Реза Пехлеві звернувся до Трампа і Нетаньягу: бити по режиму, а не по цивільній інфраструктурі Ірану

22 березня 2026 року спадковий принц Ірану у вигнанні Реза Пехлеві публічно звернувся до Дональда Трампа та Біньяміна Нетаньягу з проханням не завдавати ударів по цивільній інфраструктурі Ірану та зосередитися на самому режимі та його репресивному апараті. Його заява прозвучала на тлі різкої ескалації навколо Ормузької протоки та після погроз Дональда Трампа вдарити по іранських електростанціях, якщо Тегеран не розблокує судноплавство протягом 48 годин.

Відповідне звернення він оприлюднив 22 березня в соцмережі Х.

Що саме сказав Реза Пехлеві

Реза Пехлеві, син останнього шаха Ірану та одна з найпомітніших фігур іранської емігрантської опозиції, заявив, що Іран не можна зводити до Ісламської республіки. У його логіці країна — це не режим, а народ і майбутня держава після зміни влади. Тому, за його словами, необхідно продовжувати тиск на нинішню систему, але не руйнувати об’єкти, які належать цивільному населенню і знадобляться для відновлення країни після падіння режиму.

Сенс його звернення вкрай ясний: удари по інфраструктурі можуть ослаблювати Тегеран у короткостроковій перспективі, але одночасно підвищують ціну майбутнього транзиту для самих іранців. Електростанції, мережі, цивільні об’єкти — це не тільки активи держави, але й каркас повсякденного життя мільйонів людей. Саме цю межу Пехлеві запропонував не стирати.

Ця заява важлива ще й тому, що вона фіксує позицію частини антирежимного іранського табору: боротьба проти Ісламської республіки не повинна перетворюватися на війну проти самого Ірану як країни. Для ізраїльської аудиторії це принциповий нюанс. Він показує, що навіть серед жорстких противників тегеранського режиму є запит не на хаотичне руйнування, а на точковий демонтаж влади.

Чому його звернення прозвучало саме зараз

Контекст тут жорсткий. Дональд Трамп вимагав від Ірану протягом 48 годин повністю відкрити Ормузьку протоку для судноплавства, погрожуючи в іншому випадку ударами по іранських електростанціях. У відповідь Тегеран пригрозив повністю закрити протоку і атакувати енергетичну та водну інфраструктуру країн Перської затоки, якщо США реалізують цей сценарій.

Тобто звернення Пехлеві з’явилося не в академічній дискусії і не в спокійний момент, а прямо всередині кризи, де питання про цивільну інфраструктуру вже стало предметом прямих військових загроз. На цьому тлі його формула — «захистити Іран, ліквідувати режим» — звучить як спроба відокремити стратегічну ціль від можливого гуманітарного та політичного збитку.

Чому це важливо для Ізраїлю

Для Ізраїлю ця історія не зводиться до слів опозиційного політика у вигнанні. Тут зачеплено реальне стратегічне питання: як вести тиск на Іран так, щоб ослаблювати режим, але не руйнувати те, що потім стане основою постісламського Ірану.

Ізраїль давно виходить з того, що головна загроза — це не іранський народ, а режим, його військова машина, ядерна програма, Корпус вартових ісламської революції та мережа проксі по всьому регіону. У цьому сенсі заява Пехлеві частково збігається з тим, що багато хто в Ізраїлі і так вважає принциповим: якщо мета — змінити баланс сил на Близькому Сході, то бити потрібно по центрах репресій, військовій логістиці, командних вузлах та інфраструктурі режиму, а не по цивільному фундаменту країни. Це вже не лозунг, а питання про те, який Іран залишиться після кризи.

Для читачів НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency тут важливий і інший шар. Ізраїль живе в регіоні, де руйнування енергетики, води, портів та логістики майже миттєво виходить за межі однієї країни. Удар по великій інфраструктурі в Ірані може спровокувати відповідь по об’єктах у країнах Затоки, по судноплавству, по цінах на нафту, по ринках і по безпеці самих ізраїльтян. Reuters і AP прямо пишуть, що іранська сторона вже загрожує енергетичним і водним об’єктам союзників США в регіоні, якщо Вашингтон вдарить по іранській енергосистемі.

Ось чому ця тема для Ізраїлю не теоретична. Тут суперечка йде не про гуманістичну абстракцію, а про те, як не перетворити військову кампанію проти небезпечного режиму в регіональну ланцюгову реакцію з важко прогнозованими наслідками.

Де тут проходить реальна межа

Пехлеві по суті пропонує таку рамку: продовжувати тиск, але не плутати режим з державою і народом. На практиці це означає фокус на репресивних структурах, військових можливостях, командних ланцюжках і політичному апараті Ісламської республіки. Це важче, ніж просто розширювати список цілей. Але саме така логіка зазвичай дає більш зрозумілий політичний результат і залишає менше простору для пропаганди Тегерана про те, що проти нього ведуть «війну на знищення народу».

При цьому потрібно чесно сказати: у реальній війні провести абсолютно стерильну лінію майже неможливо. Навіть удари по об’єктах, які вважаються стратегічними, можуть бити по цивільному середовищу. Тому заява Пехлеві — це не готова технічна інструкція, а політичний орієнтир. І він сьогодні звучить помітно вагоміше, ніж звичайний пост у соцмережі.

Що означає це звернення на тлі Ормуза і загроз Трампа

Історія з Ормузькою протокою робить все ще гострішим. Через цей вузький коридор проходить значна частина світової нафти і газу, а тому будь-яка ескалація там миттєво стає світовою проблемою. На цьому тлі загроза Трампа вдарити по іранських електростанціях і відповідні загрози Тегерана по інфраструктурі Затоки показують, що конфлікт вже вийшов за рамки чисто двосторонньої конфронтації.

Саме тому звернення Пехлеві можна читати як політичний сигнал одразу в кілька адрес. Трампу — що не варто підміняти тиск на режим ударами по базових системах життєзабезпечення. Нетаньягу — що частина іранської опозиції чекає від Ізраїлю не максимального руйнування, а точного удару по центру проблеми. Заходу — що навіть у таборі противників Ісламської республіки є розуміння: Іран після режиму доведеться не тільки звільняти, але й збирати заново.

Фінальний висновок тут простий, хоча й неприємний. Пехлеві не просить ослабити тиск на Тегеран. Він просить зробити його розумнішим. Для Ізраїлю це важливий момент: у нинішній війні питання вже не тільки в тому, як зупинити іранську загрозу, але й у тому, яким буде регіон на наступний день після ослаблення режиму. І якщо ця перспектива дійсно розглядається серйозно, то слова про збереження цивільної інфраструктури звучать не як сентиментальність, а як холодний розрахунок.