Євреї з України: Хаїм Хазаз – від українського села Сидоровичі до першої в історії премії Ізраїлю з літератури #євреїзукраїни

Хлопчик з українського єврейського села, який пережив погроми та приниження від російської влади в Києві, став символом ізраїльської літератури. Біографія Хаїма Хазаза у нашій постійній рубриці «Євреї з України» — це міст між Україною та Ізраїлем, минулим і майбутнім.

Коріння в Україні: дитинство серед лісів і традицій

Сьогодні ім’я Хаїма Хазаза (חיים הזז) відоме кожному, хто цікавиться історією Ізраїлю та єврейською культурою. Але початок його шляху — це українське село Сидоровичі.

Хаїм Хазаз (справжнє ім’я — Хаїм Фішель Фельдман) народився у 1898 році в селі Сидоровичі Київської губернії (нині — Вишгородський район Київської області України). Це невелике містечко знаходилось у лісистій зоні Полісся і було типовим єврейським поселенням із провідною роллю традиційної громади.

Його батько був бреславським хасидом і керував лісопильнею, тому дитячі роки майбутнього письменника пройшли у маленькому будинку посеред густого лісу.

У ранньому дитинстві Хаїм навчався у хедері — єврейській релігійній школі при синагозі, де вивчав іврит, Танах, основні закони та традиції. Згодом він отримав і світську освіту, ймовірно, у сільському чи міському училищі, де поглиблено вивчав мови й основи світських предметів.

У повсякденному житті між мешканцями відбувалося багато побутового спілкування. Як правило, розмовляли сумішшю ідишу, російської та української мов. Для єврейського населення основною мовою спілкування був ідиш, а в офіційній сфері використовували російську. Українська мова була частиною культурного фону і звучала навколо, але не була домінуючою в єврейському середовищі. Маленький Хаїм із дитинства чув українську мову, спостерігав традиції та побут українських сусідів.

В академічних джерелах немає підтверджень, що Хаїм Хазаз вільно володів українською мовою або писав нею. Всі основні твори Хазаза написані івритом, що було частиною його культурної місії — відроджувати національну літературу святою мовою.

У його листах і спогадах не зустрічаються фрагменти українською, за винятком рідкісних побутових висловів або окремих слів. Деякі українські слова чи імена персонажів можуть зустрічатися у його текстах як деталі тла. Можна стверджувати, що Хазаз добре знав реалії та традиції українського села, адже виріс у цьому оточенні. Розуміння української мови було для нього природним, з огляду на умови життя.

З початком революційних подій і хвилі насильства у 1917–1918 роках Хазаз був змушений залишити рідне село. Він переїхав до Києва, де намагався продовжити навчання і почати самостійне життя, але столицю охопив політичний хаос, зміна влади й небезпеки для єврейського населення.

Відомо, що в Києві він працював учителем (ймовірно, у єврейській релігійній школі або приватно), а також займався підробітками, пов’язаними з викладанням і перекладами. У спогадах Хазаза згадується, що в роки хаосу йому довелося тимчасово займатися різними справами, зокрема допомагати єврейській інтелігенції та старим, які залишилися без засобів до існування.

Що відбувалося тоді у Києві:

• Лютий – листопад 1917: Влада належить Тимчасовому уряду Росії і поступово — Центральній Раді (український національний уряд).
• Січень 1918: Захоплення Києва більшовиками (Червона армія), потім місто беруть війська УНР і германо-австрійські частини (квітень 1918).
• Кінець 1918 – початок 1919: Гетьманщина Скоропадського (за підтримки німців), далі влада переходить до Директорії УНР.
• Лютий – серпень 1919: До Києва знову входять більшовики, їх змінюють війська УНР.
• Серпень 1919: До Києва входять війська Добровольчої армії (біла армія Денікіна). Саме в цей період фіксуються одні з найбільших погромів, вчинених білими частинами та супроводжуючими їх загонами.
• Кінець 1919 – 1920: Більшовики захоплюють місто, але кілька разів влада переходить до польських і українських військ, а потім знову до більшовиків.

