- 22 Грудня, 2025
- 4:08 pm
- Україна
«Я вижила в Голокості, а потім – під російськими бомбами. Історія повторюється. Але Україна має вистояти».
Росія йде по стопах нацистів, знищуючи українців, як Гітлер знищував євреїв.
«Ми думали, що таке більше не повториться. Але Росія довела, що ми помилялися».
Історію Ельвіри Бортс розповіли на відкритті виставки “Українсько-єврейське сторіччя: фотографії та історії 1920-1924” 27 січня 2025 року в Національному історико-меморіальному заповіднику “Бабин Яр”, відкриту до Міжнародного дня пам’яті жертв Голокосту.
Виставку змогли відвідати:
- Кохання Бортс — вдова покійного брата Ельвіри.
- Інна Закалока — дочка Любові.
- Марк Загарту — онук Ельвіри, захисник «Азовсталі», колишній військовополонений.
Ельвіра Бортс не дожила до відкриття виставки, але її історія стала частиною експозиції.
“За німців Ельвіра коротко стригли, щоб не було зрозуміло, що вона єврейка. Тоді в Маріуполі розстріляли 39 людей з прізвищем Бортс.
Під час російської окупації нас при виїзді на блокпостах врятувало лише те, що чоловік Ельвіри був блокадним ленінградцем і за Союзу був кадровим офіцером морського флоту.
Тільки тому росіяни нас не розстріляли”, – розповідає Любов Бортс, дружина брата Ельвіри.
Вони разом вирвалися з блокадного Маріуполя у 2022 році. На виставку Любов прийшла зі звільненим із полону онуком-азовцем Марком. Ельвіра померла минулого року у Києві, її чоловік ще раніше.
Дівчинка, що ховалася від нацистів, і старенька, що втекла від росіян
Ельвіра Бортс народилася в Маріуполі в єврейській родині. У 1941 році, коли місто окупували нацисти, більшість її родичів була розстріляна, а саму Ельвіру врятувала інша родина, сховавши її в підвалі.
«Я бачила, як моїх сусідів відвозили і більше ніхто їх не бачив. Я чула плач дітей, яким було страшно. Я жила в страху», – розповідала вона.
Через 80 років їй знову довелося ховатися — цього разу від російської армії.
24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення. Вже у перші дні війни Маріуполь опинився під ударами авіації та артилерії.
«Ми розуміли, що місто не витримає. Ми чули вибухи і бачили, як руйнуються вдома», — згадувала Ельвіра.
В той же час її онук Марк, 19-річний боєць Нацгвардії, захищав «Азовсталь».
53 дні пекла в блокадному Маріуполі
87-річна Ельвіра Бортс разом із сім’єю опинилася у пастці. Світло, вода та зв’язок зникли в перші дні облоги.
«Щодня починався з жаху. Ти прокидаєшся — і не знаєш, чи доживеш до вечора. Люди вмирали від голоду, поранень, страху», — казала вона.
У будинку закінчується їжа. Вони топили сніг, щоб хоч чимось запастися.
«Ми ділили одну порцію супу на трьох. Ми чекали, коли хоч щось проясниться. Але ставало лише гірше».
17 березня раптово до квартири Ельвіри вбіг Марк. Він був у формі, забрудненій кров’ю, але не своєю.
«Марк приніс нам печиво. Величезну коробку. Він сказав: «Запасайтеся, іншого не буде».
Це печиво стало єдиною їжею наступного місяця.
«Ми давали по п’ять штук на день. Тільки так можна було вижити.
Полон Марка та втеча Ельвіри
14 квітня 2022 року Ельвірі з сім’єю вдалося залишити Маріуполь.
«Ми їхали через блокпости, і щомиті я думала: зараз нас розстріляють», — згадувала її невістка.
Марк Закалока — 19-річний боєць Національної гвардії України, який служив на Азовсталі під час оборони Маріуполя.
З початку вторгнення його підрозділ залишився в оточеному місті і тримав оборону заводу 82 дні.
17 березня він востаннє побачив свою сім’ю, коли прорвався додому і приніс їм їжу.
«Запасайтеся, іншого не буде», — сказав він і повернувся на «Азовсталь».
17 травня гарнізон отримав наказ про припинення опору, після чогобійці потрапили до полону.
Марк та його підрозділ здалися в полон, коли гарнізон «Азовсталі» опинився без шансів на оборону.
«Я думала, що ніколи його більше не побачу. Коли його забрали, я молилася».
Він провів у полоні 172 дні.
3 листопада його обміняли, і він повернувся до Києва.
«Коли я побачила його, я не вірила, що це правда. Він був виснажений, але живий. Я обійняла його так, як обіймала батька 45-го, коли він повернувся з фронту».
Світ знову не вивчив уроки історії
Ельвіра Бортс не дожила до кінця війни.
Вона померла у 2023 році в Києві, так і не побачивши звільнення свого рідного Маріуполя.
Але її слова завжди залишаться нагадуванням:
«Я вижила в Голокості, а потім – під російськими бомбами. Історія повторюється. Але Україна має вистояти».
Росія йде по стопах нацистів, знищуючи українців, як Гітлер знищував євреїв.
«Ми думали, що таке більше не повториться. Але Росія довела, що ми помилялися».
Чи зможе світ зупинити новий геноцид?
НАновини – Новини Ізраїлю продовжують розповідати правду про злочини Росії.
Історія не простить тих, хто мовчить.
Раніше, ще 2 травня 2022 року Ельвіра розповіла свою історію Radio Free Europe, ось воно – https://www.youtube.com/watch?v=2rSdoXxfmdY
