В українських Чернівцях у жовтні 2026 року вшанували пам’ять Траяна Поповича — румунського мера міста, який восени 1941 року домігся порятунку майже 20 тисяч євреїв від депортації. До 85-річчя створення Чернівецького гетто йому встановили бюст біля меморіалу жертв Голокосту.
Поки путінська Росія продовжує обстрілювати Україну ракетами та безпілотниками, поки повітряні тривоги переривають життя міст, а від російських ударів гинуть мирні жителі, в тому числі діти, українці навіть посеред цієї війни знаходять час, сили і засоби, щоб увічнювати пам’ять людей, які колись рятували інших від смерті.
Автор: Павло Швейко
У цієї історії є несподівана сучасна подробиця. Церемонію призначили на 15 жовтня 2026, але зібрані побачили порожній постамент. Українського скульптора мобілізували в армію напередодні заходу, і встановити готову роботу вчасно не вдалося. Бюст з’явився двома днями пізніше — 17 жовтня, у 134-ту річницю народження Поповича.
Це не просто місцева історія про новий пам’ятник. Йдеться про людину, яка займала посаду в адміністрації союзного нацистській Німеччині режиму, але відмовилася брати участь у знищенні єврейського населення міста.
Як проходила церемонія в Чернівцях
15 жовтня 2026 року біля меморіального комплексу пам’яті в’язнів Чернівецького гетто на вулиці Петра Сагайдачного зібралися представники української влади, єврейської та румунської громад, дипломати та жителі міста.
Про це також розповіла українська Державна служба України з етнополітики.
Учасники вшанували загиблих хвилиною мовчання та поклали квіти. Захід був присвячений 85-річчю створення гетто та початку масових депортацій євреїв восени 1941 року.
Ініціатором встановлення пам’ятника став Ілля Хочь, представник чернівецької єврейської громади, керівник організації «Міріам» та почесний консул Латвії в Чернівецькій області. Виготовлення бюста він оплатив власними коштами.
Під час заходу Хочь нагадав, що Попович врятував близько 20 тисяч людей, і порівняв масштаб його вчинку з історією Оскара Шиндлера, відомою за фільмом «Список Шиндлера».
Серед учасників була генеральний консул Румунії Ірина-Лоредана Стенкулеску. Вона підкреслила, що пам’ять про тих, хто рятував людей під час Голокосту, повинна зберігатися як свідчення відповідальності та солідарності.
Українську Державну службу з етнополітики та свободи совісті представляв керівник профільного відділу Віктор Коврей. Серед дипломатичних представників також був почесний консул Південної Кореї Володимир Кавуля.
Історію церемонії висвітлювали місцеві українські та румунські журналісти.
Автор бюста — український скульптор Віталій Шелегін. Через його мобілізацію 15 жовтня відкрили лише постамент. Вже 17 жовтня скульптуру встановили на підготовлене місце. У цей день консул Румунії та представники румунської громади знову відвідали меморіал, поклали квіти та запалили свічки.
Офіційне урочисте відкриття бюста передбачалося провести пізніше.
Хто такий Траян Попович і чому він рятував євреїв
Траян Попович народився 17 жовтня 1892 року на Буковині, території, яка в різні історичні періоди входила до складу Австро-Угорщини, Румунії, СРСР та України.
Він отримав юридичну освіту, працював адвокатом. У 1941 році, коли Чернівці перебували під контролем румунських окупаційних властей, Попович став мером міста.
Тут необхідно пояснити історичний контекст. Під час Другої світової війни Румунією керував диктатор Іон Антонеску, союзник нацистської Німеччини. Його режим брав участь у переслідуванні, депортації та масовому вбивстві євреїв.
За матеріалами ізраїльського меморіального комплексу «Яд Вашем», Попович спочатку не був противником Антонеску. Після війни він визнавав, що і сам колись вірив в образ сильного керівника, здатного відновити державу.
Однак ставлення мера до конкретних людей виявилося несумісним з державною політикою переслідування євреїв.
Після заняття Чернівців німецькими та румунськими військами в липні 1941 року в місті пройшли антиеврейські погроми, була підпалена Велика синагога.
Попович продовжував приймати єврейських жителів, допомагав нужденним, розпорядився виплачувати єврейським пенсіонерам повні пенсії.
Ворожа йому преса навіть називала євреїв «людьми Траяна».
Жовтень 1941 року: рішення, що врятувало тисячі сімей
29 вересня 1941 року губернатор Буковини, румунський генерал Корнеліу Калотеску, повідомив про намір створити єврейське гетто. Попович виступив проти.