Після низки єврейських погромів, які охопили Київ і околиці у 1919 році (більшовики – біла армія Денікіна), Хазаз опинився серед тисяч біженців, які скиталися між містами в пошуках безпеки.

У наступні роки він жив і працював у Харкові — тоді великому промисловому й культурному центрі східної України, а також у Криму. Паралельно Хазаз продовжував самоосвіту, відвідував культурні гуртки та бібліотеки, багато читав, пробував свої сили в літературі.

На початку 1921 року, коли хвиля репресій і голоду посилилася, Хаїм Хазаз остаточно вирішив залишити Україну.

Через Чорноморське узбережжя — Севастополь — він емігрував спочатку до Туреччини, потім до Франції, а згодом у “Палестину”. Таким чином, до еміграції все його життя і становлення проходили на території України: у Сидоровичах, Києві, Харкові, Криму й інших місцях, які назавжди залишилися у його пам’яті та прозі.

Сучасність: в українському селі, де народилися батько Іцхака Рабіна та письменник Хаїм Хазаз, солдати путіна вкрали з бібліотеки прапор Ізраїлю, подарований селу державою Ізраїль

Навесні 2022 року маленьке українське село Сидоровичі, батьківщина Хаїма Хазаза та також батька прем’єр-міністра Ізраїлю Іцхака Рабіна, опинилося в центрі трагічних подій. Село опинилося на шляху окупантів дорогою на Київ — столицю України. Пройшовши через Чорнобильську зону, російські солдати вже 25 лютого увійшли в Сидоровичі. Почалися 35 днів жорстокої окупації.

У будинках мешканців ламали вікна й двері, солдати виносили побутову техніку, їжу та все, що мало хоч якусь цінність. Багато селян тижнями жили без електрики і води, ховалися від обстрілів і намагалися захистити рідних і сусідів.

Меморіальну дошку на честь сім’ї Рабинів було перенесено місцевими жителями до бібліотеки, яка стала укриттям для того єдиного пам’ятного знака, що символізує міжнародні зв’язки цього села.

Характерний момент: російські солдати перед відступом із села крали не лише пральні машини з будинків мирних жителів.

Солдати путіна вкрали з бібліотеки прапор Ізраїлю, подарований селу під час відкриття меморіальної дошки.

Коли історія села Сидоровичі стала відома послу Ізраїлю в Україні Міхаелю Бродському, його реакція була миттєвою. За дорученням посла, до села було доставлено прапор Ізраїлю — замість того прапора, який був вкрадений російськими окупантами; також були доставлені ліки.

У звільненому українському селі, яке дало Ізраїлю таких видатних постатей, тепер знову майорить ізраїльський прапор.

Російські погроми в Україні: трагедія єврейського народу

Початок XX століття для євреїв України ознаменувався нечуваною за масштабами катастрофою. В роки Громадянської війни (1918–1921) тільки в одній Україні сталося понад 1 000 єврейських погромів.

Сучасні дослідження та архіви (Encyclopaedia Judaica, Яд Вашем, Henry Abramson, Geoffrey Hosking) підкреслюють:

“наймасовіші та найжорстокіші погроми вчиняли армії й влада, що приходили з Росії — передусім біла армія Денікіна, загони Червоної Армії та різноманітні російські військові адміністрації”.

Особливо трагічним для Києва став період серпня–жовтня 1919 року, коли реальну владу в місті утримувала Добровольча армія (біла армія) генерала Денікіна та російська військова адміністрація. Саме тоді зафіксовано десятки випадків пограбувань, виселень і масових убивств єврейського населення під контролем російської влади.

