- 4 Червня, 2026
- 11:13 pm
- В світі
Німеччина зазнала рідкісної та болісної дипломатичної поразки в ООН. 3 червня 2026 року Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй обирала п’ять нових непостійних членів Ради Безпеки на 2027–2028 роки, і Берлін не зміг отримати місце від групи західноєвропейських та інших держав.
Для країни, яка багато років претендувала на роль одного з головних захисників міжнародного порядку, це стало не просто невдалим голосуванням. Це удар по зовнішньополітичній репутації уряду канцлера Фрідріха Мерца і сигнал про те, що підтримка України, особлива відповідальність перед Ізраїлем і спірна політика на Близькому Сході можуть коштувати Німеччині голосів у країнах Глобального Півдня.
Міністр закордонних справ ФРН Йоганн Вадефуль назвав результат «гіркою поразкою». Він прямо пов’язав провал з тим, що Німеччина займає жорстку позицію в підтримку України, а також з тим, що Берлін зберігає особливу лінію відповідальності щодо Ізраїлю. За словами голови МЗС, росія не хотіла бачити такий голос у Раді Безпеки і вела кампанію проти німецької кандидатури.
Що сталося в ООН і чому Німеччина програла
Рада Безпеки ООН складається з 15 держав: п’яти постійних членів з правом вето — США, Великобританії, Франції, Китаю та росії — і десяти непостійних членів, які обираються на дворічний термін за регіональними групами.
3 червня 2026 року Генасамблея обирала п’ять країн, які увійдуть до Ради Безпеки з 1 січня 2027 року. Від західноєвропейської та іншої групи на два місця претендували Німеччина, Португалія та Австрія.
Перемогли Португалія та Австрія.
Португалія отримала 134 голоси, Австрія — 131, Німеччина — лише 104. Для обрання потрібно було набрати 127 голосів. Тобто Берлін не просто поступився конкурентам, а опинився значно нижче прохідного порогу.
Це особливо болісно, тому що Німеччина вже шість разів була непостійним членом Ради Безпеки ООН і раніше не програвала такі вибори. Цього разу статус великої європейської держави, одного з найбільших фінансових донорів ООН і ключового гравця Євросоюзу не допоміг.
П’ять обраних країн — Австрія, Португалія, Киргизстан, Тринідад і Тобаго та Зімбабве — почнуть роботу в Раді Безпеки 1 січня 2027 року і будуть займати місця до 31 грудня 2028 року. Вони замінять Данію, Грецію, Пакистан, Панаму та Сомалі.
Хто увійшов до Ради Безпеки замість Німеччини
Від західноєвропейської групи пройшли Португалія та Австрія. Для Берліна це найнеприємніша частина голосування, тому що поразка сталася не в абстрактній міжнародній гонці, а всередині групи союзників і партнерів.
Киргизстан отримав місце від Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Для країни це історична подія: Киргизстан вперше обраний непостійним членом Ради Безпеки ООН. У цій групі голосування було конкурентним, Киргизстан обійшов Філіппіни після кількох раундів.
Зімбабве обрано від африканської групи, Тринідад і Тобаго — від країн Латинської Америки та Карибського басейну.
Ще п’ять непостійних членів — Бахрейн, Колумбія, Демократична Республіка Конго, Латвія та Ліберія — зберігають мандат на 2026–2027 роки. Вони були обрані раніше і продовжать роботу разом з новими членами Ради Безпеки.
Для України та Ізраїлю це голосування важливе не тільки як німецька внутрішньополітична історія. Склад Ради Безпеки впливає на дипломатичний фон навколо воєн, санкцій, резолюцій, гуманітарних питань, розслідувань і формулювань, які потім використовуються в міжнародній політиці.
Чому Берлін пов’язує поразку з Україною, Ізраїлем і росією
Йоганн Вадефуль після голосування фактично визнав: Німеччина заплатила ціну за свої політичні позиції. Він підкреслив, що Берлін твердо підтримує Україну, а росія не зацікавлена в появі такого голосу в Раді Безпеки. За словами голови МЗС ФРН, не було секретом, що Москва виступала проти німецької заявки.
Це звучить логічно.
Німеччина після 2022 року стала одним з найважливіших європейських донорів і військових партнерів України. Берлін довго рухався обережно, сперечався про темпи поставок і обмеження, але врешті зайняв місце серед ключових країн, які допомагають Києву тримати оборону проти російської агресії.
