Каллас запропонувала ЄС вчинити з ізраїльськими поселеннями як в Юдеї та Самарії з Кримом. Саар: порівняння неприйнятне

10 вересня 2026 року глава європейської дипломатії Кая Каллас запропонувала поширити на торгівлю з ізраїльськими поселеннями принцип, який Євросоюз застосовує до окупованого Криму. Вже 11 вересня глава МЗС Ізраїлю Гідеон Саар відповів: таке порівняння не має ні фактичної, ні юридичної основи і для Ізраїлю неприйнятне.

Автор: Вікторія Кацман.

Спір вийшов гучним, але в ньому легко втратити саму суть. Каллас не сказала, що Ізраїль — це росія, і не прирівнювала дві війни. Вона говорила про більш вузьку річ: якщо ЄС вважає територію окупованою і не визнає зміну її статусу, чи повинен європейський ринок продовжувати приймати звідти товари, ніби нічого не відбувається.

І ось у цій точці вона згадала Крим.

Що саме сказала Каллас

В інтерв’ю The Irish Times Каллас пояснила свою позицію через рішення, прийняте Євросоюзом після захоплення Криму росією в 2014 році. ЄС не визнав російську анексію, а потім обмежив економічні зв’язки з півостровом, зокрема імпорт товарів, що походять звідти.

Логіка Каллас така: європейські держави вважають ізраїльські поселення за лінією 1967 року незаконними, але при цьому загальної європейської заборони на торгівлю з ними досі немає. На її думку, це невідповідність. Якщо правова позиція оголошена, економічна політика теж повинна їй відповідати.

Вона не приховувала й іншого. Грошей у цій торгівлі не настільки багато, щоб одна заборона вдарила по всій ізраїльській економіці. Значення заходу передусім політичне: провести видиму межу між торгівлею з Ізраїлем і торгівлею з підприємствами в поселеннях.

Це вже не абстрактна брюссельська розмова. 8 вересня Велика Британія, Канада, Франція та ще дев’ять держав опублікували спільну заяву про національні або європейські обмеження торгівлі з поселеннями. Але є важлива поправка, яку в заголовках часто втрачають: усі 12 країн не ввели одну й ту ж заборону одночасно. Велика Британія, Франція та Канада оголосили про національні заходи, інші підписанти знаходяться на різних стадіях і обрали різні механізми.

НАновости вже детально розбирали, що саме вирішили ці країни і чому британський пакет виявився ширшим за просту заборону кількох товарів — наш матеріал про рішення Великої Британії та заяву 12 держав.

Саар відповів не на торгівлю. Він відповів на саму аналогію

Гідеон Саар обрав найболючіший елемент заяви Каллас — Крим.

З його точки зору, вихідні ситуації різні настільки, що будувати одну юридичну конструкцію на їх порівнянні не можна. Крим у момент російської окупації був міжнародно визнаною частиною України. Юдея і Самарія, заявив Саар, ніколи не були територією існуючої суверенної палестинської держави.

Він нагадав і про зв’язок єврейського народу з Юдеєю і Самарією, який на тисячі років старший за нинішній конфлікт. Ще один його аргумент — самі палестинці підписували угоди, в яких остаточний статус території передбачалося визначати переговорами, а не заздалегідь оголошувати вирішеним.

Тут спір вже стає куди складнішим за звичайний обмін різкими заявами.

Для ізраїльтянина Юдея і Самарія — יהודה ושומרון — це історичні назви областей, тісно пов’язаних з єврейською історією. У документах ЄС, ООН та Міжнародного суду ООН ця ж територія зазвичай фігурує як Західний берег або частина «окупованої палестинської території».

Це не просто спір про слова. За двома словниками — дві різні системи координат.

Чому Крим дійсно інший

Крим до лютого–березня 2014 року знаходився під суверенітетом України. Цей суверенітет був міжнародно визнаний, його визнавала і сама росія. Російські війська взяли контроль над півостровом, після чого Москва провела так званий «референдум» і оголосила Крим частиною російської федерації.

Європейський союз анексію не визнав і саме тому створив окремий режим обмежень. До нього входять заборона на імпорт товарів з Криму і Севастополя, обмеження інвестицій, послуг і постачання ряду технологій. У червні 2026 року ЄС продовжив ці заходи ще на рік — до 23 червня 2027-го.