Хаїм Хазаз був безпосереднім свідком і жертвою цієї трагедії. У Києві, як уже згодом у Парижі він згадував, зіткнувся з прямим наказом від російської влади про виселення літнього єврейського вченого та знищення його бібліотеки — і відмовився його виконати, розуміючи: за цим стоїть політика терору та приниження, принесена російськими військовими силами. Після цього Хазаз був змушений рятуватися втечею на південь.

Літературна діяльність Хаїма Хазаза: українські мотиви, спадщина, вплив

Ім’я Хаїма Хазаза — невід’ємна частина історії івритської літератури й культурної спадщини Ізраїлю. Його творчий шлях тісно пов’язаний із долею українського єврейства та епохою катастрофічних змін на цій землі.

Українська тема в прозі Хазаза

Більшість ранніх творів Хазаза натхненні його особистим досвідом життя в Україні, спогадами про штетл, трагедією погромів і революцій, історією єврейського народу на українській землі:

• «У лісовому поселенні» (Beyishuv shel ya’ar, ביישוב של יער, Париж, 1930)
  Автобіографічний роман, у якому описане життя єврейської родини лісоторговців на українському Поліссі напередодні революції 1905 року. В центрі — драма штетлу, зіткнення поколінь, сусідство з українськими селянами, поступове зникнення старого світу.
• «Про те й про се» (Mi-ze u-mi-ze, מזה ומזה, 1924)
  Новела, де через долі героїв показано розпад звичного укладу містечка, тривоги революційної України, страх перед насильством, невпевненість у майбутньому. Гостро відчувається атмосфера тривоги та очікування біди.
• «Нариси революції» (Pirkei Mahapeha, פרקי מהפכה, 1924)
  Цикл оповідань про революційні події на території колишньої Російської імперії, головно в українських містах, селах і містечках. У центрі — долі простих євреїв, які потрапили між жорнами історії, змушені обирати між традицією, революцією, страхом і надією.
• «Шмуель Франкфуртер» (Shmuel Frankfurter, שמואל פרנקפורטר, 1925)
  Повість про трагедію штетлу на тлі громадянської війни та погромів в Україні. Герой — благородний ідеаліст, який гине під час масових репресій та анархії. На сторінках яскраво показано кризу єврейської самоідентифікації в розореній Україні.
• Ряд коротких новел і мініатюр кінця 1920-х — початку 1930-х років
  Тематично вони охоплюють образи українського містечка, дитинства, страху перед погромами, вуличного життя, зустрічі з українцями, спогади про сімейні свята й трагедії. Приклади — оповідання «Легенда», «Лист у село», «Прощання».
• Окремі глави великих творів
  Навіть у пізніших романах («Яїш», «Проповідь») трапляються спогади про містечка України, образи біженців, рефлексії на тему втраченого дому, рідної мови, минулого.

Стиль, місія, історичне значення

В українських творах Хазаза головну роль відіграє тема краху старого світу, болю втрати, пошуків нового сенсу. Через долі простих людей він показує масштаб національної катастрофи — і водночас шукає джерела внутрішньої сили для відродження.

Його мова — точна, насичена фольклорними зворотами, детальними описами ландшафту, побуту, святкових і траурних обрядів. Хазаз показав, як єврейсько-українське життя було невід’ємне від самої історії України, і чому пам’ять про це необхідна прийдешнім поколінням.

Літературна спадщина Хазаза — це дзеркало трагедії та героїзму єврейського народу України, його вічного потягу до світла навіть у часи мороку та лиха.

Завдяки Хазазу теми трагедії українських євреїв, життя на межі культур, пошуків національного й особистого сенсу зайняли ключове місце в ізраїльському літературному каноні.

