- 9 Жовтня, 2026
- 3:55 pm
- В світі
9 жовтня 2026 року Федерація єврейських громад України повідомила про допомогу жителям Харкова після чергових російських ударів. Представники місцевої єврейської громади JewishKharkov вирушили в постраждалі райони міста, привезли хліб і питну воду.
Автор: Лев Варшавський
Жодних вражаючих цифр у повідомленні немає. Не вказано, скільки сімей отримали продукти, скільки добровольців брали участь у поїздці і скільки коштів на неї витратили. Відомо головне: люди приїхали туди, де після обстрілів була потрібна допомога.
Здавалося б, що тут особливого? Хліб і вода. Але спробуйте сказати людині, у якої російська ракета пошкодила будинок, що це дрібниця. Особливо якщо він літній, живе один або просто боїться зайвий раз виходити на вулицю.
У Харкові давно навчилися допомагати один одному
Харків розташований приблизно в 30 кілометрах від російського кордону. Для ізраїльського читача ця відстань цілком зрозуміла: приблизно стільки відділяє деякі населені пункти на півночі Ізраїлю від кордону з Ліваном. Тільки російська війна проти України триває вже п’ятий календарний рік, і Харків весь цей час залишається однією з постійних цілей атак.
5 жовтня місто знову зазнало російського авіаудару. Рятувальники розбирали пошкоджені будівлі, співробітники Українського Червоного Хреста обходили постраждалі будинки, з’ясовували, кому потрібна допомога, доставляли необхідні речі.
Через кілька днів з’явилася публікація про роботу єврейських добровольців. З яким саме ударом пов’язаний їхній виїзд, Федерація не уточнила. Але сама необхідність таких поїздок для Харкова, на жаль, давно стала звичною.
У місті діють різні благодійні, волонтерські та релігійні організації. Кожна допомагає в міру своїх можливостей. Іноді це складна евакуація, іноді ліки для людини, яка не може вийти з квартири, іноді кілька пакетів з продуктами.
Євреї Харкова не допомагають чужому народу. Вони допомагають своєму
Мені здається, саме тут знаходиться головний зміст цієї невеликої новини.
Українські євреї — частина українського суспільства. Їхні сім’ї жили в Харкові задовго до нинішньої війни. Вони будували місто, працювали лікарями, інженерами, викладачами, підприємцями. Їхні діти ходили в ті ж школи, що й діти інших харків’ян.
У українських євреїв є власне релігійне життя, традиції та міцний зв’язок з Ізраїлем. Але все це не робить їх менш українцями.
Коли російська армія обстрілює Харків, ракети не вибирають квартири за національністю мешканців. Коли після удару зникає електрика або вода, від цього страждають усі. І коли єврейська громада розвозить продукти, вона допомагає людям свого міста, своєму українському народу.
Нікому не доводиться заради цього відмовлятися від власної ідентичності.
Навпаки, збереження єврейського життя і участь у долі України тут прекрасно поєднуються.
Громада, яка сама постраждала від війни
За цією допомогою стоїть організація з багаторічною історією. Єврейську громаду Харкова очолює рабин Моше Московіц, представник руху ХАБАД — міжнародної єврейської релігійної та благодійної мережі, добре відомої в Ізраїлі.
З початку повномасштабного вторгнення громада займається доставкою продуктів, допомогою літнім, підтримкою сімей і дітей. Одночасно тривають молитви, заняття і свята.
Причому російські удари не обійшли стороною і саму єврейську інфраструктуру.
Як раніше розповідали НАновини в матеріалі про пошкоджені єврейські об’єкти України, у березні 2022 року в Харкові постраждали єврейська школа, синагога і єшива — релігійний навчальний заклад. Пошкодження отримав також меморіал у Дробицькому Яру, місці масових вбивств євреїв нацистами під час Другої світової війни.
Тут є гірка історична деталь. Люди, чия громада зберігає пам’ять про жертви Голокосту, сьогодні знову змушені захищати своїх дітей, рятувати сусідів і відновлювати пошкоджені будівлі. Тепер — через російські обстріли.
І все ж вони знаходять сили допомагати іншим.
Що повинні побачити в цій історії ізраїльтяни
В Ізраїлі існує поняття «арвут ададит» — взаємна відповідальність. Коли після ракетних ударів жителі одного району допомагають сусідам з іншого, ніхто особливо не дивується. Так має бути.
Але у цієї взаємної відповідальності немає державних кордонів.
Євреї Харкова залишаються частиною світового єврейського народу, підтримують стосунки з Ізраїлем, отримують допомогу від єврейських організацій за кордоном. Одночасно вони виконують свій громадянський обов’язок перед Україною.
У НАновинах — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency ми вже розповідали про єврейські дитячі табори України влітку 2026 року. Дітям влаштовують свята і заняття, але дорослі зобов’язані заздалегідь знати, де знаходиться найближче укриття. Навіть відпочинок тут неможливо відокремити від війни.
Тепер ще одна історія з того ж життя. Поки одні представники громади дбають про дітей і літніх, інші везуть хліб і воду людям, постраждалим від російських ударів.
І це не слід сприймати як щось виняткове. Українські євреї допомагають своїй країні не тому, що хтось вимагає від них демонстрації патріотизму. Вони живуть тут. Тут їхні будинки, близькі, сусіди і майбутнє.
Кілька буханок хліба — теж опір
Росія намагається не тільки руйнувати українські міста. Постійні удари по житлових кварталах роблять звичайне життя все більш важким. Люди змушені витрачати сили на те, про що в мирний час навіть не замислювалися.
А допомога сусіду дозволяє хоча б трохи полегшити це життя.
Звичайно, хлібом і водою неможливо зупинити ракети або відновити зруйнований будинок. Для цього потрібні зовсім інші рішення, гроші і зусилля.
Але людині, яка залишилася після обстрілу без найнеобхіднішого, потрібні не тільки великі державні програми. Їй потрібна допомога сьогодні.
Тому мені і захотілося розповісти про цю коротку публікацію Федерації єврейських громад України.
У ній немає нічого героїчного в звичному розумінні. Ніхто не виголошує гучних промов, не вимагає подяки, не зображає рятівника.
Євреї Харкова просто привезли своїм землякам хліб і воду.
І поки російська армія продовжує обстрілювати українські міста, такі вчинки нагадують, що зруйнувати будинки набагато легше, ніж зруйнувати людські зв’язки.
Це своє місто. Це свій народ. І йому допомагають не на словах.
