88-річна актриса привезе до Ізраїлю виставу «Мій онук Веніамін» за п’єсою Людмили Уліцької. У січні 2027 року постановку покажуть у Беер-Шеві, Рішон ле-Ціоні, Ашдоді та Хайфі. За цією театральною афішею — історія актриси, яка виступила проти російської війни в Україні, позбулася сцени московського «Современника», але продовжила грати за межами Росії.
З 24 по 30 січня 2027 року Лія Ахеджакова знову вийде на сцену перед ізраїльською публікою. У виставі «Мій онук Веніамін» вона грає Есфірь — єврейську матір, яка вирішує влаштувати особисте життя свого дорослого сина і вирушає до Бобруйська за підходящою нареченою.
Постановці режисера Марфи Горвіц вже більше десяти років. Її показували в Росії, Ізраїлі, країнах Європи та Північної Америки. Однак за останні роки біографія виконавиці головної ролі суттєво змінилася.
Ахеджакова народилася в Україні, ще у 2014 році виступила проти російської агресії, підтримувала українських політв’язнів, а після 24 лютого 2022 року не відмовилася від своєї позиції. У 2023 році вона покинула театр, у якому працювала з 1977-го.
Подивитися вільні місця і купити квитки на «Мій онук Веніамін» з Лією Ахеджаковою в Ізраїлі
Про виставу та обставини, які привели актрису на міжнародну гастрольну сцену, розповідає автор НАновостей Олександр Хмельницький.
Народилася в Дніпрі, виросла в театральній сім’ї
Лія Меджидівна Ахеджакова народилася 9 липня 1938 року в Дніпропетровську — нинішньому українському Дніпрі. Її дитинство пройшло в Майкопі, на Північному Кавказі. Батьки були пов’язані з театром, і майбутня актриса з ранніх років знала його зсередини.
У 1962 році вона закінчила ГІТІС — Державний інститут театрального мистецтва в Москві. Працювала в Московському театрі юного глядача, а в 1977 році перейшла в «Современник», один з найбільш відомих московських драматичних театрів.
Мільйони глядачів знають її за фільмами Ельдара Рязанова. У «Іронії долі, або З легким паром!» вона зіграла Таню, подругу Наді; у «Службовому романі» — секретарку Верочку, яка вчить сувору начальницю розбиратися в моді та стосунках. Були також «Гараж», «Небеса обітовані», «Старі клячі», «Зображуючи жертву» та десятки інших робіт.
Український зв’язок Ахеджакової не обмежувався місцем народження. Разом з Богданом Ступкою вона грала у виставі Валерія Фокіна «Старосвітська любов» за мотивами гоголівських «Старосвітських поміщиків». Ступка виконував роль Афанасія Івановича, Ахеджакова — Пульхерії Іванівни. Їх сценічний дует став однією з головних особливостей постановки.
Минуло багато років, і актриса відкрито висловлювалася про події в сучасній Україні.
Україна: позиція, яку Ахеджакова зайняла задовго до 2022 року
Під час Євромайдану 2013–2014 років Ахеджакова публічно говорила про повагу до українців, які вийшли на масові протести. У березні 2014 року, після початку російської інтервенції в Криму, вона приєдналася до звернення російських кінематографістів проти військового втручання в справи України.
Пізніше актриса прямо заявляла, що Крим належить Україні.
У 2015 році Ахеджакова виступила на підтримку української льотчиці Надії Савченко, яка тоді перебувала в російському ув’язненні. У 2018-му захищала українського режисера Олега Сенцова, засудженого в Росії за звинуваченням у тероризмі і звільненого в ході обміну утримуваними особами в 2019 році.
Ці заяви звучали задовго до повномасштабного вторгнення. Ахеджакова не була політиком і не займала державних посад. Вона використовувала власну відомість, щоб публічно говорити про те, що відбувається.
21 лютого 2022 року, ще до початку повномасштабної війни, актриса підписала колективне антивоєнне звернення представників російської інтелігенції. Після 24 лютого її позиція не змінилася.
Для відомої російської актриси, яка десятиліттями працювала в державних театрах, наслідки незабаром стали цілком конкретними.
Як Ахеджакова втратила «Современник»
Восени 2022 року «Современник» скасував покази вистави «Перший хліб» за участю Ахеджакової. До цього постановка піддалася критиці та скаргам з боку провладної організації «Офіцери Росії».
У грудні того ж року в Санкт-Петербурзі скасували запланований на січень показ «Мого онука Веніаміна».
8 лютого 2023 року керівництво «Современника» зняло з репертуару «Гру в джин» — останню виставу, в якій ще брала участь Ахеджакова.