Тобто тут ланцюжок цілком ясний: була територія суверенної держави Україна — прийшла армія іншої держави — територія була оголошена частиною цієї держави — міжнародне визнання зміни кордону не відбулося.

З Юдеєю і Самарією історія не така.

До створення Ізраїлю територія знаходилася під британським мандатом. Після війни 1948 року її контролювала Йорданія, яка анексувала Західний берег, однак широкого міжнародного визнання цієї анексії не отримала. У 1967 році територія перейшла під контроль Ізраїлю. Суверенної палестинської держави, у якої Ізраїль у тому році відібрав цю землю, дійсно не існувало.

І ось цей історичний розрив в аналогії Каллас Саар і підкреслює.

Але для міжнародного права спір цим не закінчується

Ізраїльський аргумент про відсутність колишньої палестинської держави не означає, що міжнародні структури визнають ізраїльський суверенітет над Юдеєю і Самарією. Якраз навпаки.

Рада Безпеки ООН у резолюції №2334 від 23 грудня 2016 року заявила, що ізраїльські поселення на територіях, зайнятих з 1967 року, включаючи Східний Єрусалим, не мають юридичної сили з точки зору Ради Безпеки. Там же міститься заклик до держав розрізняти у своїх відносинах територію Держави Ізраїль і території за лінією 1967 року. За резолюцію проголосували 14 членів Ради Безпеки, США утрималися.

У липні 2024 року Міжнародний суд ООН дав консультативний висновок щодо ізраїльської політики на цих територіях. Суд вважав продовження присутності Ізраїлю незаконним і вказав, що держави повинні уникати економічних і торгових відносин, які допомагають зберігати створену там ситуацію. Це саме консультативний висновок, не рішення по звичайному спору двох держав — різниця суттєва, і змішувати ці речі не можна.

Ізраїль з цією трактовкою сперечається. Він спирається на історію території, положення мандатного періоду, питання безпеки, відсутність визнаного палестинського суверенітету до 1967 року і домовленості Осло, де кордони і поселення залишалися предметом переговорів про остаточний статус.

Виходить не дуже зручна для коротких лозунгів картина. Саар правий в одному: історія Криму і історія Юдеї і Самарії дійсно різні. Каллас, однак, говорить не про ідентичність історій. Вона намагається перенести європейський механізм невизнання з однієї території на іншу.

Ось через це спір і не закінчується фразою «порівняння неправильне».

Для Ізраїлю зараз небезпечніша процедура, ніж сама фраза про Крим

Є ще одна частина інтерв’ю Каллас — набагато менш ефектна для заголовків, зате куди важливіша на практиці.

Звичайні зовнішньополітичні санкції ЄС часто вимагають одностайності. Ізраїлю це раніше допомагало: достатньо кількох країн, не готових підтримати жорстке рішення, і загальної позиції 27 держав немає.

З торгівлею історія може піти інакше.

Каллас стверджує, що заборона імпорту з поселень може бути оформлена як торгова міра ЄС. У такому випадку рішення потенційно приймається кваліфікованою більшістю — мінімум 15 держав, що представляють не менше 65% населення Євросоюзу.

Але тут точку ставити рано. Усередині самого ЄС йде юридичний спір. Reuters ще в липні повідомляв, що Єврокомісія і частина урядів вважали необхідним одностайність, тоді як інші держави і юридична служба Ради ЄС виходили з можливості кваліфікованої більшості. Тому зараз коректна формулювання одна: Каллас вважає, що одностайність не потрібна; остаточно цей процедурний спір ще не закритий.

Для Ізраїлю різниця величезна. Якщо переможе трактовка Каллас, кільком дружнім Єрусалиму країнам буде набагато важче зупинити заборону.

Є ще одна ізраїльська плутанина — поселення і незаконний форпост не одне і те ж

Усередині Ізраїлю правовий статус теж часто звалюють в одну купу.

Є поселення, офіційно визнані ізраїльською владою. Є форпости, побудовані без необхідних дозволів і незаконні вже з точки зору ізраїльської системи. Міжнародні організації цю межу проводять інакше і вважають незаконною поселенську діяльність на території за лінією 1967 року в цілому.

