“Чому Україна виграє війну”: Юваль Ной Харарі в FT і який урок для Ізраїлю

“Росія не змогла досягти своєї головної мети — знищення української нації“, – у своїй колонці 27 вересня 2025 для Financial Times Юваль Ной Харарі нагадує просте, але часто забуте визначення: війна — продовження політики і виграє її не той, хто захопив більше кілометрів, а той, хто досяг політичних цілей. У цьому вимірі, стверджує історик, Україна «вже виграє»: Москві не вдалося знищити українську націю і нав’язати капітуляцію. Навпаки, національна ідентичність зміцнилася і стала незворотною.

Факти поля бою, які підтримують тезу

1) Зрив «бліцкригу» і провал стратегічних цілей РФ

Стартова перевага Росії в лютому 2022-го не конвертувалася в падіння Києва. Україна втрималася, а потім провела контрнаступи на Харківському і правобережному Херсонському напрямках. З середини 2022 року ставка Кремля на «неминучий» стратегічний перелом не спрацювала.

2) Море і повітря: українські інновації проти чисельної переваги

Україна позбавила Росію монополії в Чорному морі — від «Москва» до системних ударів морськими і повітряними дронами по базах і кораблях: російський флот відсунено, логістика ускладнена. У повітрі РФ так і не досягла домінування; українські дальні удари по аеродромах і інфраструктурі всередині Росії стали регулярною частиною війни. Це сталося при обмеженій участі НАТО (без введення військ і при затяжних дебатах щодо важкого озброєння).

3) Де лежить слабка ланка

За Харарі, вразливість — не на фронті, а «в умах західних друзів України», куди б’є російська пропаганда, навіюючи відчуття «втоми» і «неминучості» перемоги РФ. Якщо Захід здасться психологічно, це підріже ресурсну базу української оборони — і стане програшем не тільки для Києва, але й для НАТО.

Чому ця розмова важлива саме зараз

Колонка FT вийшла на тлі затягнутих політичних суперечок про пакети допомоги і «вартість підтримки» України.

У такому контексті аргумент «хто реально вже досягає політичної мети» звучить не публіцистикою, а критерієм прийняття рішень. Для європейців і ізраїльтян це не абстракція: від стійкості України залежить архітектура безпеки Східної Європи і динаміка близькосхідного трикутника «Москва—Тегеран—їх проксі».

Уроки для Ізраїлю: що взяти з українського досвіду

Технологічна асиметрія як система, а не набір «гаджетів»

Український «роєвий» підхід до БПЛА в повітрі і на морі — це не просто «дешеві дрони», а конструктор: розвідка → виробництво → ітерації софту і корпусних рішень → тактика застосування в зв’язці з РЕБ і артилерією. Ізраїлю, у якого дрони і ППО — сильні сторони, корисно уважно дивитися на швидкість українських ітерацій і цивільно-військовий зв’язок R&D.

Логістика проти переваги

Українські удари по НПЗ, аеродромах і логістиці показали: навіть при скромному парку авіації можна «перекроювати» економічний і військовий тил противника. Для Ізраїлю, який вже живе в парадигмі «багатодоменної» війни з мережею проксі Ірану, це підтвердження цінності далекобійної точності і гібридних операцій на комунікаціях противника.

Психологічна стійкість союзів

РФ намагається деморалізувати західні суспільства — так само, як Іран і його проксі тиснуть на ізраїльське суспільство через інформаційні операції, заручників, ракетний терор і економічні витрати. Висновок: комунікація цілей війни і чесне пояснення «ціни часу» — не менш важливі, ніж залізо.

Де сперечатися з Харарі — і що додати

Колонка — це позиція автора, а не доповідь аналітичного центру. Кілька контраргументів, які звучать в експертному середовищі, і як їх співвіднести з логікою FT:

• «На землі Україна втрачає темп, значить говорити про перемогу рано». Харарі пише не про військову «фінальну зведення», а про політичний результат на даний момент: провал задуму стерти українську суб’єктність. Це не скасовує важку ціну фронту, мобілізаційні виклики і залежність від поставок.
• «Економіка РФ адаптувалася; ресурсна база більша». Так, але політична мета — злам української державності — залишилася недосяжною навіть при цій базі. Асиметричні інструменти України збивають ціну російської переваги.
• «Захід втомився». І саме тому акцент на «політичній перемозі вже зараз» важливий для збереження консенсусу підтримки: він відповідає на питання «навіщо», а не тільки «скільки це коштує»

Що це змінює для Європи

1. Обертаність рішень. Чим коротший цикл «загроза → рішення → постачання → освоєння», тим важче противнику продавати наратив «втоми» і «марності допомоги».
2. Локалізація виробництва і сумісність. Європейська оборонка повинна швидко переводити підтримку на рейки довгострокових контрактів і стандартизованої сумісності (з боєприпасами, ППО, БПЛА). Це знижує вразливість до змін політичних вітрів.
3. Цілепокладання: «чого ми хочемо на виході». Якщо мета — не допустити руйнування української державності, то метрики успіху — функціональність економіки, енергосистеми, ППО над великими містами, експортна логістика. Це прагматично і перевіряється.