10 жовтня стало відомо про наказ депортувати євреїв Чернівців до Трансністрії. Мер знову вимагав відмовитися від цього рішення.
12 жовтня, розуміючи, що повністю зупинити депортацію не вдасться, Попович почав домагатися винятків. Він вказував на роль єврейських лікарів, інженерів, юристів, підприємців та інших фахівців у житті міста. Вимагав залишити також пенсіонерів, інвалідів та колишніх військовослужбовців.
Спочатку йому дозволили скласти список всього з 100–200 осіб.
Він не погодився.
Попович продовжив домагатися розширення списку. 15 жовтня 1941 року Антонеску дозволив залишити в Чернівцях близько 20 тисяч євреїв.
Так з’явилися спеціальні документи, відомі як «авторизації Поповича». Вони дозволяли єврейським сім’ям залишатися в місті і не потрапляти в депортаційні ешелони.
За даними «Яд Вашем», завдяки його діям вдалося врятувати близько 19 тисяч осіб. На меморіальній дошці, встановленій у Чернівцях ще в 2009 році на будинку, де жив Попович, вказано більш точне число — 19 600.
Мер також приховував у власному будинку євреїв, яким загрожувала депортація, і тих, кому вдалося втекти з таборів.
Для людини, яка працювала всередині окупаційної адміністрації, такі дії означали свідомий конфлікт з її керівництвом.
Що відбувалося з тими, кого врятувати не вдалося
Тут важливо пам’ятати і іншу сторону історії.
Згідно з даними української Державної служби з етнополітики, восени 1941 року понад 30 тисяч чернівецьких євреїв депортували до Трансністрії.
Трансністрія в історії Голокосту — не сучасне невизнане Придністров’я. Так називалася окупаційна територія між ріками Дністер і Південний Буг, якою в 1941–1944 роках керувала Румунія.
Там діяли гетто і табори. Люди гинули від голоду, хвороб, знущань і масових вбивств.
У 1942 році Калотеску домігся відновлення депортацій. Поповича усунули з посади, а 4 червня знову почався вивіз євреїв. Серед депортованих опинилися і люди, яким раніше вдалося залишитися в місті.
Попович не зміг зупинити цю злочинну систему. Але зумів вирвати з неї тисячі людських життів.
НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency
Ізраїль визнав його подвиг ще в 1969 році
Траян Попович помер 4 червня 1946 року, у віці 53 років. Незадовго до смерті він залишив спогади про події в Чернівцях і власні спроби зупинити депортації.
2 січня 1969 року ізраїльський меморіальний комплекс «Яд Вашем» визнав його Праведником народів світу.
Для читачів, незнайомих з цим поняттям: Праведниками народів світу Ізраїль визнає неєвреїв, які під час Голокосту рятували євреїв, ризикуючи собою і не розраховуючи на винагороду.
Рішення приймається після вивчення свідчень і документів. Це не почесне звання за загальні гуманістичні погляди, а визнання конкретних дій по порятунку людей.
В Єрусалимі ім’я Поповича зберігається в офіційному архіві «Яд Вашем». На його честь також було посаджено дерево.
Для ізраїльтян, чиї сім’ї походять з Чернівців і Буковини, ця історія особливо близька. Серед людей, які пережили війну завдяки його рішенням, були представники єврейської громади, чиї нащадки згодом опинилися в Ізраїлі та інших країнах.
Є і ще одна важлива обставина: в Ізраїлі Поповича визнали задовго до того, як його історія отримала широке суспільне визнання в рідному регіоні.
Чому ця історія об’єднує Україну, Румунію та Ізраїль
Для Румунії Попович — приклад людини, яка знайшла в собі сміливість протистояти злочинам власної держави. У 2000 році його ім’ям назвали вулицю в Бухаресті.
Для України він пов’язаний з історією Чернівців — міста, де десятиліттями сусідили єврейська, українська, румунська, німецька, польська та інші культури.
Для Ізраїлю Попович — один з Праведників народів світу, завдяки яким тисячі євреїв отримали шанс пережити Голокост.
Але ці три погляди не скасовують відповідальності румунського режиму за депортації та загибель євреїв. Навпаки, вчинок Поповича особливо значущий саме тому, що він діяв всередині системи, яка знала, куди і навіщо відправляють людей.
Меморіальна церемонія в Чернівцях об’єднала представників цих історичних спільнот.
