- 17 Грудня, 2025
- 9:57 am
- Україна
Те, що звучить як «перевезти дім», насправді — повернути голос громаді.
У 2025 році дерев’яну синагогу з села Великі Ком’яти перенесуть до Закарпатського музею народної архітектури та побуту в Ужгороді (Ужгородський Скансен). Про це 18 вересня 2025 повідомила Об’єднана єврейська громада України в Telegram.
Це рішення закріплено меморандумом: разом діють департамент культури Закарпатської ОВА, Генконсульство Угорщини, рабин Ужгорода та Закарпаття Мендель Вільгельм і керівництво музею. Після монтажу — реставрація та відтворення інтер’єру «за канонами», а не «для вигляду». Такі проекти рідкісні вже тому, що вимагають єдиної волі одразу кількох світів — чиновницького, дипломатичного та релігійного.
Де все це відбувається і чому саме там
Великі Ком’яти лежать у долині Боржави — місцевість з безкінечними садами та звичкою дивитися за горизонт ринків. Село відзначено в джерелах ще в XIV столітті; старі хроніки тягнуть ниточки до угорських власників, до ярмарків по сусідству, до дороги на Берегово та Виноградів.
На цій «стиковій землі» століттями жили українці, угорці та євреї — і не просто поруч, а з загальною побутовою логікою: поле, базар, субота, свята, сусідські справи.
Як звучала єврейська повсякденність
До початку ХХ століття громада сформувалася остаточно. Між світовими війнами в Ком’ятах проживало близько 416 євреїв (перепис 1921 року). Більшість — фермери, а далі ремісники, торговці, люди з «короткою дистанцією» до ринку і довгою — до рідні в сусідніх містечках. Центрами тяжіння були хедер, кладовище і, звичайно, синагога — не парадна міська, а сільська, тепла, «своїми руками».
Кладовище, яке говорить пошепки, але переконливо
Його легко знайти: перехрестя вул. Молодіжної та Ватутіна. На обліку приблизно 80 мацев; датування — від 1832 до 1942 року; периметр — близько 215 м. Це не «екзотика для туриста», а хроніка сімей у камені: імена, формули скорботи, місцеві орфографії — все, що відчутно повертає довоєнне життя з абстракції в реальність.
Синагога, яка «прикидалася» домом
Зовні — побілені стіни, акуратний двосхилий дах, жодного натяку на декоративний пафос.
Але конструкція рідкісна: дерев’яний каркас, стіни з плетеної ліщини/горішника з глиняною обмазкою та вапняною побілкою — такий прийом створює ілюзію каменю, хоча будівля по суті залишається «дихаючим» деревом. У 1992-му львівські архітектори зняли обміри (орієнтовно 13,8 × 7,9 м) і зафіксували ключові деталі; ще раніше на об’єкт звернула увагу угорська дослідниця Аніко Газда, завдяки якій сільська синагога взагалі «вийшла з тіні». За датуванням — кінець XIX / перша половина ХХ століття.
Чому в селі «не камінь»? Тому що дерево і лозу тут завжди вміли, а техніка «плетінь + глина + побіл» — і дешево, і тепло, і під рукою.
Що з нею стало після війни
Історія, на жаль, типова для регіону: Голокост обриває громаду, молитовний дім втрачає людей і перетворюється на «ніщо визначене». Десятиліттями його використовували як господарське приміщення; інтер’єр зникав шарами. До 2010-х джерела фіксують: приватна власність, «склад», «занедбано» — словник безнадії, де кожне визначення прискорює руйнування.
Чому вирішили переносити, а не «лікувати на місці»
Для крихких дерев’яних об’єктів суперечка «in situ чи перенос» вічна.
У Ком’ятах аргументи за Скансен очевидні: немає стійкої охорони, немає фінансування під повний цикл робіт на місці, а конструкція вразлива до вологи і часу. У музеї під відкритим небом будівля отримує інфраструктуру, реставраційну команду, режим, а головне — контекст. Там у відвідувача автоматично виникає питання «хто тут молився?», і експонат починає пояснювати не тільки себе, але й громаду.
Рішення оформлено офіційно і прив’язано до часу — 2025 рік.
Що побачимо в Ужгороді: не «будиночок», а історію в обличчях
Музей обіцяє не запилену «коробку», а розповідь: як влаштовані малі сільські синагоги; де біма, де Арон-ха-Кодеш; навіщо жіноча галерея і чому «скромний» фасад ніколи не заважав гідності простору всередині. В ідеалі поруч будуть архівні фото і міні-сюжети про ком’ятські сім’ї — той випадок, коли кілька карток і підпис до них пояснюють більше, ніж довгий параграф.
Це важливо не тільки Закарпаттю
Для України — це знак поваги до спадщини національних меншин і чесна розмова про багатоголосу історію країни.
Для Ізраїлю та діаспори — повернення пам’яті «малих громад» Східної Європи, майже завжди випадаючих з великих музейних наративів.
Для дослідників — цінний «живий» зразок з рідкісною стіновою технікою і документованими обмірами.
Для жителів району — привід побачити своє село по-новому: не тільки городи і ринки, але й давній культурний ландшафт, де сусідили храм, синагога і недільний ярмарок.
Стрічка часу (для тих, хто любить коротко)
- XIV століття — перші письмові згадки про Великі Ком’яти.
- Кінець XIX / поч. XX століття — будівництво дерев’яної синагоги.
- 1921 — ≈416 євреїв у селі; хедер, ремесло, торгівля.
- 1940-і — громада знищена; будівля втрачає функцію.
- 1980-і — Аніко Газда «відкриває» об’єкт для науки.
- 1992 — львівські обміри: план, габарити, деталі.
- 2010-і — фотофіксація втрат; статуси «склад/занедбано».
- 2025 — перенесення в ужгородський Скансен і реставрація.
FAQ
Де зараз і куди везуть?
Село Великі Ком’яти (Берегівський район) → Закарпатський музей народної архітектури та побуту (Ужгород, Скансен).
Чому перенос, а не «ремонт на місці»?
Немає стійких умов і охорони; для дерева час працює проти. Скансен дає команду, режим, контекст і публіку.
Чим унікальна саме ця синагога?
Дерев’яний каркас + плетені стіни з глиною і побілом (імітація каменю); компактний сільський тип; обміри ~13,8×7,9 м.
Чи залишилися сліди громади?
Так: кладовище (вул. Молодіжна/Ватутіна), ~80 мацев, 1832–1942 рр., периметр ~215 м.