За словами актриси, директор театру Юрій Кравець пояснив рішення численними гнівними листами та рекомендаціями московського Департаменту культури. Сам театр публічно не називав її антивоєнні виступи офіційною причиною скасування.
Для актриси це означало, що після 46 років роботи в «Современнику» у неї більше не залишилося можливості вийти на його сцену.
10 березня 2023 року вона опублікувала лист, у якому прощалася з театром. Зокрема, Ахеджакова написала: «Я не встигла попрощатися з моєю сценою».
5 квітня 2023 року трудові відносини з «Современником» припинилися. Офіційне формулювання — звільнення за власним бажанням. Але заява була написана вже після того, як актрису фактично залишили без вистав.
Тоді їй було 84 роки.
П’ятнадцять тисяч листів для Лії
Рішення театру викликало реакцію далеко за межами Росії.
Режисер Кирило Серебренников, з яким Ахеджакова працювала у фільмі «Зображуючи жертву», разом з «Новою газетою» організував акцію «Листи для Лії».
Глядачів закликали надсилати актрисі слова підтримки. За три тижні надійшло понад 15 тисяч листів з Росії та інших країн. Їх роздрукували, зібрали і передали Ахеджаковій.
У своєму відповідному зверненні вона дякувала людям, багато з яких були їй незнайомі. Для глядачів це була можливість сказати актрисі те, чого вони не могли висловити після вистави, знятої з репертуару.
Історія отримала продовження. Без постійної московської сцени Ахеджакова почала активніше брати участь у міжнародних гастролях.
Український прапор після вистави в Німеччині
Влітку 2023 року ім’я Ахеджакової знову з’явилося в політичних новинах — цього разу через епізод, безпосередньо пов’язаний з «Моїм онуком Веніаміном».
27 червня після виступу в німецькому Бремені актриса опинилася на сцені з українським прапором. Фотографії поширилися в інтернеті.
У Росії на неї поскаржився громадський активіст Віталій Бородін, після чого стало відомо про перевірку МВС за статтею про «дискредитацію» російської армії.
Сама Ахеджакова пояснювала те, що сталося, інакше. За її словами, український прапор несподівано передали їй разом з квітами, і спочатку вона навіть не зрозуміла, що тримає в руках. Актриса назвала те, що сталося, провокацією.
Достовірних підстав стверджувати, що вона заздалегідь організувала цю сценічну акцію, немає. Водночас її багаторічна публічна підтримка України підтверджується численними виступами та заявами, не пов’язаними з цим епізодом.
Нова роль у 86 років — і знову Ізраїль
Після відходу з «Современника» Ахеджакова не завершила кар’єру. Вона продовжувала грати «Мого онука Веніаміна» на міжнародних гастролях.
У березні 2024 року виставу показували в Торонто, Нью-Йорку, Чикаго, Маямі та Бостоні. Постановка залишалася затребуваною у російськомовної театральної публіки.
А на початку 2025 року відбулася нова прем’єра.
У Єревані режисер Борис Павлович представив виставу «Веди свій плуг по кістках мерців» за романом польської письменниці, лауреата Нобелівської премії з літератури Ольги Токарчук.
Ахеджакова зіграла головну героїню — Янину Душейко, літню жінку, яка живе серед гір і лісів і намагається розібратися в загадкових смертях. У постановці також брали участь Олександр Феклістов, Муся Тотібадзе, Марія Кроль і Гліб Ромашевський.
У квітні 2025 року виставу привезли до Ізраїлю. Її показували в Ашкелоні, Хайфі, Петах-Тікві та Тель-Авіві.
Історія Ахеджакової не єдина серед російських артистів, які після початку війни опинилися за межами звичних театральних майданчиків. НАновости раніше розповідали про гастролі Олександра Філіппенка в Ізраїлі — актора, який також публічно засудив російське вторгнення в Україну.
«Мій онук Веніамін»: єврейська мати, яка вирішила все за сина
Для січневих гастролей 2027 року Ахеджакова повертається до ролі Есфірі — героїні п’єси Людмили Уліцької.
П’єса була написана наприкінці 1980-х років. За інформацією організаторів, Уліцька з самого початку уявляла в образі головної героїні саме Ахеджакову. Але сценічна постановка Марфи Горвіц з’явилася значно пізніше — її прем’єра відбулася в липні 2015 року.
Есфірь виросла в єврейському середовищі старого Бобруйська. Вона зберегла уявлення своєї молодості про сім’ю, походження, шлюб і материнський обов’язок. Для неї майбутнє сина — занадто серйозне питання, щоб дозволити йому самостійно обирати дружину.
Вона вирушає до Бобруйська і привозить дівчину з сім’ї, яку вважає підходящою. Однак з’ясовується, що уявлення матері про правильний шлюб зовсім не збігаються з життям молодих людей.