Для Москви поява Німеччини в Раді Безпеки на 2027–2028 роки означала б додатковий сильний західний голос по українському питанню. З урахуванням того, що росія сама є постійним членом Ради Безпеки і використовує право вето, їй вигідно послаблювати будь-які кандидатури, які можуть послідовно говорити про російську відповідальність за війну.
Але Україна — лише одна частина пояснення.
Друга частина — Ізраїль.
Вадефуль окремо сказав, що особлива відповідальність Німеччини перед Ізраїлем у близькосхідному конфлікті, можливо, коштувала Берліну частини голосів. Для Німеччини це історично чутлива тема: після Голокосту безпека Ізраїлю залишається однією з основ німецької зовнішньополітичної ідентичності. Але в Генасамблеї ООН ця позиція далеко не завжди сприймається як моральний аргумент.
Багато країн Азії, Африки, Близького Сходу та Латинської Америки дивляться на політику Німеччини через іншу лінзу. Для них Берлін часто виглядає державою, яка дуже жорстко говорить про міжнародне право, коли йдеться про росію та Україну, але значно обережніше формулює претензії до Ізраїлю та США на Близькому Сході.
Саме тут з’являється головний дипломатичний конфлікт.
Німеччина хоче бути одночасно захисником України, союзником Ізраїлю, адвокатом міжнародного права, партнером Глобального Півдня і кандидатом на більш вагому роль в ООН. Але голосування 3 червня показало: поєднати ці ролі без втрат стає все важче.
Глобальний Південь голосував не тільки про Німеччину
Поразку Берліна не можна пояснити однією російською кампанією. Вона могла бути важливим фактором, але не єдиним.
У Португалії були сильні дипломатичні зв’язки з Африкою та Латинською Америкою. Австрія вибудувала кампанію набагато раніше і змогла продати свій образ нейтральної, більш зручної для багатьох країн європейської кандидатури. Австрія заявила про свою кандидатуру ще в 2011 році, Португалія — в 2013-му, тоді як Німеччина офіційно вступила в гонку лише в 2020 році. Це дало конкурентам значну фору в кулуарній дипломатії.
В ООН такі речі мають значення.
Голосування таємне. Країни можуть публічно усміхатися, обіцяти підтримку і говорити про партнерство, а потім у бюлетені обирати того кандидата, з яким їм простіше працювати, який раніше почав кампанію, який менше дратує регіональні групи або який краще враховує інтереси конкретних держав.
Німеччина, можливо, занадто розраховувала на свій статус. Берлін робив акцент на фінансовому внеску в ООН, участі в миротворчих місіях, підтримці реформи Ради Безпеки і допомозі африканським країнам. Але цього виявилося мало.
Гроші в ООН важливі.
Але голосують там не тільки за донорів.
Близький Схід став окремим подразником
Німецька лінія по Ізраїлю завжди була особливою. Для ізраїльської аудиторії це зрозуміло: Німеччина не може обговорювати безпеку Ізраїлю так, як це роблять країни, що не несуть історичної відповідальності за Голокост.
Але в світовій дипломатії така позиція викликає суперечки.
Навесні 2026 року канцлер Фрідріх Мерц говорив про військові удари США та Ізраїлю по Ірану в контексті загрози з боку іранського режиму, його ядерної та ракетної програм, підтримки ХАМАС і «Хезболли». Офіційна позиція Берліна була побудована навколо того, що іранський режим загрожує Ізраїлю і безпеці регіону.
Однак критики Німеччини в міжнародних і експертних колах вказували на іншу сторону питання: Берлін не поспішав жорстко засуджувати дії союзників як порушення міжнародного права, тоді як у випадку росії та України Німеччина вимагає однозначної відповідальності.
Для багатьох країн Глобального Півдня це виглядає як подвійний стандарт.
Можна сперечатися, чи справедлива така оцінка. Але на виборах до Ради Безпеки важлива не тільки правота кандидата, а те, як його сприймають 193 держави-члени ООН.
Німеччина зіткнулася саме з проблемою сприйняття.
Що це означає для Ізраїлю, України та міжнародного порядку
Для Ізраїлю поразка Німеччини в ООН — тривожний сигнал. Не тому, що Берлін різко змінить свою політику, а тому, що голосування показало: навіть сильна європейська країна може втрачати підтримку, якщо її вважають занадто близькою до Ізраїлю в близькосхідному конфлікті.
Це особливо важливо на тлі війни з ХАМАС, загрози з боку Ірану, активності «Хезболли» і загального погіршення ставлення до Ізраїлю в значній частині міжнародних інститутів. У Генасамблеї ООН у Ізраїлю давно складна позиція, але тепер видно, що дипломатична ціна підтримки Ізраїлю лягає і на союзників.
