- 2 Жовтня, 2026
- 12:56 pm
- В світі, Україна
Від старої синагоги і зарослого кладовища до будинку, який вже зруйнувала війна: в Україні розпочалася «Єврейська спадщина» — спеціальна номінація Wiki Loves Monuments. Для ізраїльтян це може виявитися значно ближче, ніж здається. У величезному списку є місця, пов’язані з містами, містечками та сім’ями, з яких колись виросла велика частина ізраїльського суспільства.
Автор: R.Verter
1 жовтня 2026 в Україні розпочався національний етап міжнародного фотоконкурсу Wiki Loves Monuments — «Вікі любить пам’ятки». У його рамках дев’ятий рік поспіль проходить окрема номінація «Єврейська спадщина» (оригінал укр. – “Єврейська спадщина“).
Назва трохи обманює. Це не конкурс тільки для красивих фотографій відомих синагог. І взагалі не зовсім історія про фотографію.
У конкурсному списку вже понад 1400 об’єктів нерухомої єврейської культурної спадщини України. Понад 800 з них не мають офіційного охоронного статусу. Тобто державний реєстр пам’яток поки не захищає більше половини місць, які організатори вже вважають частиною єврейської спадщини країни. Сам список при цьому ще не завершений.
Це можуть бути діючі синагоги. Можуть — напівзруйновані будівлі, в яких синагога була сто років тому, а сьогодні склад, майстерня або взагалі порожні стіни. Старі єврейські кладовища, братські могили жертв нацизму, громадські будівлі, будинки, пов’язані з життям громад. У спецномінацію включені також пам’ятники караїмів — невеликої етноконфесійної громади, історично проживала, зокрема, в Криму та інших частинах України.
Для Ізраїлю тут важлива навіть не цифра 1400.
Важливо інше: за кожним таким номером у каталозі може стояти конкретне місце, звідки колись виїхала чиясь сім’я.
Синагога діда може сьогодні виявитися звичайним будинком
В Ізраїлі українське походження зазвичай зчитується через великі назви: Київ, Одеса, Львів, Чернівці, Дніпро, Харків. Але єврейська карта України набагато щільніша.
Вона складається ще з Меджибожа, Шаргорода, Сатанова, Садгори, Мукачева, маленьких міст Волині, Поділля, Буковини, Закарпаття. З колишніх штетлів — так у Східній Європі називали містечка зі значним єврейським населенням і сформованим єврейським громадським життям.
Частина цього світу зникла під час Голокосту. Щось добивала радянська політика: синагоги закривали і пристосовували під інші функції, кладовища знищувалися, пам’ять про конкретно єврейських жертв розчинялася в обезособленій формулі про «радянських громадян».
А будівлі залишалися.
І іноді залишалися мацеви — єврейські надгробні камені, зазвичай з написами на івриті. В Україні їх сьогодні продовжують знаходити буквально під дорогами і біля будинків. НАновости нещодавно розповідали, наприклад, як у Львові виявлену мацеву повернули на територію єврейського кладовища, а також про те, як старі єврейські некрополі України перетворюються на своєрідний архів імен і сімей.
Тому в конкурсі принципово вирішили не обмежуватися об’єктами, яким держава вже встигла присвоїти статус пам’ятника.
Інакше величезний шматок цієї історії просто випаде.
800 об’єктів існують без державної охорони
Масштаб тут, мабуть, найкраще показує одна цифра: з понад 1400 об’єктів єврейської і караїмської нерухомості в конкурсному переліку понад 800 не мають офіційного охоронного статусу.
Що це означає практично?
Те, що стара будівля може бути відома місцевому краєзнавцю як колишня синагога, фігурувати в історичних публікаціях, мати фотографії і координати — але юридично не бути пам’ятником.
З кладовищами ситуація ще складніша. Іноді від некрополя залишаються окремі надгробки, частина огорожі, кілька десятків мацев серед трави. Іноді старе кладовище взагалі складно побачити людині, яка не знає, що шукати.
НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency вже розповідали про Сатанівський єврейський некрополь, де збереглися надгробки XVII–XIX століть, і про незвичайну знахідку в Ужгороді, де дослідники відновили імена людей, похованих на єврейському кладовищі в період Першої світової війни.
У цьому сенсі Wiki Loves Monuments працює трохи не так, як державний реєстр.
Спочатку об’єкт можна побачити. Зафіксувати. Прив’язати до координат. Описати. Покласти фотографію у відкритий архів.
