Коли цифри в ООН “брешуть”: чому ставлення України до Ізраїлю не можна вимірювати лише “голосуваннями”

Кожне голосування десь ООН, де фігурує Ізраїль, у самому “російськомовному Ізраїлі” (і чесно скажемо – в основному в середовищі Z-“ботів”) миттєво перетворюється на суперечку з калькулятором. У стрічці з’являються відсотки, графіки, «ось вам доказ», і далі вже не розмова, а бійка цифрами. – тему поста підняли у Фейсбук – ось посилання на оригінал.

Україна в цих таблицях майже завжди виглядає «незручно»: частіше або утримується або голосує проти ізраїльської позиції, і дуже рідко — «за». Для багатьох це стає швидким “вироком”: значить, ставлення до Ізраїлю погане.

Проблема в тому, що ООН — це не суд моралі і не тест на дружбу.

Це політична біржа, де голоси часто працюють як валюта, а не як переконання. І якщо міряти відносини України до Ізраїлю тільки статистикою ООН, вийде не аналіз, а помилка методу.

Важливий контекст: схожі «погані» відсотки по Ізраїлю легко знайти у десятків країн, які з Ізраїлем торгують, співпрацюють у технологіях, приймають туристів, купують системи безпеки, обмінюються делегаціями — і при цьому в Нью-Йорку голосують майже так само, як Україна.

Тобто сама цифра не відповідає на головне питання: чому так відбувається і що це реально означає.

Чому голосування ООН не рівні симпатії чи антипатії

ООН давно живе за логікою блоків.

Європейський союз — окрема матриця. Велика група країн Глобального Півдня — своя. Пострадянський простір тягне радянську інерцію «як прийнято». Ісламський блок має стабільний інтерес. І в результаті голосування по Ізраїлю часто стають ритуалом: позиції закріплені заздалегідь, а конкретні формулювання лише дають привід «відзначитися».

Звідси перший чесний висновок: коли Україна голосує разом з європейською лінією — це не завжди про Ізраїль. Це часто про те, де Україна тримається дипломатично і від кого залежить її виживання у війні.

І це звучить грубо, але так працює політика у воєнний час.

Україна не може голосувати «у вакуумі»

Київ критично спирається на підтримку США і Європи — зброєю, фінансами, санкційним тиском, дипломатією. А ЄС в ооновських голосуваннях по Ізраїлю нерідко займає позицію, яка в Ізраїлі сприймається як холодна або одностороння.

Україна, залишаючись у цій коаліції, майже неминуче отримує той самий «малюнок голосувань». Не тому, що Київ раптово вирішив «бути проти Ізраїлю», а тому що у нього є жорсткий коридор зовнішньої політики.

У такій системі «голос проти» іноді означає «ми не можемо дозволити собі конфлікт з тими, хто нас тримає на плаву». Це неприємно. Але це реальність.

Чому у багатьох країн цифри по Ізраїлю “погані” — і це не завжди про Ізраїль

ООН по ізраїльській темі виглядає як перевантажений механізм, який роками розкручує один і той самий сюжет.

Там легко збирати більшість проти Ізраїлю: майже не потрібно платити ціну, майже не потрібно пояснювати виборцям деталі, можна прикритися загальними словами про «мир» і «процес». А далі запускається звична машина резолюцій і символічних голосувань, які самі по собі мало що змінюють на землі, але створюють політичний шум.

І ось у цьому шумі Україна звучить як частина загального хору. Не як диригент.

Незручний момент: Ізраїль теж часто голосує не «як очікують» у Києві

Ізраїль — не єдиний, хто живе інтересами.

Коли в ООН голосують по резолюціях, де засуджується російська агресія проти України, Єрусалим часом обирав обережність: не брати участь, пом’якшувати формулювання, уникати прямого конфлікту. В Ізраїлі це пояснювали регіональною безпекою і “необхідністю маневру — передусім “через присутність Росії в Сирії”. Є й інші причини – багато хто про них знає і не всі хочуть їх “відкривати”.

В Україні це читали інакше: як моральну неясність.

І це ще один аргумент, чому таблиця ООН не показує «ставлення» — вона показує, у кого які ризики і які залежності.

Тоді як правильно вимірювати ставлення України до Ізраїлю

Не цифрами в Нью-Йорку.

Дивитися варто на більш “важкі” речі, де є ціна: рівень реальних контактів між державами, позиції по терору і безпеці, публічні заяви в моменти криз, робота з діаспорою, гуманітарні і медичні проекти, співпраця в технологіях, те, як країни реагують на загибель цивільних — у Києві і в Єрусалимі.

Там, де є реальна відповідальність, дипломатія зазвичай чесніша, ніж у залах ООН.

Для ізраїльтян українського походження і для тих, хто живе в Ізраїлі і дивиться на Україну не як на абстракцію, важливіше інше: обидві країни воюють за право на безпеку, обидві стикаються з ідеологіями, які виправдовують знищення “чужих”, і обидві регулярно бачать, як міжнародні інститути відстають від реальності.

Тому питання варто ставити по-дорослому: що Україна і Ізраїль роблять одне для одного в реальному світі — і які політичні рамки заважають цьому звучати голосніше, ніж чергова рядок в ооновській статистиці. Це і є смисловий коридор, в якому працює НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency.