Українським школярам пропонують розповісти про спільну історію українців і євреїв без реферату, іспиту та заздалегідь підготовленої «правильної відповіді» — одним малюнком. До 1 грудня 2026 року триває прийом робіт на Всеукраїнський конкурс «Українсько-Єврейська Зустріч: Наші історії неповні одна без одної — 2026», а максимальна грошова премія становить 12 тисяч гривень — приблизно ₪824.

Автор: Павло Швейко

Про те, що прийом робіт триває, 1 жовтня нагадав JewishNews. Сам конкурс стартував значно раніше: Ukrainian Jewish Encounter оголосила його ще 14 квітня, у вересні проєкт окремо представляли школярам і педагогам у Львові, а результати нинішнього конкурсу організатори планують оголосити вже у січні 2027 року.

За коротким анонсом при цьому ховається доволі докладне положення. У ньому прописано не лише, хто може брати участь і скільки отримають переможці, а й яким має бути малюнок, куди надсилати оригінал та що відбувається з правами на роботу після участі.

Не просто «дружба народів»

Організатор конкурсу — громадська організація «Українсько-Єврейська Зустріч» під патронатом канадської неурядової організації Ukrainian Jewish Encounter, або UJE.

Для ізраїльського читача тут варто одразу пояснити контекст. UJE займається дослідженням і популяризацією історії взаємин українців та євреїв, підтримує освітні, дослідницькі й культурні проєкти та працює не лише в Україні, а й із представниками Ізраїлю та діаспори.

Та й завдання нинішнього конкурсу сформульоване значно ширше, ніж пропозиція намалювати умовну менору поруч із вишиванкою. Школярам пропонують осмислити багатовікові українсько-єврейські взаємини — їхнє різноманіття і складність, спільний історичний досвід та те, як ця історія може сприйматися сьогодні.

Серед цілей конкурсу організатори окремо називають виховання у молоді толерантного ставлення та свідомого погляду на міжетнічні відносини. Тож сюжет зовсім не обов’язково має бути парадною картинкою про дружбу: це може бути конкретна людина, стара синагога у своєму місті, література, родинна історія, Голокост, релігійна традиція чи історія власної вулиці.

Саме тому конкурс несподівано перетинається з тим, про що НАновини розповідали зовсім нещодавно. В українській частині Wiki Loves Monuments уже дев’ятий рік поспіль проходить окрема номінація «Єврейська спадщина». У її переліку — понад 1400 синагог, кладовищ, громадських будівель, меморіальних місць та інших об’єктів єврейської й караїмської спадщини України.

Для школяра один із таких об’єктів цілком може бути не десь у підручнику, а на сусідній вулиці.

Хто може брати участь

Конкурс розрахований на учнів 8–11 класів загальноосвітніх і спеціалізованих шкіл, гімназій та ліцеїв. Умова сформульована так, що долучитися можуть діти, які протягом 2026 року навчаються або навчалися у відповідних класах.

Роботи поділять на дві вікові категорії — 8–9 та 10–11 класи. У кожній міжнародне професійне журі визначить перше, друге та третє місця.

Але просто надіслати картинку електронною поштою не вийде. Організаторам потрібен фізичний оригінал малюнка формату А3; оформлювати його в рамку, згідно з положенням, не потрібно.

Дозволені олівці, олія, акварель, акрил, гуаш та інші художні техніки. На звороті необхідно вказати ім’я та прізвище автора, а разом із роботою до посилки вкладається заповнена паперова анкета з персональними даними та коротким поясненням ідеї малюнка українською мовою друкованими літерами.

Малюнок доведеться надсилати до Києва

Оригінал учасник надсилає кур’єрською доставкою власним коштом до Києва — на Хрещатик, 29, офіс 50, до організації «Українсько-Єврейська Зустріч». Контактною особою в офіційному положенні вказана Світлана Гриневич.

Є ще одна вимога, яку краще перевірити заздалегідь. Робота має бути новою: вона не повинна раніше брати участь в інших конкурсах, виставлятися або публічно демонструватися.

Після завершення конкурсу малюнки авторам не повертають. На перший погляд це технічні дрібниці, але саме через них можуть виникнути неприємні сюрпризи: якщо дитина вже показувала роботу на шкільній виставці або родина розраховує згодом забрати оригінал, положення варто уважно прочитати ще до відправлення посилки.

Батькам варто звернути увагу на права на роботу

У документі є й серйозніший пункт. Передаючи малюнок на конкурс, учасник погоджується з умовами обробки персональних даних та положеннями, що стосуються прав на саму конкурсну роботу.

Формулювання документа передбачає передачу організатору матеріального об’єкта та виключних майнових прав на конкурсну роботу. Для неповнолітнього автора цей розділ особливо варто прочитати разом із батьками ще до участі.

Не потрібно перетворювати звичайний шкільний конкурс на юридичний трилер. Але й ховати таку умову за фразою «всі подробиці — на сайті організатора» було б неправильно.

НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency зазвичай звертають увагу саме на такі деталі: іноді кілька рядків офіційного положення для учасника важливіші за весь рекламний текст навколо конкурсу.

Від 2000 до 12 000 гривень

У молодшій групі — серед учнів 8–9 класів — переможець отримає 6000 грн (близько ₪412). За друге місце передбачено 4000 грн (близько ₪275), за третє — 2000 грн (близько ₪137).

Для учнів 10–11 класів суми вдвічі більші. Перше місце — 12 000 грн (близько ₪824), друге — 8000 грн (близько ₪549), третє — 4000 грн (близько ₪275).

Перерахунок у шекелі орієнтовний і потрібен насамперед для того, щоб ізраїльському читачеві було простіше зрозуміти масштаб премії: курс гривні змінюється. Окрім грошей, переможцям обіцяють дипломи та тематичну літературу, іншим учасникам — дипломи учасника й книги.

Останній день подання робіт — 1 грудня 2026 року. Роботи, надіслані після дедлайну, не прийматимуть, а імена переможців організатори планують оголосити у січні 2027-го.

Що малювали переможці торік

Минулорічні результати добре показують: єдиного «правильного» трактування теми журі не шукає.

У категорії 8–9 класів перше місце отримала Юлія Олійник із Черкас із малюнком «Діалог двох світів: Шолом-Алейхем та Іван Франко». Для ізраїльського читача ім’я Івана Франка може бути менш знайомим: це один із найважливіших українських письменників і громадських діячів кінця XIX — початку XX століття.

А Шолом-Алейхем, який народився на території сучасної України, став одним із класиків літератури їдишем. Його історії про Тев’є-молочника згодом стали основою знаменитого «Скрипаля на даху».

Друге місце серед молодших учасників посіла Анастасія Клопотовська з Житомира з роботою «Дерево дружби», третє — Олександра Ковтунович із Житомира з малюнком «Аушвіц — ми ніколи не забудемо».

Серед старших школярів перше місце отримала Олександра Радько з Полтавщини з роботою «Дві історії — одна мова світла». Наступними стали малюнки «Любов об’єднує народи» та «Дружба назавжди».

Так в одному конкурсі поруч опинилися Франко, Шолом-Алейхем, Аушвіц і майже абстрактна розмова про взаємини двох народів. Для шкільного проєкту діапазон справді широкий.

В Ізраїлі ця історія може виявитися родинною

Формально конкурс залишається українським. Окремої ізраїльської категорії в положенні немає, і йдеться про учнів українських шкіл.

Але історична географія конкурсу кордоном України зовсім не закінчується. Для багатьох родин в Ізраїлі Київ, Одеса, Бердичів, Умань, Чернівці, Меджибіж, Мукачево, Белз або сотні значно менших українських міст і містечок — це місця, звідки походять їхні батьки, бабусі й дідусі.

Там існували єврейські громади, працювали школи та синагоги, були кладовища, а іноді й досі стоять будинки, пов’язані з родинною історією нинішніх ізраїльтян. І далеко не вся ця спадщина збереглася.

НАновини вже публікували зібраний Об’єднаною єврейською общиною України перелік єврейських об’єктів, зруйнованих або пошкоджених під час російської агресії. До нього увійшли синагоги, школи, будівлі громад, кладовища та меморіальні місця — близько 40 об’єктів у різних регіонах країни.

Через війну питання «що залишиться після нас» для української єврейської спадщини перестало бути винятково історичним. Стару фотографію будівлі сьогодні інколи доводиться використовувати як свідчення того, якою вона була до російського удару.

Іноді все починається з однієї вулиці

Найцікавіше в такому конкурсі може статися ще до того, як з’явиться сам малюнок.

Дитина вирішує зобразити стару будівлю й починає з’ясовувати, чому в неї такі великі вікна. Дізнається, що сто років тому там була синагога; потім виявляється, що неподалік існувало єврейське кладовище, а на старій фотографії центральної площі половина вивісок написана мовою, якої сьогодні в цьому місті майже ніхто не чує.

Мацева — єврейський надгробний камінь — для ізраїльського читача слово доволі звичне, а український школяр може вперше дізнатися його саме під час такої роботи. І навпаки: українські імена, історичні події чи місцева географія, очевидні для дитини в Україні, можуть потребувати пояснення вже її ровеснику в Ізраїлі.

У цьому сенсі спільний історичний сюжет працює в обидва боки.

Бабин Яр показує, чому однієї версії історії недостатньо

Є тема, де ця розмова особливо добре помітна. Бабин Яр в Ізраїлі насамперед пов’язаний із масовим убивством київських євреїв нацистами у вересні 1941 року та є одним із символів Голокосту.

В Україні це водночас історія самого Києва, людей, які жили поруч, радянського замовчування саме єврейського виміру трагедії та довгого повернення пам’яті.

У вересні НАновини розповідали, як у Києві вийшло нове українське видання документального роману Анатолія Кузнєцова «Бабин Яр». Кузнєцов дитиною пережив окупацію Києва, почав записувати побачене й почуте, а коли книжка вперше з’явилася в СРСР у 1966 році, текст зазнав серйозного цензурного втручання.

Згодом письменник зміг вивезти повний варіант рукопису з Радянського Союзу. Це, мабуть, один із найточніших прикладів того, навіщо взагалі потрібна формула «наші історії неповні одна без одної»: іноді проблема не у відсутності фактів, а в тому, що різні суспільства десятиліттями бачили лише окремі частини одного й того самого минулого.

Від квітня 2026-го до січня 2027-го

Нинішній конкурс Ukrainian Jewish Encounter офіційно оголосила 14 квітня 2026 року. У вересні його окремо презентували у Львові під час XXXIII BookForum, восени організатори продовжили прийом робіт, а крайній термін подання призначено на 1 грудня.

У січні 2027 року мають назвати імена шести переможців — по троє в кожній віковій групі.

Але грошовий приз, можливо, тут не найцікавіше. Щоб намалювати Шолом-Алейхема, стару синагогу, Голокост чи історію євреїв свого міста, школяреві спершу доведеться зрозуміти, що саме він малює: знайти стару фотографію, розпитати батьків або вчителя, відкрити карту, дізнатися ім’я людини, яка колись жила в сусідньому будинку.

А десь в Ізраїлі людина може побачити назву цього самого міста й згадати, що саме звідти колись приїхала її родина.

Тоді фраза «Наші історії неповні одна без одної» перестає бути просто назвою шкільного конкурсу — і починає звучати зовсім інакше.