Українка Ярослава Левицька – єдина з Праведників Народів Миру, яка мешкає зараз в Ізраїлі та відзначена пам’ятним знаком за життя

Хайфа знає й шанує скромну героїню — уродженку Золочева (Львівська область, Україна). 12 лютого 2025 року їй виповнилося 90 років.

У Саду Праведників у Хайфі, де встановлено 20 меморіальних каменів з іменами тих, хто рятував євреїв і колись мешкав у цьому місті, Ярослава Левицька залишається єдиною особою, відзначеною за життя.

На Латинському кладовищі в Хайфі поховано 11 Праведників народів світу. На їхню честь муніципалітет міста створив унікальний сад у районі Рамат-Алон.

18 травня 2008 року у мікрорайоні Рамат-Алон міста Хайфа було урочисто відкрито меморіальний «Сад жителів Хайфи — Праведників народів світу» (גן חסידי אומות העולם).

Сад складається з кількох алей, на яких встановлено кам’яні плити з іменами героїв і коротким описом їхніх подвигів. На момент відкриття було відомо про проживання у Хайфі 19 таких людей: 9 із Польщі, 6 з України та по одному з Угорщини, Чехії, Румунії та Швеції. Згодом з’явилася 20-та плита.

На момент відкриття живими залишалися лише п’ятеро.

Четверо з них були удостоєні цього звання за героїчні вчинки, скоєні у дитинстві.

Ярослава Левицька — наймолодша з нагороджених за участь у порятунку євреїв.

На в’їзному камені з назвою парку вирізьблено три символічні логотипи: праведників, організації Яд ва-Шем і герб Хайфи. Нижче розміщено цитату з Талмуду: «Хто рятує одне життя, той рятує цілий світ».

Камені Праведників народів світу в Хайфі

У Саду Праведників народів світу в Хайфі встановлено камені з іменами героїв, які рятували євреїв під час Голокосту. Ось короткі описи їхніх подвигів:

• Галина Луговська (Польща): переховувала єврейку в своєму будинку 32 тижні, згодом допомогла знайти укриття в родині.
• Анна Хорнунг-Томачак (Україна): видавала себе за матір єврейської родини, щоб урятувати їх у Тернопільській області.
• Вікторія Цукрович-Айхбергер (Польща): разом із сестрою переховувала єврея, що тікав від нацистів.
• Пелагея Гучак-Шпрінгер (Польща): врятувала 20 єврейських жінок і родину власниці єврейської майстерні.
• Ярослава Левицька (Україна): у підлітковому віці передавала їжу в гетто та ховала єврейських дітей разом із родиною.
• Єжи Шелага (Польща): доставляв листи та їжу до Варшавського гетто, ризикуючи життям.
• Юлія Калді-Ральбовська (Чехословаччина): переховувала єврея, поховала його матір, щоб не видати схованку.
• Елізабета Нікопой-Струл (Румунія): попередила про погром, переховувала й годувала понад 15 євреїв, попри арешт і побиття.
• Тамара Максименюк-Бромберг (Україна): разом із матір’ю передавала їжу в гетто, рятувала родини, організовувала укриття.
• Бела (Валя) Ліппер (Україна): переховувала чоловіка-єврея та ще шістьох осіб протягом 19 місяців.
• Віктор Мельник (Україна): разом із родиною переховував євреїв, виготовляв фальшиві документи, допомагав втекти.
• Зофія-Марта Авні (Польща): з родиною півтора року переховувала шістьох євреїв на горищі у Варшаві.
• Ірена Якіра-Зінталь (Польща): з матір’ю переховувала 13 євреїв у спеціально облаштованому сховку.
• Рауль Валленберг (Швеція): дипломат, який врятував тисячі євреїв у Будапешті, зник після арешту радянськими військами у 1945 році.
• Анна Добруцка-Єзерська (Польща): під час ліквідації Тарнівського гетто врятувала родину, згодом вийшла заміж за одного з врятованих.
• Франя Дедек-Бельська (Україна): уродженка Надвірної, врятувала двох єврейських хлопчиків, з якими пережила табір, корабель «Ексодус» і репатріацію до Ізраїлю, де прийняла гіюр.

Кожне з цих імен — нагадування про відвагу, людяність і самопожертву. Меморіал у Хайфі увіковічнює пам’ять про тих, хто ризикував власним життям заради порятунку інших.

12 лютого 2025 року учні школи «Босмат» відвідали будинок для літніх людей «Бейт Гіль Захав» у районі Кірʼят-Еліягу, щоб привітати Ярославу Левицьку з 90-річним ювілеєм і висловити подяку за її подвиг. Захід відбувся в межах діяльності «Муніципального інституту з вивчення Голокосту» мерії Хайфи, що займається вшануванням Праведників народів світу й передачею пам’яті наступним поколінням.