Інші твори та внесок у літературу

• «Проповідь» (Ha-Drasha, 1942) — внутрішній монолог про сіонізм, єврейську долю й ідентичність. Звідси — знаменита цитата про трансформацію єврейства в діаспорі.
• «Яїш» (Yaish, 1952–1956) — роман про життя єменських євреїв в Ерец-Ісраель, але з численними відсиланнями до минулого Східної Європи, досвіду українських містечок і кризи традиції.
• «Той, хто перебуває у садах» (Thou That Dwellest in the Gardens, 1960) — роман про духовні пошуки, кризу віри, зіткнення минулого і майбутнього.

Життя, сім’я і шлях Хаїма Хазаза в Ізраїлі

Навесні 1931 року Хаїм Хазаз емігрував до “Британської Палестини” і оселився в Єрусалимі. Перші шістнадцять років життя в новому місті він часто змінював райони, завдяки чому познайомився з різними єврейськими громадами, особливо з єменськими іммігрантами, серед яких він жив і спілкувався. Цей досвід глибоко вплинув на його світогляд і творчість.

У Туреччині, куди Хазаз потрапив по дорозі до Палестини, він майже два роки викладав іврит молодим євреям- сіоністам і активно брав участь в освітніх і просвітницьких програмах.

У Парижі, куди він переїхав у 1923 році, Хазаз прославився як єврейський письменник, опублікував свої перші великі твори й увійшов до єврейського літературного кола. Там у нього був союз із поетесою Йохевед Бат-Міріам; їхній син Наум народився в Парижі в 1928 році. Пара розлучилася в 1929 році, коли Бат-Міріам переїхала до Палестини.

У 1951 році Хазаз одружився з Авівою Кушнір (уроджена Гінзбург-Пелег, 1927–2019) — інтелектуалкою, соратницею і вірною помічницею, якій він заповів усі свої неопубліковані рукописи. Вона стала його правою рукою у творчості й громадській діяльності.

В Єрусалимі Хазаз присвятив себе літературі, став одним із головних авторів видавництва “Ам Овед” — його зібрання творів, опубліковане у 1942 році (“Рехаїм швурім”), стало одним із перших знакових видань нового видавництва. Пізніше більшість його книг також були видані саме там. У 1970 році вийшло повне 12-томне зібрання творів Хазаза.

Хазаз володів усіма стилями івриту — від біблійного й талмудичного до середньовічного й сучасного, що робило його прозу складною, насиченою й глибокою. У 1950–60-ті роки його називали головним єврейським письменником Ізраїлю, суперником навіть лауреата Нобелівської премії Шмуеля Агнона.

Помер Хаїм Хазаз 24 березня 1973 року в Єрусалимі від серцевого нападу. Він був похований на старому цвинтарі на Оливковій горі — поруч із найвидатнішими діячами ізраїльської історії.

Пам’ять і визнання: як вшановують Хазаза сьогодні?

У рідних Сидоровичах у 2010 році з’явилася меморіальна дошка на честь іншого знаменитого уродженця — Нехемії Рабічева (батька прем’єр-міністра Ізраїлю Іцхака Рабіна), а ім’я Хазаза включено до списку видатних євреїв цього регіону.

Хаїм Хазаз — не просто класик івритської літератури, він став символом національного визнання й культурної спадкоємності.

• У 1953 році він став першим в історії лауреатом Державної премії Ізраїлю з літератури, яку було засновано державою для вшанування видатних діячів культури. Ця подія стала символом захоплення нової нації над минулим євреїв діаспори.
• Раніше він уже отримував Премію Бялика — першу у 1942 році, другу — у 1970 році. Ця нагорода присуджувалася за внесок у розвиток прогресивної єврейської літератури та культури.
• Його досягнення в літературі та культурній ідентичності зробили його авторитетом не лише в Ізраїлі, а й у єврейській діаспорі.

Завдяки цим нагородам Хазаз отримав статус національного літературного символу й продовжує надихати покоління читачів, письменників і науковців на діалог із минулим і пошук культурних коренів.