А вже потім сперечатися про статуси.
Війна різко змінила сенс цих фотографій
До 2022 року все це можна було сприймати як досить спокійну краєзнавчу роботу.
Тепер — вже ні.
На офіційній сторінці номінації серед прикладів показана садиба купця Абрама Трегубова в Маріуполі. Фотографія датована березнем 2021 року. Поруч вже стоїть пояснення: будівля частково зруйнована в 2022-му.
Одна фотографія раптово стала свідченням стану будівлі до війни.
Таких випадків стає більше.
Об’єднана єврейська громада України в 2026 році зібрала окрему хронологію єврейських об’єктів, пошкоджених або зруйнованих після початку повномасштабного російського вторгнення. Туди увійшли синагоги, кладовища, школи, будівлі громад, соціальні установи та меморіальні місця. НАновости детально розбирали цей список пошкоджених і зруйнованих об’єктів.
Ось чому нинішній конкурс — це вже не тільки «зняти красиву стару синагогу».
Іноді камера фіксує те, чого через кілька років може не бути в такому вигляді.
Фотографії не можна просто піти і зробити зараз
І тут є важливе обмеження, особливо якщо після прочитання захочеться допомогти.
Через воєнний стан і вимоги безпеки організатори конкурсу приймають у 2026 році звичайні зовнішні фотографії, зроблені не пізніше 31 серпня 2026 року включно.
Тобто їхати зараз до військового об’єкта, мосту, стратегічної інфраструктури або спеціально розшукувати ракурс старої будівлі заради конкурсу точно не потрібно — і в більшості випадків свіжий зовнішній знімок все одно не буде прийнятий.
Винятки передбачені для фотографій інтер’єрів об’єктів єврейської спадщини, а також знімків, зроблених на тимчасово окупованих територіях: для них діє інший режим.
Завантажувати роботи можна з 1 по 31 жовтня 2026 року.
Причому фотографія зовсім не обов’язково має бути знята спеціально для конкурсу. Це може бути старий кадр з поїздки кілька років тому.
І ось тут для ізраїльтян відкривається окремі двері.
Можливо, потрібна фотографія вже лежить у вас
У багатьох сімей в Ізраїлі є архіви поїздок в Україну.
Хтось їздив на могилу прадіда. Хтось фотографував синагогу рідного міста батьків. Хтось був в Умані, Меджибожі, Бердичеві, Чернівцях, Мукачеві або невеликому селі, назву якого знають тільки всередині сім’ї.
Така фотографія може виявитися кориснішою за нову професійну зйомку.
Особливо якщо об’єкт погано задокументований.
Організатори в 2026 році спеціально змінили правила визначення найактивніших учасників: додаткову вагу отримали пам’ятники, які ще взагалі не представлені в Wikimedia Commons — відкритому медіасховищі проектів Вікіпедії, — об’єкти, чиї фотографії давно не оновлювалися, інтер’єри та пам’ятники з регіонів, значна частина яких окупована російськими військами.
Логіка зрозуміла: тисячний кадр одного відомого будинку корисний менше, ніж перша нормальна фотографія забутого єврейського кладовища.
Якщо об’єкта взагалі немає в списку — про нього просять повідомити
Перелік з 1400 об’єктів не закритий.
Організатори прямо пишуть: він «далекий від завершення» і буде поповнюватися навіть під час конкурсу.
Якщо відомий об’єкт єврейської нерухомої спадщини, якого в базі немає, інформацію можна надіслати оргкомітету за адресою wlm@wikimedia.org.ua.
Потрібні населений пункт, координати і, якщо вони є, додаткові відомості або публікації, що підтверджують історію місця.
Це, мабуть, один з найцікавіших моментів всього проекту.
Тому що людина в Хайфі, Ашдоді або Беер-Шеві іноді знає про стару синагогу українського містечка більше, ніж сучасні жителі вулиці, на якій вона стоїть.
Сімейна пам’ять теж джерело. Звичайно, її ще потрібно перевіряти документами. Але саме з неї часто починається пошук.
Що було минулого року
Масштаб спеціальної номінації вже цілком серйозний.
У конкурсі 2025 року 55 авторів надіслали майже 900 фотографій 148 об’єктів єврейської спадщини. Після попереднього відбору журі отримало 851 роботу, 130 пройшли у другий тур. У фіналі були визначені 19 фотографій-переможців і ще одна робота отримала почесну згадку.
