“Коли я намагаюся оцінити втрати України внаслідок війни, у мене виходить страшна цифра – 10 мільйонів людей. Це і є “демографічна прірва”.
Україна переживає не просто тимчасовий демографічний провал, а структурну кризу, яка вже визначає майбутнє країни на десятиліття вперед. Головний висновок експертів — ніякого бебі-буму після війни не буде. І це не “песимізм”, а тверда аналітика, заснована на цифрах, історичних паралелях і побутовому досвіді поколінь.
Ця тема виходить далеко за межі статистики: вона лежить в основі відновлення економіки, безпеки, мобілізаційного ресурсу і здатності держави утримувати територію. Демографія — це стратегія національного виживання.
«Я не вірю в бебі-бум після війни» — чому експерт говорить про це так впевнено
Директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України ім. М.В. Птухи Елла Лібанова в інтерв’ю (3 грудня 2025, укр.) «РБК-Україна» сказала фразу, яка багатьом здалася занадто різкою:
«Я не вірю в бебі-бум після війни. Його не буде».
Пізніше, в інтерв’ю вона уточнила:
«Не буде такого вибуху народжуваності, який був після Другої світової війни».
Її позиція заснована на кількох ключових факторах:
Тодішня модель сім’ї була іншою.
Діти були частиною економічної системи. Сім’ї потребували робочих рук. Життя було дешевше, стандарти — нижчі.Сучасне суспільство — інше.
Сім’ї планують дітей, розраховують бюджет, оцінюють ризики.Жінки мають можливості, яких не було 80 років тому.
Кар’єра, освіта, свобода вибору.Контрацепція стала нормою.
Це різко знижує ймовірність незапланованих дітей, які в СРСР і Європі 1940–50-х були звичайним явищем.
Щоб пояснити масштаб відмінностей, Лібанова навела особистий приклад:
її бабуся після повернення до Києва в 1944 році жила з двома дітьми прямо в під’їзді зруйнованого будинку.
І це вважалося “нормально”, тому що люди просто виживали.
Сьогодні українці живуть в іншій системі цінностей і вимог. Сім’я 2025 року не стане заводити дитину “в руїнах”, тому що стандарти якості і безпеки — інші.
Цифри показують: народження дітей майже зупинилося

До повномасштабного вторгнення, у 2021 році, коефіцієнт народжуваності становив близько 2,1 дитини на жінку. Це вже було низько.
Зараз, за розрахунками Лібанової, показник впав до 0,7.
Що означає 0,7?
Рівень країн, які пережили обвальні війни (Сирія, деякі регіони Афганістану).
Падіння нижче рівня, при якому покоління може себе відтворити.
“Демографічна яма”, яка створює дірку в три майбутніх покоління.
Навіть якщо війна закінчиться завтра, показник може зрости не вище 1,6.
Але природне відтворення вимагає мінімум 2,15.
Це означає: навіть найкращі реформи зможуть лише уповільнити скорочення, але не зупинити його повністю.
Чому гроші не працюють: соціальні виплати — не стимул народжуваності
Багато політиків пропонують збільшити виплати при народженні дитини. Лібанова реагує на це однозначно:
гроші не стимулюють бажання заводити дітей.
Так, виплати допомагають утримувати дитину. Але:
вони не створюють відчуття безпеки,
не компенсують тривогу,
не зменшують страх жити в країні, яку постійно атакує росія.
Люди заводять дітей, якщо впевнені в майбутньому. Грошова допомога — це підтримка, але не мотиватор.
Втрати: Україна втратила близько 10 мільйонів людей
За оцінками Лібанової, демографічні втрати України через війну вже досягли до 10 мільйонів людей.
Ця цифра включає чотири групи:
Загиблі — військові та цивільні.
Еміграція — мільйони виїхали.
Ті, хто не повернуться — значна частина закріпилася в ЄС.
Ненароджені діти — сотні тисяч, які не з’являться на світ через падіння народжуваності.
“Що ж стосується міграції, то ситуація приблизно така: є дані Євростату, інших не знайдете.
За цими даними, емігрували приблизно 4, 3 млн українців. Сюди можна додати ще 700 тисяч, які знаходяться в Британії, США, Канаді, Латинській Америці, Грузії, Ізраїлі та Молдові. Тобто приблизно 5 мільйонів наших військових мігрантів за кордоном. Третина з них – це діти і підлітки до 18 років. І тільки 6% – вікова категорія від 65 років.”
Тобто країна втратила не тільки людей — вона втратила майбутні покоління.
Це удар по:
економіці,
податковій базі,
армії,
інфраструктурному навантаженню,
пенсійній системі,
соціальним структурам.
Що буде через 10–20 років: сценарії демографів
Експерти моделюють три можливих сценарії розвитку населення України до 2040 року.
1. Оптимістичний (малоймовірний)
закінчення війни,
часткове повернення мігрантів,
активна сімейна політика.
Населення: 33–35 мільйонів.