Хаїм Хазаз у культурній і літературній пам’яті Ізраїлю

В самому Ізраїлі пам’ять про Хаїма Хазаза жива й інституціоналізована на державному й суспільному рівнях. Його ім’я незмінно входить до списку класиків івритської літератури.

Ось як Хазаза вшановують в Ізраїлі:

• Премія Хаїма Хазаза: В Єрусалимі діє спеціальний фонд і літературна премія імені Хаїма Хазаза, заснована муніципалітетом міста. Нею щороку нагороджують видатних письменників і дослідників, які зробили внесок у розвиток івриту й ізраїльської літератури. Ця нагорода — символ спадкоємності поколінь.
• Архів Хаїма Хазаза: В Єрусалимі, в інституті Гіват-Рам, діє публічний архів імені Хазаза, де зібрано його рукописи, листи, чернетки, особисті речі. Це місце — один із дослідницьких центрів для вивчення історії та літератури Ізраїлю.
• Видання і перевидання: Його твори регулярно перевидаються провідними ізраїльськими видавництвами, входять до шкільних і університетських програм. У 2008 році до 110-річчя з дня народження Хазаза було випущено повний збірник його творів, а провідні ізраїльські газети присвятили цій події спеціальні номери.
• Вулиці й об’єкти: У містах Ізраїлю, включаючи Єрусалим і Тель-Авів, є вулиці та сквери, що носять ім’я Хаїма Хазаза (наприклад, רחוב חיים הזז — вулиця Хаїма Хазаза в Єрусалимі).
• Пам’ятні вечори й виставки: Великі музеї та культурні центри країни — Єврейський національний і університетський бібліотечний архів, Музей діаспори, муніципальні бібліотеки — регулярно проводять вечори пам’яті, літературні читання, виставки, присвячені життю та творчості Хазаза.
• Шкільна спадщина: Його тексти входять до списку обов’язкової літератури для вивчення в ізраїльських школах, а образ Хазаза подається як приклад «людини-епохи», що поєднує традиції Східної Європи з цінностями сучасного Ізраїлю.
• Літературні конференції: Наукові конференції, присвячені івритській літературі, включають окремі секції по творчості Хазаза. Його тексти аналізують не лише філологи, а й історики, культурологи, дослідники єврейської ідентичності.

Сьогодні в Ізраїлі ім’я Хаїма Хазаза — це не просто частина літературного канону, а й культурний бренд, символ зв’язку поколінь і живий міст між минулим і сучасністю єврейського народу.

Діалог народів: урок Хаїма Хазаза для сучасності

Сьогодні в Ізраїлі, за даними посольства України, проживає понад 500 тисяч вихідців з України та їхніх нащадків — це друга за чисельністю група репатріантів. Їхній внесок в ізраїльську науку, економіку, культуру та літературу колосальний. Історія Хазаза — доказ: справжня єврейська ідентичність народжується не в розриві, а в діалозі культур.

Сайт НАновини — Новини Ізраїлю продовжує розповідати про долі українських євреїв, які побудували нове життя на Землі Ізраїлю.

Висновки: чому доля Хазаза — це не лише особиста історія

• Хаїм Хазаз — символ покоління, яке пережило російські погроми і збудувало Ізраїль.
• Його шлях від українського села до першої ізраїльської літературної премії — приклад сили єврейської ідентичності.
• Лише чесна розмова про минуле — про роль російських армій і влади в катастрофі — робить діалог між Україною й Ізраїлем справжнім.
• Пам’ять про нього — частина спільного культурного коду для євреїв Ізраїлю та України.

Рубрика «Євреї з України» на сайті НАновини розповідає про видатних євреїв, чиє коріння пов’язане з Україною, але чиє життя й внесок стали важливою частиною історії Ізраїлю та світу.

У ній публікуються нариси, біографії та історії відомих і маловідомих особистостей — від письменників і вчених до сучасних героїв, щоб показати, як єврейська й українська долі переплітаються і формують культурний міст між двома країнами.

#євреїзукраїни