Чернівці вже увічнили його ім’я разом з іншими Праведниками
Жовтнева подія стала продовженням великої роботи по збереженню єврейської пам’яті в місті.
У 2009 році на будинку Поповича з’явилася меморіальна дошка з подякою від євреїв Чернівців.
7 жовтня 2016 року відкрився меморіальний комплекс пам’яті в’язнів Чернівецького гетто.
А 14 травня 2026 року на будівлі синагоги «Ісраель» на вулиці Українській, 2 встановили дошку з іменами 12 буковинських Праведників народів світу. Серед них — Траян Попович.
НАновини детально розповідали про це в матеріалі «У Чернівцях відкрили меморіальну дошку буковинським Праведникам народів світу».
З ініціативами збереження цієї пам’яті працює і керівник єврейської громади Чернівців Шапса Авербух, який брав участь у травневих заходах.
В інших містах України відбуваються схожі події. Наприклад, в Одеській області з’явився сквер Праведників народів світу в Балті.
А в Ізраїлі ми розповідали про Ярославу Левицьку з Хайфи, чия сім’я рятувала євреїв під час Другої світової війни.
Україна під обстрілами пам’ятає тих, хто рятував людей
Вдумайтеся, в яких обставинах все це відбувається.
Росія продовжує війну проти України. Ракети і безпілотники б’ють по житлових будинках, енергетичній інфраструктурі, вулицях і громадських місцях. Люди живуть між повітряними тривогами, похоронами загиблих і очікуванням наступного удару.
За даними Моніторингової місії ООН, тільки за вересень 2026 року в Україні загинули не менше 328 мирних жителів, ще 2105 отримали поранення. Серед жертв російських атак є діти.
І в цій реальності Чернівці встановлюють пам’ятник людині, яка 85 років тому рятувала євреїв від депортації. Люди приходять на церемонію, залучають дипломатів, збирають історичні документи, знаходять кошти на скульптуру. Навіть мобілізація її автора не зупиняє розпочату справу.
Причому згадують румуна Траяна Поповича — представника народу, до якого належали і керівники режиму, що проводив депортації. Його шанують не за національність, а за вчинок.
Ось в цьому, на мій погляд, і проявляється справжня Україна. Країна, яка сьогодні бореться за власне існування, не забуває про тих, хто в минулому рятував чужі життя. І вміє відокремлювати злочини держави від людської мужності людей, які цим злочинам чинили опір.
Пам’ятник Поповичу в Чернівцях говорить про це без гучних лозунгів. Він стоїть там, де його історія дійсно відбулася, і нагадує, що навіть у найстрашніші часи у людини залишається вибір.
Пам’ятник під час нової війни
В історії встановлення бюста є деталь, яку важко було б придумати.
85 років тому Попович ризикував своєю посадою і безпекою, рятуючи євреїв від депортації. У жовтні 2026 року український скульптор Віталій Шелегін, який створив пам’ятник цій людині, не зміг бути присутнім на відкритті: його мобілізували для захисту України від російського вторгнення.
Ілля Хочь і учасники церемонії не відмовилися від заходу. 15 жовтня вшанували пам’ять загиблих і рятівника, а 17-го встановили готовий бюст.
Історія Голокосту в Україні сьогодні зберігається людьми, які самі живуть в умовах війни.
У вересні 2026 року Ізраїль і Україна разом згадували 85-річчя трагедії Бабиного Яру. НАновини також розповідали про повстання ув’язнених табору Собібор під керівництвом Олександра Печерського.
Пам’ять про загиблих, про опір і про порятунок людей — різні, але пов’язані сторінки однієї історії.
І тут я б виділив головне. Попович не мав армії, не міг змінити зовнішню політику Румунії і не зупинив Голокост у Чернівцях. Його інструментами були посада, документи, переговори і готовність сперечатися з начальством.
Для приблизно 19 тисяч людей цього виявилося достатньо, щоб залишитися живими.
У Чернівцях тепер стоїть його бюст. А в Ізраїлі вже понад півстоліття зберігається документ, що пояснює, чому ця людина заслужила пам’ять і вдячність.
Павло Швейко, автор НАновин. Пише про українсько-ізраїльські відносини, єврейську історію та події, що пов’язують дві країни.
Джерела: Яд Вашем — архів Траяна Поповича; Державна служба України з етнополітики, 15 жовтня 2026 року; BucPress — встановлення бюста 17 жовтня; Чернівецький промінь — репортаж з церемонії.