Для України сенс інший, але не менш серйозний.
Якщо слова Вадефуля про російську кампанію вірні, то Москва продовжує працювати не тільки на фронті і не тільки через дезінформацію, але й через міжнародні голосування. Росія намагається знижувати вагу тих держав, які підтримують Київ, озброюють Україну і називають війну російською агресією.
НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency розглядає цю історію як важливий приклад того, що українська та ізраїльська повістки все частіше перетинаються в одній дипломатичній площині. Німеччина опинилася між двома моральними і політичними зобов’язаннями: підтримувати Україну проти російської агресії і зберігати особливу відповідальність перед Ізраїлем. Усередині західного світу це може виглядати природно. Але в ООН за межами Заходу такий набір позицій не завжди приносить голоси.
Саме тому поразку Берліна треба читати ширше, ніж звичайну невдачу однієї кампанії.
Це симптом зміни міжнародного середовища.
Удар по Мерцу і німецькій зовнішній політиці
Для канцлера Фрідріха Мерца провал в ООН став неприємним ударом. Він прийшов до влади з обіцянкою посилити роль Німеччини у світі, говорити жорсткіше, діяти впевненіше і повернути Берліну політичну вагу.
Але перше велике символічне випробування в ООН закінчилося поразкою.
Німецька опозиція вже використовує цей результат як доказ слабкості уряду. Критики кажуть, що Берлін виявився самовпевненим, недостатньо гнучким і не зміг провести повноцінну кампанію серед країн, які не входять до західного політичного кола.
Це не означає крах німецької дипломатії.
Але це означає, що попередня модель більше не працює автоматично. Німеччина не може розраховувати тільки на розмір економіки, донорський внесок, членство в ЄС і репутацію «відповідальної держави». Світ став жорсткішим, цинічнішим і менш вдячним.
Особливо в ООН.
Чому Рада Безпеки ООН залишається важливою, навіть коли її критикують
Раду Безпеки часто критикують за параліч, право вето і нездатність зупинити великі війни. Росія блокує рішення по Україні. США часто захищають Ізраїль від жорстких резолюцій. Китай діє в логіці власних інтересів. Франція і Великобританія вже не мають тієї ваги, яка була у них після Другої світової війни.
Але саме тому непостійні місця залишаються важливими.
Країни без права вето не можуть самостійно змінити Раду Безпеки. Але вони можуть впливати на порядок денний, формулювання, публічний тиск, коаліції, гуманітарні питання, розслідування і дипломатичну атмосферу.
Якби Німеччина увійшла до Ради Безпеки на 2027–2028 роки, вона могла б бути сильним голосом по Україні, санкційному тиску, міжнародному праву, безпеці Ізраїлю, іранській загрозі і реформі ООН.
Тепер цю роль будуть грати інші.
Португалія, Австрія, Киргизстан, Зімбабве і Тринідад і Тобаго будуть входити в орган, де обговорюються війни, кризи, санкції і миротворчі місії. Їхні позиції не завжди будуть збігатися з інтересами Берліна, Києва або Єрусалима.
Головний висновок: підтримка союзників більше не безкоштовна
Поразка Німеччини показує неприємну правду сучасної дипломатії: моральна позиція не завжди конвертується в голоси.
Підтримка України після російської агресії здається очевидною для Європи, Ізраїлю, США і країн, які розуміють небезпеку імперської війни. Але для частини світу це лише один з конфліктів, де Захід вимагає принциповості, одночасно сам потрапляючи під звинувачення в подвійних стандартах.
Підтримка Ізраїлю для Німеччини має історичне і моральне підґрунтя. Але в ООН багато держав оцінюють її через війну в Газі, удари по Ірану, палестинське питання і власну антизахідну або постколоніальну оптику.
Німеччина опинилася між цими шарами.
Вона не відмовилася від України.
Вона не відмовилася від Ізраїлю.
Але отримала менше голосів, ніж очікувала.
Для Берліна це «гірка поразка». Для Києва і Єрусалима — нагадування, що навіть сильні союзники стикаються з високою дипломатичною ціною. Для ООН — ще один знак, що організація все більше відображає не єдиний «міжнародний порядок», а боротьбу різних світових блоків, образ, інтересів і історичних травм.
3 червня 2026 року Німеччина програла не тільки Австрії та Португалії.
Вона програла ілюзії, що статус, гроші і правильні слова самі по собі гарантують підтримку більшості світу.