Від «Братів Блюз» і «Масади» до фільму про українських жінок: Дін Лірас зустрінеться з глядачами в Тель-Авіві – 18 жовтня 2026

Є люди, чиї прізвища майже ніколи не з’являються крупно на афіші, хоча без них половина знаменитих сцен у кіно просто виглядала б інакше.

Дін Лірас — якраз із таких. Американський кінооператор, спеціаліст зі складних зйомок, людина з другої режисерської групи, продюсер. У його професійній біографії — «Брати Блюз», «Повітряна в’язниця», «Тупий і ще тупіший», «Масада» та інші великі проекти.

Автор: Павло Швейко

18 жовтня 2026 він буде в Тель-Авіві.

Але сама зустріч цікава не стільки можливістю почути чергові історії про Голлівуд. Тут все вийшло значно складніше. Голлівудська кар’єра Ліраса перетинається з Ізраїлем, пам’яттю про Голокост і новим документальним проектом про українських жінок.

Організовує зустріч Israeli Friends of Ukraine. Пройде вона в Українському культурному центрі Тель-Авіва.

Коли Голлівуд ще не можна було «домалювати потім»

Кар’єра Діна Ліраса почалася в зовсім іншу кіноепоху.

Сьогодні складну сцену можна знімати з цифрових камер, дронів, стабілізаторів, а потім ще довго збирати і виправляти в постпродакшені. Під час ранньої кар’єри Ліраса значну частину того, що бачив глядач, дійсно потрібно було фізично поставити перед камерою.

Якщо потрібен був автомобіль — він їхав.

Якщо літак — летів.

Якщо камера повинна була працювати в повітрі, її туди піднімали.

На «Повітряній в’язниці» — Con Air, що вийшла у 1997 році, — Лірас працював як director of photography: aerial unit, тобто відповідав за операторську частину повітряних зйомок.

Це якраз той випадок, коли сухий рядок у титрах пояснює багато. У фільмі з Ніколасом Кейджем, Джоном К’юсаком і Джоном Малковичем авіація — не фон. Вона частина дії.

Є в його фільмографії і «Тупий і ще тупіший», і ранні голлівудські картини, і робота у другій знімальній групі — тій самій, яка часто знімає погоні, загальні плани, складні трюки і матеріал, без якого основній групі довелося б проводити на майданчику набагато більше часу.

І тут з’являється Ізраїль.

«Масада» — назва, яку ізраїльтянину пояснювати майже не доводиться

Лірас брав участь і в роботі над американським міні-серіалом Masada, що вийшов на початку 1980-х.

Для читача в Ізраїлі ця назва звучить зовсім не так, як для людини десь у Європі чи США. Масада — давня фортеця біля Мертвого моря, пов’язана з останнім етапом Великого єврейського повстання проти Риму.

Це одне з найвпізнаваніших історичних місць Ізраїлю. Туди возять школярів і туристів, про неї сперечаються історики, а сам образ Масади десятиліттями був важливою частиною ізраїльської історичної пам’яті.

Американський серіал розповідав про римську облогу фортеці. Одну з головних ролей у ньому грав Пітер О’Тул.

Тому розмова 18 жовтня про зйомки західних проектів в Ізраїлі — не просто загальна тема для вечора. Лірас дійсно працював всередині такого виробництва.

І цікаво тут якраз почути деталі: яким Ізраїль тоді бачила іноземна знімальна група, як країна виглядала через голлівудську камеру і наскільки все це відрізнялося від звичної сьогоднішньої картинки.

Він застав кілька Голлівудів

Організатори формулюють одну з тем зустрічі як розмову про Голлівуд раніше і сьогодні.

У випадку з Лірасом це не рекламна фраза.

Він застав кілька технічно різних епох кіно. Плівку і цифру. Великі фізичні декорації і комп’ютерну графіку. Зйомки, в яких помилку іноді неможливо було виправити, і сучасне виробництво, де величезна частина роботи триває вже після майданчика.

При цьому його кар’єра не закінчилася спогадами про старі фільми.

Зараз він бере участь у незалежних і міжнародних проектах. І саме на цьому місці зустріч у Тель-Авіві перестає бути просто вечором голлівудської ностальгії.

НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency звертають увагу на цей захід перш за все тому, що одна з нових робіт Ліраса безпосередньо пов’язана з Україною.

Фільм про людину, яка мовчала десятиліттями

Серед останніх проектів Ліраса — The Optimist: The Bravest Act Is Truth.

Це історія вже зовсім іншого масштабу. Без літаків, каскадерських сцен і голлівудських погонь.

Фільм пов’язаний з історією людини, яка пережила Голокост, Герберта Хеллера. У підлітковому віці він пройшов через Аушвіц-Біркенау, а потім зміг втекти під час маршу смерті.

Після війни про пережите він довго майже не говорив.

Десятиліттями.

І тільки значно пізніше ця історія почала виходити назовні.

Ось тут ізраїльському читачеві окреме пояснення начебто і не потрібно, але важливий контекст. В Ізраїлі свідчення пережилих Голокост — це не тільки історія, яку вивчають за книгами. Для багатьох сімей вона залишається частиною власної біографії. А з кожним роком людей, які можуть розповісти про пережите з першої особи, стає менше.

Звідси виникає тема, яка набагато ширша одного фільму.