Ізраїльська перспектива: практична користь від «українського уроку»

• Сквозна оборона тилу. Вразливість енергетики України під ударами РФ — нагадування і нам: розподіленість, резервування і мобільні рішення (від мобільних генераторів до мобільних ЗРК) — не «опція на крайній випадок», а норма.
• Швидкість прототипування. Український підхід «сьогодні — MVP, завтра — серія» в дронах варто розглядати як методологію і для ізраїльських стартапів подвійного призначення.
• Інформаційна гігієна. Так само як Кремль б’є по «умах союзників України», іранська екосистема проксі б’є по ізраїльській суспільній довірі. Висновок — будувати стійкість не тільки залізом, але й ясною, не «лакірованою» комунікацією ризиків і цілей.

Витримка тез FT в одному абзаці

Росія не досягла головної мети — зруйнувати українську націю; Україна утримала столицю, повернула території, зламала перевагу РФ на морі, завдала серії дальніх ударів по тилу противника і зберегла ініціативу інноваціями — при обмеженій участі НАТО. Головний ризик — не на землі, а в ерозії волі союзників під тиском російської пропаганди. Отже, ставка Європи і партнерів — на довгу і ритмічну підтримку, що перетворює українську стійкість в інституційне перевагу.

Важливо розуміти обмеження

Ця картина не означає «завтра переможний парад». Життя України — це щоденні удари по енергетиці, втрати на фронті, мобілізаційні і виробничі виклики. Але навіть при цих умовах політичний результат — збереження і зміцнення української суб’єктності — вже відбувся, а значить, рівняння війни для Москви стало набагато складнішим.

Джерело і контекст

Первинне джерело: колонка Юваля Ноя Харарі в Financial Times від 27 вересня 2025 року, «Why Ukraine is winning the war». Додатково тему переказали регіональні медіа, але ми спираємося на оригінал.

від НАновини

Україна не просто «тримається» — вона зірвала головну мету Кремля і вибудувала асиметричні механізми, що роблять російську перевагу дорогою і неефективною.

Для Ізраїлю урок подвійний: швидкість технологічних ітерацій і стійкість суспільства до довготривалої війни — такий же вид зброї, як ЗРК або дрони. А для Європи — вибір між «втомою» і стратегією, де перемога вимірюється не лінією фронту за тиждень, а виживаністю і свободою союзної нації.

Хто такий Юваль Ной Харарі

Ізраїльський історик і публіцист, професор Єврейського університету в Єрусалимі; автор світових бестселерів «Sapiens», «Homo Deus» і «21 урок для XXI століття». Народився в 1976 році в Ізраїлі, захистив PhD в Оксфорді (2002); його академічні інтереси — «велика історія», зв’язок біології і історії, етика технологій.

Після успіху книг Харарі разом з чоловіком і менеджером Іциком Яхавом заснував просвітницький проект Sapienship, що працює на стику науки, культури і публічної політики.

У 2024–2025 рр. представив нову книгу «Nexus» про мережі інформації — від давнини до ІІ; паралельно виступає в ЗМІ з попередженнями про ризики дезінформації і необхідність демократичного регулювання технологій.

Зв’язки Юваля Ноя Харарі з Україною — за фактами

• Публічна адвокація України з перших днів вторгнення. У лютому 2022 Харарі опублікував колонку в The Economist про те, що на кону — «напрямок людської історії», а також текст в The Guardian «Чому Путін вже програв цю війну». Паралельно виступав у відео-форматах (YouTube, інтерв’ю).
• Участь в українській дискусійній платформі YES (Київ). 4 березня 2022 YES провела онлайн-бесіду Харарі—Снайдер (модерація Енн Епплбаум); пізніше він знову брав участь у заходах
• Благодійність на підтримку України. У 2022 році Харарі, Іцик Яхав і їх Sapienship пожертвували 1 млн шекелів (~$310 тис.) UNICEF Ukraine; про це також повідомляли їх офіційні акаунти.
• Комунікація з українською аудиторією і медіа. Інтерв’ю і виступи для NV/НВ та ін. українських майданчиків, в т.ч. в зв’язці з YES-2024.
• Українські видання його книг. «Sapiens / Людина розумна» видана українською (Клуб сімейного дозвілля та ін.), що підтверджується довідниками і каталогами.
• Продовжуюча публічна позиція (2025). 27 вересня 2025 Харарі опублікував колонку в Financial Times (Why Ukraine is winning the war) — тези широко розтиражовані.
• Участь у проекті “Ukrainian History: Global Initiative”. За даними профільних джерел, Харарі фігурує серед міжнародних учених/консультативної ради ініціативи (UHGI), запущеної в 2023–2024 рр.
• Публічні паралелі “Зеленський — єврейське лідерство” в українському контексті. У матеріалі Haaretz у липні 2023 Харарі називає Володимира Зеленського «найбільш надихаючим єврейським лідером нашого покоління», підкреслюючи сумісність українського патріотизму, демократії і єврейської ідентичності.