Поруч з Есфір’ю — інші персонажі, кожен зі своїм минулим і своїми уявленнями про щастя. Важливе місце займає Ліза, добра і самотня акушерка, яку в відомій гастрольній версії постановки грала Олександра Іслентьєва.
Сам син Есфірі, Льова, навколо якого будується значна частина конфлікту, у цій постановці навіть не з’являється перед глядачами. Про нього говорять, його долю обговорюють і за нього намагаються приймати рішення. А в назві вже присутній ще не народжений онук Веніамін — майбутнє покоління, про яке всі піклуються заздалегідь.
Це комедія з впізнаваними сімейними ситуаціями, але її зміст не вичерпується конфліктом владної матері і дорослого сина.
Бобруйськ і світ східноєвропейського єврейства
Бобруйськ — місто в сучасній Білорусі, історично пов’язане з великою єврейською громадою.
За даними ізраїльського меморіального комплексу «Яд Вашем», наприкінці XIX століття в Бобруйську жили близько 21 тисячі євреїв — приблизно 60% населення міста. У січні 1939 року єврейське населення становило 26 703 особи, або 31,7% жителів.
У місті існували єврейські школи, культурні та громадські установи. Ідиш використовувався в освіті і навіть у роботі однієї з судових інстанцій.
Після німецької окупації в червні 1941 року євреї Бобруйська зазнали переслідувань, були зігнані в гетто і масово знищені. Основні акції вбивств відбулися восени 1941 року.
Ця історія допомагає зрозуміти світ Есфірі. Вона належить до покоління, для якого традиції, сімейні зв’язки, уявлення про походження і шлюб були пов’язані з життям східноєвропейських єврейських громад.
У виставі мова не йде про документальне відтворення Голокосту. Але пам’ять про зниклий світ присутня за зовні побутовим конфліктом. Саме тому комічні ситуації в п’єсі можуть сусідити з трагічними спогадами.
Для ізраїльських глядачів, у сім’ях яких збереглися історії про вихідців з України, Білорусі та інших регіонів Східної Європи, цей культурний контекст цілком впізнаваний.
Чому виставу грають вже більше десяти років
Марфа Горвіц побудувала постановку на домашніх сценах, діалогах і психологічних деталях. Тут важливі розмови, сімейні сварки, несподівані зізнання, звички персонажів і вміння акторів миттєво змінювати настрій сцени.
У 2017 році «Мій онук Веніамін» отримав чотири нагороди фестивалю «Амурська осінь» у Благовєщенську.
Лію Ахеджакову відзначили за найкращу головну жіночу роль, Марфу Горвіц — за режисуру, Надію Лумпову — за роль другого плану. Четвертою нагородою став спеціальний приз журі за створення художньої постановки в антрепризному театрі.
Тоді вистава отримала високі оцінки за поєднання комедії та драми. У ній немає необхідності пояснювати кожен жарт або кожну сімейну сварку: глядач впізнає знайомі характери і стосунки.
У 2027 році Ахеджаковій буде вже 88 років. Вона повертається до Есфірі через більш ніж десятиліття після прем’єри і майже чотири роки після відходу з «Современника».
НАновости — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency розглядають ці гастролі не тільки як культурну подію. Історія актриси, яка народилася в Україні, публічно підтримала українців і продовжила театральну кар’єру після втрати московської сцени, надає січневій афіші додатковий контекст. При цьому «Мій онук Веніамін» залишається самостійною виставою про сім’ю, любов, пам’ять і право людини обирати власне життя.
«Мій онук Веніамін» в Ізраїлі: дати, міста, квитки
На січень 2027 року оголошено чотири вистави. Усі починаються о 20:00.
24 січня 2027 року, неділя — Беер-Шева
Центр сценічних мистецтв, Велика зала. Проспект Іцхак Регер, 41.
Вартість квитків: 235–405 ₪.
25 січня 2027 року, понеділок — Рішон ле-Ціон
Гехаль Меїр ле-Тарбут. Вулиця Жаботинського, 16.
Вартість квитків: 255–475 ₪.
28 січня 2027 року, четвер — Ашдод
Центр сценічних мистецтв. Вулиця Дерех а-Арец, 1.
Вартість квитків: 245–455 ₪.
30 січня 2027 року, субота — Хайфа
Театрон а-Цафон, Кір’ят-Хаїм. Вулиця Бейлінсон, 41.
Вартість квитків: 245–455 ₪.
Подивитися вільні місця і купити квитки на «Мій онук Веніамін» з Лією Ахеджаковою в Ізраїлі
Інші вистави, концерти та культурні події можна знайти на майданчику партнера проекту — sTDe | NAnews — афіша заходів Ізраїлю.