2. Базовий (найбільш ймовірний)
помірна репатріація,
зростання народжуваності до 1,5–1,6,
продовження міграції в ЄС.
Населення: 28–30 мільйонів.
3. Песимістичний
продовження війни або затяжне заморожування,
низький рівень народжуваності,
зростання еміграції.
Населення: 24–26 мільйонів.
Це означає, що Україна стане країною з населенням рівня Чехії або Австралії — але з територією, що перевищує їх у кілька разів.
Чому ця тема настільки критична саме зараз
Демографія — це не тільки про народжуваність. Це про:
мобілізаційний ресурс країни;
економічну стійкість;
здатність утримувати території;
майбутнє пенсійної системи;
відновлення інфраструктури;
безпеку;
місце України в світовій політиці.
Якщо не почати системну роботу вже зараз, через 20 років країна зіткнеться з кадровим колапсом, нестачею лікарів, вчителів, інженерів, робочих рук.
Саме тому Лібанова так жорстко говорить про неприємні речі: це спроба попередити країну заздалегідь.
Втома не означає, що ми готові здатися. Як змінилися українці з 2022 року
Повномасштабна війна змінила Україну глибше, ніж будь-яка політична чи соціальна реформа. Ці зміни не завжди видно ззовні, але їх відчуває кожен, хто пережив 24 лютого і все, що сталося після. І демограф Елла Лібанова в своїх інтерв’ю описує ці процеси набагато точніше, ніж більшість політологів.
Ми стали набагато більш згуртованими
За словами Лібанової, такого рівня єдності в Україні не було ніколи. Навіть у 2014 році, навіть під час Майдану.
З 2022-го українці стали діяти як спільність, а не як окремі групи.
Формування політичної української нації прискорилося в рази. Цей процес почався ще в 2004 році, після Помаранчевої революції, потім посилився в 2014-му, але тільки повномасштабна війна довела його до стадії, коли етнічне походження перестало грати суттєву роль.
Ми все менше ділимо себе на “схід”, “захід”, “російськомовних”, “україномовних”.
Ми все частіше відповідаємо: “ми — українці”.
Від недовіри до держави — до усвідомлення спільної мети
До війни українці традиційно оцінювали країну і себе по-різному.
Про державу говорили: “катастрофа, жити не можна, влада не така”, а про себе — “нічого, справляємося”.
Зараз картина інша.
Незважаючи на падіння рівня життя, незважаючи на втому,
довіра до влади зросла.
І ця довіра базується не на абстрактних лозунгах, а на конкретних діях.
Президент залишився в країні.
Його сім’я залишилася в країні.
Місцева влада виявилася ефективною завдяки децентралізації.
Територіальна оборона змогла спрацювати саме тому, що децентралізація дала їй інструменти.
Лібанова прямо говорить:
якби в 2015–2020 роках не було поглиблення децентралізації, тероборона б не відбулася. А значить, і оборона Києва в 2022-му могла б зірватися.
Розчарування і втома — є. Але вони не рівні поразці
Лібанова підкреслює головне:
українці втомилися, але це не означає бажання зупинитися або здатися.
І це ключовий момент, який часто недопонімають зовнішні спостерігачі.
Як може не бути втоми, якщо:
ніч проходить під сиренами,
вранці потрібно йти на роботу,
вдома немає світла,
діти навчаються в укритті,
близькі на фронті,
кожен день несе втрати?
Втома — частина життя у воюючій країні.
Але вона не руйнує волю до опору.
За словами Лібанової:
“Левова частка українців розуміє, що нам нікуди відступати. Якщо ми цю війну програємо, України і української нації не буде.”
Саме це усвідомлення утримує суспільство цілісним.
Не пропаганда, не страх і не політичні лозунги — а розуміння реального масштабу загрози.
Загальне відчуття долі — головний ресурс, якого немає у ворога
Українці за два роки війни стали зрілішими, жорсткішими, обережнішими, але при цьому більш усвідомленими.
Суспільство, яке до 2022-го часто сперечалося про другорядні речі, тепер розуміє головне:
від нас залежить, чи буде існувати держава;
ніхто не прийде “зробити за нас”;
виживання — спільний проект, а не завдання влади чи армії окремо.
Ця внутрішня трансформація — один з найпотужніших факторів опору.
У той час як росія будує війну на примусі, Україна тримається на усвідомленому виборі мільйонів людей.
Висновок: бебі-буму не буде, але є час побудувати нову стратегію
Україна входить у довгий період демографічного стиснення. Бебі-бум неможливий — ні з точки зору психології, ні з точки зору економіки, ні з точки зору сучасного способу життя.
Але це не вирок.
Країна може вибудувати нову модель:
підтримку молодих сімей,
інфраструктуру дитинства,
програми репатріації,
стимули повернення фахівців,
культурну політику, орієнтовану на сім’ю.
Головне — визнати проблему і почати діяти.
Редакція НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency вважає тему демографії однією з найважливіших для розуміння майбутнього України і її відновлення після перемоги.