Що відбувається з пам’яттю, коли свідків майже не залишається?

Чи може кіно зберегти не тільки факти, але й людський голос?

І де проходить межа між справжнім свідченням і художньою реконструкцією?

Для проекту Ліраса це вже зовсім інший тип роботи, ніж та, з якою його ім’я пов’язували раніше.

А потім — Україна

Під час зустрічі в Тель-Авіві обіцяють окремо говорити ще про один документальний проект Ліраса.

Він присвячений українським жінкам.

Зараз публічної інформації про нього небагато. Немає сенсу вигадувати назву, якої організатори не назвали, або переказувати сюжет, якого ще ніхто офіційно не публікував.

Відома інша важлива деталь: у проекті бере участь українська художниця Яна Дереза.

І тут дати складаються майже ідеально.

16 і 17 жовтня, буквально перед зустріччю з Лірасом, у тому ж Українському культурному центрі проходить виставка Дерези «Нитки ідентичності».

Для ізраїльтян тут варто пояснити, що мова не про звичну виставку народних сувенірів.

Дереза працює з мотанкою — традиційною українською лялькою, яку роблять з тканини і ниток, зазвичай без промальованого обличчя. В українській культурі мотанка пов’язана з сімейною пам’яттю, захисною символікою і передачею традиції між поколіннями.

У Дерези ця форма стала сучасним мистецтвом. Вона поєднує традиційну техніку з особистою історією, війною, переміщенням людей і питанням ідентичності.

І вже на наступний день після виставки вона з’являється в іншій якості — як учасниця документального проекту американського кінематографіста.

Це добре показує, як українська культурна тема поступово виходить в Ізраїлі за межі звичного формату діаспорних заходів.

Вона стає частиною розмови з міжнародним кіно.

Чому цей український сюжет цікавий і Ізраїлю

За останні роки ізраїльський глядач звик бачити Україну майже виключно через новини про війну.

Ракетні атаки.

Зруйновані міста.

Переговори.

Військова допомога.

Дипломатичні конфлікти.

Але за цим легко втратити інший шар — людей, які продовжують жити, працювати, створювати мистецтво і заново збирати власне життя.

Особливо жінок.

Мільйони українок після російського вторгнення опинилися в ситуації, коли попереднє нормальне життя зникло буквально за кілька днів. Хтось поїхав за кордон з дітьми. Хтось залишився в Україні. Хтось втратив дім, роботу або близьких. Хтось намагається будувати нове життя, одночасно залишаючись частиною війни.

І якщо документальний проект Ліраса дійсно буде будуватися навколо цих людських історій, то це вже набагато цікавіше чергового фільму, який намагається пояснити війну тільки через фронтові кадри.

Що саме увійде в проект, поки невідомо.

Тому одне з найочевидніших питань Лірасу 18 жовтня — кого саме він знімає і чому вирішив розповідати історію України через жінок.

Хто буде ставити питання

Модератор зустрічі — Макс Фріман, автор Telegram-каналу «СинеМаньяк» — @cinemaniacmax.

Це авторський канал про кіно для аудиторії в Ізраїлі.

Там виходять рецензії, новини, трейлери, рекомендації і матеріали як про міжнародний, так і про ізраїльський кінематограф.

Тобто вибір модератора тут цілком зрозумілий. Зустріч збираються будувати не як офіційну лекцію кінематографіста перед публікою, а як нормальну розмову людини, яка знає кіно зсередини, з людиною, яка постійно про нього пише і говорить.

Після основної частини обіцяють дати можливість поспілкуватися з Лірасом вже без формального інтерв’ю.

18 жовтня: що потрібно знати

Зустріч пройде в неділю, 18 жовтня 2026 року.

Місце — Український культурний центр, вулиця Ірмеягу, 22, Тель-Авів–Яффо.

Двері відкриються о 19:00.

Після основної частини програми, орієнтовно з 20:30 до 21:00, організатори запланували неформальне спілкування з Діном Лірасом.

І тут є один важливий момент.

Зустріч буде повністю англійською мовою, без перекладу.

Тобто тим, кому складно сприймати довгу розмову англійською, це варто врахувати заздалегідь.

Кількість місць обмежена, вхід платний.

Купити квиток можна за посиланням

Організатор — Israeli Friends of Ukraine, ізраїльська громадська організація, що працює з українсько-ізраїльськими проектами, культурними ініціативами і допомогою Україні.

Тут цікавіше не Голлівуд, а те, куди людина прийшла після нього

Звичайно, простіше всього рекламувати цю зустріч знайомими назвами.

«Брати Блюз».

«Тупий і ще тупіший».

«Повітряна в’язниця».

«Масада».

Ці фільми добре працюють на афіші.

Але якщо прибрати їх, залишається набагато цікавіша історія.

Людина, яка десятиліттями знімала велике американське кіно, сьогодні займається історією пережившого Голокост і паралельно робить документальний проект про українських жінок.

Між цими темами на перший погляд взагалі немає зв’язку.

А потім розумієш, що зв’язок все-таки є.

І там, і там йдеться про людей, які пережили події набагато більші за себе — а потім повинні якимось чином продовжувати жити і розповідати, що з ними сталося.

Ось про це 18 жовтня в Тель-Авіві, можливо, і вийде найцікавіша розмова.