Єврейське кладовище Ужгорода: знайшли поховання Першої світової та опублікували 32 імена

В Ужгороді встановили ділянку єврейського кладовища, де ховали людей, пов’язаних з австро-угорською армією часів Першої світової. В опублікованому списку 32 імені, але архіви вже підказують: історія значно більша одного ділянки і кількох уцілілих мацев.

20 серпня 2026 року Федерація єврейських громад України повідомила про результат незвичайного пошуку в Ужгороді. Для ізраїльського читача тут важливо одразу пояснити: Ужгород — це адміністративний центр Закарпаття на самому заході України, біля кордону зі Словаччиною і недалеко від Угорщини. У часи Першої світової війни місто входило до складу Австро-Угорщини і називалося Унгваром, тому саме тут і опинилися поховання людей, які служили в її армії. Рабин міста Менахем Мендель Вільгельм і керівник Центру військово-історичних досліджень Memento bellum Юрій Фатула прийшли на єврейське кладовище, щоб знайти місце поховання євреїв, які служили в австро-угорській армії під час Першої світової війни.

Ділянку вдалося встановити. Разом із повідомленням з’явився список з 32 імен.

Але це не означає, що дослідники виявили 32 цілі могили з читабельними надгробками. Федерація прямо пише: збереглися лише окремі пам’ятники, частина зникла. Не виключено, що деякі поховання взагалі не мали довговічного надгробка — сім’я могла жити далеко або просто не мати грошей на камінь.

І ще одна деталь змінює весь сюжет. Серед цих 32 були не лише солдати. У переліку є офіцери, лікарі, фармацевт, медичний персонал і жінка, яка працювала в госпіталі.

Так невелика ділянка кладовища виводить на значно більшу історію Ужгорода, який сто з лишком років тому називався Унгваром і приймав ешелони з пораненими з усього Карпатського фронту.

Що знайшли на єврейському кладовищі Ужгорода

Поки відомо менше, ніж хотілося б.

Менахем Мендель Вільгельм і Юрій Фатула визначили місце військових поховань і співставляють його з наявними історичними даними. Скільки надгробків збереглося фізично і які саме імена сьогодні можна прочитати безпосередньо на каменях, Федерація не уточнює.

Не названо і точну ділянку кладовища.

Для Ужгорода це суттєва деталь. У місті існувало кілька єврейських кладовищ і окремих секторів поховань. Старе кладовище на нинішній вулиці Котляревського відоме з кінця XVIII століття: найраніша збережена мацева там датується 1798 роком, а сьогодні залишається понад тисячу надгробків.

Були й інші місця поховання, зокрема Радванське кладовище. Окремо історичні дослідження Першої світової описують єврейський військовий сектор поруч з великим військовим кладовищем.

Тому поки не можна автоматично стверджувати, що ділянка, виявлена зараз Вільгельмом і Фатулою, і описаний у старих документах військовий некрополь — одне і те ж місце.

32 імені: рядові, офіцери, лікарі та співробітниця госпіталю

Федерація опублікувала імена так, як вони зафіксовані в наявному списку. Залишати їх саме в такому вигляді поки правильніше, ніж намагатися самостійно привести все до угорського, німецького або чеського написання.

У цього є причина. У 1914 році Ужгород був угорським Ungvár, після розпаду Австро-Угорщини опинився в Чехословаччині, а значна частина військової документації сьогодні зберігається в Празі. Одну людину в різних паперах можна зустріти під кількома варіантами імені.

Вже сам перелік заважає назвати знайдене місце просто «могилами полеглих солдатів».

Fodor Anna була співробітницею госпіталю. Gál Emil — фармацевтом. Gál Lajos і Ludvig Pál вказані як головні лікарі. Hahn Halm Karel відноситься до медичного персоналу.

Невідомі поки і обставини смерті кожного з 32. Одні могли отримати смертельне поранення на фронті, інші — померти вже після евакуації від інфекції або хвороби.

Одна людина зі списку дозволяє побачити, як саме це відбувалося.

Йенё Альтхайм: вдалося відновити життя першої людини у списку

У публікації Федерації він записаний як Altheim Evzen — Dr., старший лейтенант.

