- 21 Листопада, 2025
- 11:52 am
- Ізраїль
Історія, яку Ізраїль дізнався завдяки «Вістям», стала однією з найрезонансніших і показових за останні місяці. Журналіст Ігор Молдавський 19,20 листопада 2025 детально розповів про те, як мати та брат-інвалід резервіста ЦАХАЛу Бориса Зільбермана прилетіли до Ізраїлю з України вперше за 10 років — і замість довгоочікуваних обіймів отримали жорстке рішення про депортацію, 20 годин приниження в аеропорту Бен-Гуріон і вимогу внести заставу в 50 000 шекелів.
Саме завдяки публікаціям «Вістей», масовому громадському відгуку та втручанню дипломатичних представників ситуація була переломлена. Після розголосу в ЗМІ рішення про депортацію скасували, а мати з сином змогли увійти до Ізраїлю і обійняти Бориса — офіцера, який провів на фронті понад 400 днів.
Ця історія — яскравий приклад того, як журналістика не просто розповідає про проблему, а стає інструментом реальної допомоги, повертаючи людям гідність там, де система дала збій.
Зустріч, яку чекали 10 років, і приниження, якого ніхто не очікував
Це мала бути проста, майже побутова історія.
Мама, яка не бачилася з сином десять років. Брат-інвалід, який мріяв вперше потримати на руках новонародженого племінника. І офіцер-резервіст, який понад 400 днів провів у бойових частинах ЦАХАЛу, а зараз проходить курс командирів батальйонів.
Але замість обіймів в аеропорту Бен-Гуріон сім’я отримала загрозу депортації, принизливий «допит» тривалістю в дві хвилини, ізоляцію біля duty-free, відсутність води, їжі та елементарної турботи.
Валентина Дацюк — мати резервіста Бориса Зільбермана — прилетіла з Києва 19 листопада разом зі своїм сином, Дмитром Зільберманом, інвалідом дитинства. Вони розраховували провести в Ізраїлі три місяці. Поки — 20 годин страху та невизначеності.
“У мене просто опускаються руки, – з гіркотою сказав Борис в розмові з “Вістями”. – Я чув про свавілля чиновників у Бен-Гуріоні, але ніколи не думав, що таке може статися з людиною, яка запросила до країни найближчих родичів – матір і рідного брата.
Я завчасно оформив їм запрошення і переслав його через сайт Управління з питань реєстрації населення та імміграції МВС (Рашут ха-охлусін). На прикордонному контролі мамі та брату сказали, що жодного запрошення не отримали. Потім змінили версію, стверджуючи, що документ “був оформлений не за правилами”.
Припустимо, що це так, але ніхто не дає мені можливості виправити помилки, якщо такі були. Мамі запропонували підписати документ з згодою на депортацію. Порадившись зі мною, вона відмовилася це робити: зрозуміло, що якби вона підписала дозвіл, в Ізраїль її більше не пустили б ніколи”.
«Ну і вам цього недостатньо?» — питання, яке прозвучало як ляпас
За словами Валентини, «бесіда» на прикордонному контролі тривала 2–3 хвилини.
Спочатку підійшла дівчина-співробітниця, потім її змінив «неприємний молодий чоловік», який:
- запитав, навіщо вона взяла сина-інваліда,
- поцікавився, чому приїхали на максимальний термін,
- уточнив, чи приїжджав Борис в Україну,
- і, почувши: «Так, десять років тому», — кинув фразу:
«Ну, і вам цього недостатньо?»
Це не помилка. Це цитата матері.
Ніби зустріч з сином-солдатом — розкіш, а не право.
Депортація. Камери. Стільці замість ліжка. Очікування до 23 листопада
Після короткого «допиту» їм оголосили, що в’їзд заборонено — їх чекає депортація 23 листопада.
Валентину і Дмитра провели в огороджену ділянку біля duty-free:
- без ліжок,
- без можливості нормально лягти,
- без їжі (бутерброди принесли один раз за 20 годин),
- без інформації,
- без можливості зателефонувати кому-небудь.
Борис в цей момент був на резервістських зборах. Він дізнався про те, що відбувається, випадково — коли Валентині ненадовго дозволили взяти телефон.
«Зберіть 50 тисяч готівкою». Застава, яка з’явилася тільки після розголосу
Тільки після публікації Ігоря Молдавського в «Вістях» історія отримала максимальний громадський резонанс — понад 160 тисяч прочитань за перші години.
До редакції звернулися:
- віце-консул України Василь Сич,
- депутати Кнесету,
- співробітники парламентської комісії з алії та інтеграції,
- громадські організації.
І лише тоді в МВС Ізраїлю «раптом» виявили альтернативу депортації.
Спочатку сказали:
в’їзд можливий після внесення застави 50 000 шекелів.
Але головне — вимагали готівку.
Борис оформив банківську гарантію, привіз її в аеропорт, але на нього «подивилися як на божевільного» і повторили — тільки “кеш”.
Після довгих суперечок погодилися на банківський переказ.
При цьому прикордонники попередили:
Якщо Валентина затримається хоча б на один день понад дозволений термін — гроші не повернуть.
Коли Борис запитав, що буде, якщо почнеться війна і скасують рейси, йому відповіли:
«Ці проблеми нас не стосуються».
І тільки після публікації «Вістей» сталося диво
20 листопада, на наступний день після першої статті, з’явилася друга — рішення було змінено:
депортацію скасували, Валентину і Дмитра впустили в Ізраїль.
У сльозах мати кинулася до сина. Дмитро вперше обійняв брата-солдата.
Роками розірвана сім’я була нарешті разом.
Але на цьому — ні, не все. Зник багаж
Коли Валентина і Дмитро вийшли, з’ясувалося, що їхні валізи… зникли.
Причина:
валізи вже відправили на зворотний рейс, і повернуть їх тільки через день-два.
Валентина сказала:
«Переб’ємося. Головне — що ми вже тут».
Що насправді сталося? Розбір без емоцій, але за фактами
1. Система «за замовчуванням» передбачає, що українці хочуть залишитися нелегально
Відповідь прес-служби МВС:
«Виникла підозра, що пані Валентина і пан Дмитро приїхали до Ізраїлю, щоб залишитися».
Це ключова фраза.
У цьому — весь корінь проблеми.
2. Резервіст ЦАХАЛу виявився безпорадним перед тією ж системою, за яку він ризикує життям
400 днів служби.
Активна участь у бойових діях у Газі, Лівані та Сирії.
Але перед бюрократією це не аргумент.
3. Людський фактор виявився руйнівним
Питання прикордонника:
«І вам цього недостатньо?» — характеризує ситуацію краще будь-яких звітів.
4. Гучне втручання ЗМІ виявилося ефективнішим за дипломатію
Без публікацій «Вістей» — цієї зустрічі б не було.
Це визнана реальність.
Чому важливо розповідати такі історії
Тому що в Ізраїлі живуть десятки тисяч сімей, розірваних війною в Україні.
Багато хто служить в армії. Багато хто захищає цю країну.
Але система досі дивиться на них як на «потенційних нелегалів».
Історія сім’ї Бориса Зільбермана — це не «виключення».
Це симптом.
Це сигнал.
Це питання до держави, яке не можна замести під килим.
НАновини – новини Ізраїлю продовжать стежити за подібними історіями — щоб жодна сім’я резервіста, репатріанта або біженця не проходила через таке мовчки.
Публікації “Вісті”
https://www.vesty.co.il/main/article/s1udpmigzl
https://www.vesty.co.il/main/article/rj3dhu3xzg
…
…