Об’єкти знаходилися в Києві, Криму, Вінницькій, Волинській, Донецькій, Запорізькій, Львівській, Хмельницькій, Черкаській та Чернівецькій областях.
Категорії самі багато пояснюють: кладовища, місця масових розстрілів і поховань, синагоги, інші будівлі та караїмські кенаси.
У складі журі був і представник Ізраїлю — Амір Е. Ахароні, вказаний організаторами як Ізраїль/США. Разом з ним роботи оцінювали дослідники єврейської спадщини Марла Раухер Осборн і Джей Осборн з Rohatyn Jewish Heritage і американська вікіпедистка Розі Стівенсон-Гуднайт.
У 2026-му журі спецномінації має визначити авторів трьох найкращих фотографій, окремо будуть відзначені найбільш активні учасники.
Україна вже зібрала 450 тисяч фотографій пам’яток
Сама українська частина Wiki Loves Monuments проводиться з 2012 року, а нинішній конкурс став п’ятнадцятим.
За цей час учасники з України завантажили понад 450 тисяч фотографій пам’яток — за цим показником країна займає перше місце у світі. Конкурсні списки перетворилися на відкриту базу, що містить вже понад 115 тисяч об’єктів культурної спадщини України.
Міжнародний Wiki Loves Monuments з’явився в Нідерландах у 2010 році. За 17 років проект зібрав понад 3,6 млн фотографій пам’яток різних країн. Десять найкращих українських знімків нинішнього загального конкурсу потім підуть на міжнародний етап.
Спецномінацію «Єврейська спадщина» в Україні підтримує Ukrainian Jewish Encounter — «Українсько-єврейська зустріч». Це створена в 2008 році міжнародна ініціатива, яка працює з дослідниками, громадськими лідерами та культурними проектами заради вивчення українсько-єврейської історії та діалогу між двома суспільствами. Серед учасників її проектів є представники України, Ізраїлю та діаспори.
Від Бабиного Яру до невідомого кладовища біля маленького села
Ізраїльтянину легко зрозуміти Бабин Яр.
Це одне з центральних місць пам’яті Голокосту на території колишнього СРСР. НАновости нещодавно детально розповідали про перші неофіційні мітинги пам’яті в Бабиному Яру в 1966 році, коли радянська влада сприймала самостійну єврейську та українську пам’ять майже як політичний виклик.
29 вересня 2026 року вже в Єрусалимі, в Яд Вашем, пройшла церемонія до 85-річчя масових вбивств у Бабиному Яру. Там говорили і про українців — Праведників народів світу, які рятували євреїв під час нацистської окупації. НАновости писали про цю церемонію окремо.
Але проблема в тому, що історія українських євреїв не вміщується в один Бабин Яр.
Є тисячі місць без всесвітньо відомих назв.
Порожня ділянка за селом.
Напівзруйнована стіна.
Кілька мацев у кущах.
Будинок із закладеними цеглою великими вікнами, про який старі ще пам’ятають: «там раніше молилися євреї».
Саме такі місця зникають тихіше за все.
Іноді зберегти — значить хоча б встигнути зафіксувати
Звичайно, фотографія не замінить реставрацію.
Запис у Вікіпедії не створить паркан навколо кладовища, не полагодить дах старої синагоги і не дасть об’єкту юридичного захисту.
Але існує етап ще раніше.
Спочатку потрібно знати, що це місце взагалі існує.
Знати координати. Побачити стан. Знайти стару фотографію. Пов’язати будівлю з назвою зниклої громади. Прочитати напис на мацеві. Зберегти зображення так, щоб воно не залишилося тільки в сімейному телефоні.
А потім одна фотографія може раптово стати історичним документом.
Як знімок маріупольського будинку Абрама Трегубова 2021 року.
Коли його робили — це була просто фотографія старої будівлі.
Після 2022-го — вже свідчення того, яким воно було до руйнування.
Саме тому нинішній конкурс стосується Ізраїлю набагато безпосередніше, ніж здається за назвою. Величезна частина української єврейської спадщини одночасно є сімейною історією нинішніх ізраїльтян.
Можливо, десь серед цих 1400 точок знаходиться і місце вашої сім’ї.
А можливо, його в списку поки ще взагалі немає.
Сторінка – https://uk.wikipedia.org/w/index.php?curid=2810696
Брати участь у спеціальній номінації та перевірити список об’єктів можна. Фотографії приймаються до 31 жовтня 2026 року. Інформацію про невідомі організаторам об’єкти єврейської спадщини можна надсилати на wlm@wikimedia.org.ua.