У угорському дослідженні єврейських військовослужбовців Ходмезьовашархея знаходиться людина, біографічні дані якої збігаються майже повністю: Dr. Altheim Jenő.

Йенё Альтхайм народився 7 серпня 1885 року в Ходмезьовашархеї. Його батько Озіаш Альтхайм був кантором місцевої єврейської громади, мати звали Фані Квіттнер. Після гімназії Йенё став юристом. Був одружений на Янці Грёбер.

Наприкінці липня 1914 року його мобілізували в 5-й гонведський піхотний полк.

Тут ізраїльському читачеві може знадобитися пояснення. Гонвед — угорська частина збройних сил Австро-Угорщини. Це не окрема національна армія в сьогоднішньому розумінні: військова система імперії складалася з кількох пов’язаних між собою структур.

Альтхайм брав участь у боях на російському і Галицькому фронтах. У документах його звання вказано як népfelkelő főhadnagy — приблизно старший лейтенант ополчення.

Збереглася навіть його власна кореспонденція. 14 серпня 1916 року він написав з російського фронту головному рабину Ходмезьовашархея Лайошу Зельтманну.

Через два роки війна для нього закінчилася не кулею і не артилерійським снарядом.

18 жовтня 1918 року 33-річний Йенё Альтхайм помер від іспанського грипу у військовому госпіталі Унгвара. Там же його поховали.

Так стає зрозумілою і форма Evzen в опублікованому зараз списку. Чеське Evžen відповідає угорському Jenő. Скоріш за все, ім’я пройшло через чехословацьку або чеську систему обліку, хоча без перегляду конкретної вихідної картки стверджувати походження саме цього запису передчасно.

Чому Альтхайм помер в Ужгороді, хоча був родом з Угорщини

У 1914 році кордони виглядали інакше.

Сучасний Ужгород знаходився в Королівстві Угорщина — угорській половині Австро-Угорської імперії — і називався Унгваром. Сучасних українсько-словацьких і українсько-угорських кордонів поруч з містом не існувало.

Коли почалася Перша світова, Карпати швидко перетворилися на велику зону бойових дій. Російська армія намагалася пройти через гірські перевали в Угорщину, австро-угорська армія утримувала напрямок. Унгвар виявився зручним залізничним і медичним вузлом за лінією фронту.

В історичних дослідженнях згадуються 28 госпітальних бараків у місті. Поранених і хворих привозили санітарними поїздами з різних районів фронту.

Людина могла народитися в нинішній Угорщині, Чехії, Словаччині, Польщі, Румунії чи Україні, служити зовсім в іншій частині імперії, отримати поранення або захворіти за сотні кілометрів від Унгвара — і закінчити життя саме тут.

Тому географія могил виглядає набагато ширше географії Закарпаття.

Тисячі померлих і військове кладовище біля залізниці

За даними досліджень Юрія Фатули, команда Memento bellum працювала з величезним масивом документів. Було переглянуто близько 180 тисяч посмертних карток австро-угорських військовослужбовців, що зберігаються в чеському військовому архіві.

Дослідникам вдалося встановити приблизно 3500 імен людей, похованих в Ужгороді. Вони походили з територій, які сьогодні належать приблизно до 19 європейських держав.

Загальну кількість військових поховань у місті оцінюють приблизно в 11–12 тисяч.

Одне велике кладовище розташовувалося в районі Шахти. У 2012 році українські державні джерела повідомляли про відновлення там некрополя, де були зареєстровані 1003 військовослужбовці різних національностей.

Інший, значно більший масив поховань виник біля залізничної станції та госпітальних об’єктів. Історичні дослідження описують там тисячі могил, у тому числі братські.

У південній частині існували ряди індивідуальних поховань і окремий єврейський військовий сектор з традиційними єврейськими надгробками.

Саме цей факт робить нинішню роботу на кладовищі особливо цікавою. Однак встановити зв’язок між історичним військовим сектором і знайденою зараз ділянкою ще належить.

Восени 1918 року Унгвар ховав не лише поранених

Історія Альтхайма збіглася з одним із найважчих місяців епідемії іспанського грипу.