За даними «Яд Вашем», повідомив журналіст Шимон Бріман, українка Ярослава Левицька — єдина з Праведників народів світу, яка нині проживає в Ізраїлі. Вона живе в Хайфі з початку 1990-х і отримує повне забезпечення від держави Ізраїль.

Біографія Ярослави Левицької: шлях Праведниці народів світу із Золочева до Хайфи

Ярослава Левицька, як розповів журналіст Шимон Бріман, народилася в 1935 році в місті Золочів, тоді — на території Польщі, нині — Львівська область України. У липні 1941 року регіон був окупований німецькою армією, почалося систематичне знищення єврейського населення. У Золочеві створили гетто, євреїв позбавили прав і можливості вижити. Саме тоді родина Левицьких здійснила свій подвиг, який став частиною історії людяності.

Героїзм родини Левицьких: 29 врятованих життів

Дід Ярослави, Олександр Левицький, з перших днів окупації почав приносити їжу та ліки єврейським друзям. Коли у грудні 1942 року було офіційно створено Золочівське гетто, він почав передавати допомогу через свою семирічну онуку Ярославу, яка щотижня носила передачі — близько 2 км від їхнього дому до гетто — протягом десяти місяців. Це був неймовірний ризик: охоронці могли запідозрити та вбити.

Завдяки Ярославі та її родині вижили десятки єврейських родин і дітей. Вона демонструвала надзвичайну мужність і спокій, незважаючи на юний вік.

Йорек Шенкер і Ріхардс Фейрінг: долі врятованих

Одним із врятованих був Йорек Шенкер — шестирічний хлопчик, нині відомий як Йорам Мирон. Щоб уникнути підозр, Ярослава гралася з ним на вулиці. Родина також переховувала Ріхардса Фейрінга. Обидва пережили Голокост завдяки діям родини Левицьких.

Окремо група з 25 євреїв ховалася у підвалі зруйнованої будівлі. Ярослава та її дід передавали їм їжу та ліки — й вони всі вижили до звільнення району радянською армією в липні 1944 року.

Життя після війни

У 1952 році Ярослава закінчила школу №2 у Золочеві, згодом — медичне училище. Вона працювала фельдшеркою, а пізніше — завідувачкою відділу профілактики інфекцій у санепідслужбі. Жила скромно. Її батько, Петро Левицький, також допомагав у порятунку євреїв, але не був визнаний Яд Вашем — це досі залишається моральною несправедливістю.

Визнання і репатріація до Ізраїлю

20 серпня 1989 року двоє врятованих — Авраам Шапіро та Ісраель Фенстер — подали звернення до Інституту Яд Вашем про визнання Олександра, Катерини й Ярослави Левицьких Праведниками народів світу. 21 вересня 1989 року це звання було офіційно присвоєне. Ярослава особисто посадила дерево в пам’ять про родину у Саду Праведників у Єрусалимі.

У 1995 році вона остаточно переїхала до Ізраїлю, отримала громадянство, соціальну допомогу та квартиру. Згодом оселилася в будинку для літніх людей «Бейт Гіль Захав» у Хайфі.

90 років героїзму і людяності

До свого 90-річчя Ярослава Левицька отримала теплі привітання від Муніципального інституту з вивчення Голокосту в Хайфі, Ротарі-клубу «Морія-Хайфа» та школи «Басмат». Вона сказала:

«Я щаслива жити тут, в Ізраїлі. У 90 років я ні в чому не маю потреби. Це особлива країна».

Слова подяки від Ізраїлю

«Ізраїль і єврейський народ ніколи не забудуть пам’ятної ролі, яку відіграли Праведники народів світу під час Другої світової війни, коли вони йшли на величезний ризик, щоб урятувати життя тисяч євреїв» — йдеться в офіційних публікаціях, присвячених подвигу Ярослави Левицької та інших героїв.

Дехто з них, як і Ярослава, обрав Ізраїль своїм домом — і став частиною живої історії країни.

НАновини — Новини Ізраїлю продовжують розповідати ці історії, щоб пам’ять про взаємну допомогу українців і євреїв жила й надихала майбутні покоління.

Уроки історії та значення пам’яті

Сьогодні ім’я Ярослави Левицької викарбувано за життя на пам’ятному камені в Саду Праведників у Хайфі — унікальний випадок. Її знають, поважають і підтримують.

Історія Ярослави Левицької — приклад безкорисливої людяності в умовах абсолютного зла. Вона показує, як діти, дорослі й літні люди можуть творити справжній подвиг.

НАновини — Новини Ізраїлю вважають важливим передавати такі розповіді далі, щоб зберегти живу нитку між українським і єврейським народами. У часи нових війн і терористичних загроз, коли знову звучать гасла ненависті, саме такі історії вчать бачити в ближньому — Людину.