Різниця стала особливо помітна буквально кілька днів тому. 6 вересня стало відомо про розпорядження Нетаньягу евакуювати частину несанкціонованих форпостів, насамперед у зонах A і B, після посилення американського тиску. Це не означало відмову уряду від поселенської політики взагалі: одночасно в зоні C тривають зовсім інші процеси, включаючи легалізацію окремих точок. Ми детально розбирали цю різницю в матеріалі про розпорядження Нетаньягу і статус незаконних форпостів.

НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency тут спеціально розділяють ці поняття. Інакше виходить дивна картина: читачеві кажуть, що «Ізраїль сам зносить незаконні поселення», хоча мова може йти про зовсім іншу юридичну категорію.

Для України ця аналогія теж не така проста

Український читач чує слово «Крим» зовсім в іншому контексті.

Для Києва принцип невизнання російської анексії — не символічна дипломатична формула. Завдяки йому через дванадцять років після захоплення півострова росія так і не домоглася міжнародної легалізації зміни українського кордону. ЄС продовжує санкційний режим, а сам Крим залишається великим російським військовим і логістичним вузлом війни проти України. Що відбувається з цією інфраструктурою зараз, НАновости нещодавно показували в матеріалі про українські удари по російській логістиці в Криму.

Тому Київ об’єктивно зацікавлений, щоб принцип «окупація не створює законного суверенітету» застосовувався жорстко. Інакше будь-яка формула про «особливу історичну ситуацію» негайно перетворюється для Москви в зручні двері: пройшов час, з’явилися нові реалії, значить давайте обговорювати територію заново.

Але звідси зовсім не випливає, що Україна зобов’язана визнати Юдею і Самарію другим Кримом.

Крим мав визнаний український суверенітет безпосередньо перед російським захопленням. Історія суверенітету над Західним берегом інша, договірний процес інший, правовий масив інший. Можна захищати територіальну цілісність України і одночасно не робити вигляд, ніби ці дві історії збігаються до останньої коми.

Для ізраїльсько-українських відносин це якраз той випадок, де акуратність важливіша за гучність.

Саар і Каллас вже були на межі дипломатичного розриву

Нинішня перепалка виникла не з нуля.

18 червня Саар оголосив, що припиняє контакти з Каллас після повідомлень про її висловлювання під час поїздки в Мексику. Їй приписували порівняння становища палестинців з системою апартеїду в Південній Африці. Каллас публічно відповіла Саару, підкресливши необхідність діалогу з Ізраїлем, але прямо саму приписувану їй формулювання тоді не розібрала і не спростувала.

Тож нове зіткнення відбувається між політиками, відносини яких і без Криму були більш ніж зіпсовані.

А навколо вже змінюється сама європейська політика. 8 вересня Лондон оголосив про заборону товарів з поселень, Франція і Канада готують свої заходи, ще низка держав підтримує європейські обмеження. Ізраїль відповів Великій Британії закриттям її консульства у Східному Єрусалимі та іншими контрзаходами. Це вже дипломатичний конфлікт з реальними наслідками, не перепалка в соцмережах.

Що тепер вирішує Брюссель

Наступний важливий момент буде не тоді, коли Каллас або Саар напишуть ще один різкий пост.

Потрібно дивитися, що саме запропонує Єврокомісія: повну заборону імпорту з поселень, систему ліцензування, фактично заборонні тарифи або інший механізм. У липні на столі у європейських міністрів вже лежали три такі моделі, і найбільше підтримки тоді отримала саме заборона, хоча більшості для остаточного рішення не склалося.

Далі буде головний спір — яким голосуванням цю міру взагалі можна прийняти. І це вже та нудна брюссельська юридична деталь, від якої насправді залежить майже все.

Порівняння з Кримом Саар відкидає — і для цього у Ізраїлю є серйозні історичні аргументи. ЄС, у свою чергу, має резолюції ООН, висновок Міжнародного суду і власну багаторічну політику відокремлення поселень від території Ізраїлю.

Тому питання тепер стоїть не «чи схожий Ізраїль на росію». Так його ставити просто неправильно.

Питання інше: чи готовий Євросоюз перетворити свою правову позицію по територіях в єдине торгове правило — і чи зможе провести його навіть проти волі частини країн ЄС.

Якщо зможе, заява Каллас запам’ятається не порівнянням з Кримом. Воно стане точкою, після якої спір про поселення з дипломатичного перейшов у режим конкретних економічних обмежень.