Через два дні після його смерті, 20 жовтня 1918 року, в єврейській громаді Унгвара відбулася подія, яка сьогодні виглядала б майже неймовірно: весілля провели на кладовищі.

Женихом був Шмуель Вайс, нареченою — Регіна Грюнбергер. Для молодої пари громада зібрала 6000 крон.

Так звані кладовищенські весілля відомі в історії деяких східноєвропейських єврейських громад як народний звичай часу епідемій. Це не припис іудаїзму і не звичайна весільна традиція. До такого обряду вдавалися в надії зупинити мор.

Для Унгвара подібний випадок був не першим: місцева преса описувала кладовищенське весілля і під час епідемії холери в 1878 році.

Тому дата 18 жовтня поруч з ім’ям Альтхайма говорить більше, ніж просто «помер у госпіталі». В останні тижні війни місто одночасно приймало військових і переживало пандемію.

Ще два імені зі списку ведуть до довоєнного єврейського Унгвара

Поруч з Альтхаймом з’являються менш повні, але теж впізнавані біографії.

Gál Emil, позначений як доктор і фармацевт, з високою ймовірністю є Емілем Галем, народженим 2 квітня 1888 року в Унгварі. В університетських документах його віросповідання вказано як юдейське. Він навчався в Будапешті і Коложварі — нинішньому Клуж-Напоці — і отримав професійну кваліфікацію в фармації.

Співпадають місто, ім’я, єврейське походження і спеціальність. Але поки немає знайденої посмертної військової картки, яка дозволила б поставити знак рівності остаточно.

З Gál Lajos, зазначеним як головний лікар, ситуація схожа.

Шкільні документи знають Лайоша Галя, народженого 25 серпня 1879 року в Унгварі, також юдейського віросповідання. У матеріалах самого Унгвара початку війни зустрічається доктор з таким ім’ям, раніше працював у будапештській лікарні Святого Роха.

Співпадіння сильні. Для остаточної ідентифікації все одно потрібен документ, що зв’язує цього лікаря безпосередньо з похованням.

Саме тут пошук стає схожим не на археологію, а на збір сімейного досьє. Камінь дає ім’я, військовий архів — частину і смерть, університетський список — професію, стара газета — адресу або місце роботи.

32 імені — це, схоже, лише один фрагмент списку

Це можна перевірити на конкретній людині.

Хуго Лангшур (Hugo Langschur) у нинішньому переліку 32 прізвищ відсутній.

При цьому його історія добре документована. Він народився 25 червня 1888 року, походив з єврейської родини і служив в австро-угорській армії. Його батько Авраам багато років очолював єврейську релігійну громаду Ронсберга — нинішніх Побежовице в Чехії — і місцеве похоронне братство.

25 вересня 1914 року 26-річний Хуго помер від інфекційного захворювання у військовому госпіталі Унгвара.

Його ім’я збереглося і на меморіалі єврейським військовослужбовцям його рідної громади.

Але серед 32 прізвищ, опублікованих Федерацією єврейських громад України зараз, Langschur немає.

З цього не випливає, що нинішній список складений неправильно. Випливає інше: 32 людини не можна називати повним переліком євреїв, померлих у військових госпіталях Унгвара або похованих у місті під час Першої світової.

Ймовірніше за все, йдеться про конкретне кладовище, визначену ділянку або окрему групу архівних записів. Як саме сформований перелік, дослідникам ще варто пояснити.

Звідки взагалі взялося стільки євреїв в армії Австро-Угорщини

Для сучасного Ізраїлю це майже зникла сторінка військової історії.

Архів ЦАХАЛу і Міністерства оборони Ізраїлю наводить оцінку приблизно в 320 тисяч євреїв, які служили в збройних силах Австро-Угорщини в Першу світову. В історичній літературі зустрічається ширший діапазон — від 275 до 400 тисяч.

Близько 40 тисяч євреїв Австро-Угорщини загинули.

Вони були рядовими, артилеристами, лікарями, офіцерами, льотчиками. Армія мала систему єврейського релігійного обслуговування: під час війни число польових рабинів досягало 76, їм присвоювали офіцерське звання капітана.

