмислені вже на єврейський манер.

У 1920 році його призначили першим головним архітектором Тель-Авіва. Він відповідав за планування і затвердження проєктів, а водночас сам проєктував — іноді в еклектиці з елементами мавританського стилю, іноді у чіткому ар-деко. На цій посаді він пробув до 1923 року, після чого відкрив власне бюро.

Друг мера та сміливі проєкти

З мером Меїром Дізенгофом він був знайомий ще з часів Умані. Дружба допомагала — не в плані привілеїв, а в плані сміливості рішень. Так, «Галей Авів Казино» — будівля на палях прямо над водою — стала візитівкою міста.

Тут збиралася творча богема, сюди заходив навіть Вінстон Черчилль. Казино вистояло під час шторму 1936 року, але було знесено після смерті Дізенгофа — за його життя мер «тримав руку» над проєктом друга. У 1923 р. Йеѓуда Магідович відкрив власну архітектурну фірму та почав будувати у місті житлові й адміністративні будівлі, які тоді особливо користувалися попитом у молодому місті. До сьогодні відома будівельна компанія «Рафаель Мегідо», названа на честь сина Магідовича.

Магідович працював у стилі арт-нові – так в Ізраїлі називають місцеву різновидність стилю модерн. Багато цікавих споруд було зруйновано, наприклад, «будинок Ковалькіна» в районі площі Дізенгоф, казино – «дивовижна, простора, легка будівля, у дусі людей напідпитку». Але багато, на щастя, збереглося, зокрема – Велика синагога на Алленбі, «будинок Левіна», готель «Нордау», готель «Бен Нахум», «Бейт Карусела» на бульварі Ротшильда. У центральній частині «Дому Каруселі» був зроблений камін, а на вікна зсередини підвішено другий ряд кольорових вітражних вікон.

Вони висіли на кільцях, і коли повітря, нагріте вогнем каміна, змушувало їх злегка рухатися, то відблиски вогню грали у скельцях вітражів, і тоді по кімнаті кружляли яскраві кольорові плями – звідси і назва будинку. «Дім з колонами» на вулиці Рамбам прикрашений колонами та арками – елементами класичного стилю. Побудований він у 1924 р. і зараз включений до списку будинків, що підлягають відновленню. Площа, на якій розташована ця будівля, носить ім’я Йеѓуди Магідовича.

Будинок Левіна: теракт і таємний механізм

У 1923 році багатий купець Яків Левін доручив Магідовичу збудувати особняк на бульварі Ротшильда. Архітектор спроєктував тосканську віллу з вежею, дах якої міг розсуватися, відкриваючи вид на зоряне небо у свято Суккот. У різні роки в будинку працював банк, британська школа, штаб «Хагани», а потім і радянське посольство. У 1953 році бойовики «Ецель» і «ЛЕХІ» кинули в будівлю гранату — протест проти антисемітської «справи лікарів» у СРСР. Постраждали люди, зокрема дружина посла. Через три дні СРСР розірвав дипломатичні відносини з Ізраїлем — до смерті Сталіна.

У 1991 році будинок Левіна роботи уродженця Умані оголосили «об’єктом особливої архітектурної цінності» і розпочали надзвичайно дорогу реставрацію — із залученням найкращих фахівців та техніки, спеціально привезеної з Південної Африки. Коли реставратори працювали над вежею, то в найвищій її частині виявили купу старих газет і дивовижний механізм, призначення якого ніхто не знав. Спробували привести його в дію — і були вражені, коли дах над головами розсунувся: механізм, винайдений уманчанином, справно працював і через 70 років!

Після реставрації у будинку Левіна функціонували виставкові зали та офіс відомого антикварного аукціону «Сотбіс». У 2006 році за 35 мільйонів шекелів (що співмірно з вартістю побудованої поруч вежі «Бейт Алров») віллу придбав канадський мільярдер Джеррі Шварц. Будинок, зведений вихідцем з Умані, і досі залишається однією з головних архітектурних перлин туристичних маршрутів столиці.

Архітектурний почерк

За свою кар’єру він спроєктував понад 500 будівель. Велика синагога, вілли з колонами і куполами, будинки в стилі ар-деко та інтернаціональному стилі — все це роботи Магідовича. Навіть переходячи до модернізму, він зберігав звичку додавати деталі — арки, вежі, декоративні ґрати, — які відсилали до його європейського та українського досвіду.

Україна в пам’яті та в роботах

Після еміграції повернутися в Україну він не міг — радянська влада не допускала таких контактів. Але в його проєктах завжди можна було знайти відлуння «українського періоду»: пропорції фасадів, прийоми планування, декоративні рішення. Ізраїльські путівники незмінно називають його «уродженцем Умані». Українські краєзнавці в останні роки теж згадали про нього: у Черкаській області вийшли публікації, а в Одеському музеї у 2024 році навіть провели огляд його одеських років.

Фінал і спадщина

У 1954 році Магідович переніс інсульт і припинив працювати. Помер він у 1961 році в Тель-Авіві і був похований на кладовищі Кір’ят-Шауль. Залишив по собі не лише будівлі, але й приклад того, як людина з провінційного українського міста може вплинути на вигляд одного з найвідоміших міст світу. У нього залишилися сини та нащадки. Сімейний будинок на вулиці Могілівер, який не входив до списку об’єктів міської спадщини, було знесено у 2016 році, і на його місці звели сучасну житлову будівлю.

У 1993 році архітектор Гілад Довшні опублікував об’ємну книгу, присвячену творчості Магідовича та його внеску в розвиток Тель-Авіва і будівельної галузі Ізраїлю. У 2019 році на пішохідній вулиці Нахалат Біньямін було встановлено меморіал на його честь.

…

Рубрика «Євреї з України» на НАновости – новини Ізраїлю розповідає про людей, чиє коріння в Україні, а внесок — в історію єврейського народу та Ізраїлю. Це історії, де український досвід та ізраїльська доля переплітаються в одному життєвому шляху. Біографія Іегуди Магідовича — яскравий приклад цього зв’язку, від Умані й Одеси до сотень будівель у Білому місті.