Це не означає, що сотні тисяч людей однаково ставилися до імперії або добровільно вирушили воювати за Габсбургів. У державі діяла військова повинність. Були мобілізовані, добровольці, кар’єрні офіцери, лікарі і резервісти.

Але існував і особливий єврейський контекст. Австро-Угорщина надала євреям громадянське рівноправ’я, тоді як царська Росія асоціювалася у багатьох сімей з правовими обмеженнями і погромами. Ізраїльський військовий архів окремо відзначає цей фактор, пояснюючи ставлення частини євреїв імперії до війни на російському фронті.

Виходить парадокс, звичний для історії європейського єврейства: євреї знаходилися по обидва боки фронту. У російській армії також служили сотні тисяч євреїв.

На Карпатах вони могли стріляти один в одного у формі двох імперій.

Євреї складали приблизно третину населення Унгвара

Знайдені могили з’явилися не в місті без єврейської історії.

За даними перепису 1910 року, в Унгварі жили близько 5300 євреїв — приблизно третина населення. Громада існувала тут поколіннями і була помітною частиною економічного, релігійного і інтелектуального життя міста.

Сьогодні цей світ доводиться відновлювати шматками.

Іноді це могила. Іноді старий реєстр. Іноді будівля. У 2026 році в Ужгороді почалося практичне відновлення дерев’яної синагоги з Великих Ком’ят, розібраної і перенесеної в Закарпатський музей народної архітектури і побуту.

Для НАновини — Новини Ізраїлю ці дві історії йдуть поруч не випадково. Синагога повертає фізичний простір зниклої громади. Військові могили повертають її людей.

Та ж проблема існує по всій Україні: частина єврейських пам’ятних місць збереглася, частину доводиться фактично заново повертати в суспільну пам’ять.

Де шукати сім’ї людей зі списку

Тут з’явилася несподівано конкретна зачіпка.

У міжнародному реєстрі єврейських поховань JewishGen JOWBR існує база Ужгорода на 3971 запис. Вона була зроблена не за сучасними фотографіями кладовища.

В основі лежить машинописний реєстр на івриті, який, у свою чергу, склали за старою рукописною книгою на їдиші. Цю книгу вивіз в Ізраїль Еліягу Райсман. Його батько Емануель Райсман вів записи про поховання до своєї депортації в квітні 1944 року.

Більшість зареєстрованих там поховань відноситься якраз до XIX і першої половини XX століття.

Тобто частина відповіді на питання «хто лежить в Ужгороді?» сьогодні може фізично знаходитися не тільки під землею в Україні, але і в реєстрі, історія якого веде в Ізраїль.

НАновини — Новини Ізраїлю бачить тут і ще одну практичну лінію. Якщо у дослідників є повні архівні картки цих 32 людей — з місцем народження, батьками, частиною і датою смерті, — пошук нащадків стає реальною генеалогічною задачею, а не зверненням «до всіх, хто щось знає».

Прізвища можна співставляти з метричними книгами, військовими архівами, єврейськими кладовищенськими базами, документами еміграції і матеріалами Яд Вашем.

Хто з нащадків може сьогодні жити в Ізраїлі

Федерація єврейських громад України тепер просить повідомляти будь-яку інформацію про військовослужбовців, їхніх родичів і нащадків єврейській громаді Ужгорода.

За минулі 108 років сім’ї з цього списку пережили розпад Австро-Угорщини, Чехословаччину, угорську владу, Голокост, Радянський Союз і кілька великих хвиль еміграції. Одне сімейне дерево сьогодні може мати гілки в Ізраїлі, Угорщині, Чехії, Словаччині, США або Канаді.

Хтось із нащадків цілком може знати прізвище прадіда, але не знати, що він помер в Унгварі. У сімейній пам’яті могла залишитися коротка формула: «не повернувся з Першої світової».

Тепер хоча б для частини сімей з’являється місце, з якого можна починати пошук.

У Йенё Альтхайма воно вже є майже до останньої стрічки біографії: народився 7 серпня 1885 року, син кантора, став юристом, одружився на Янці Грёбер, пішов в армію влітку 1914-го, писав рабину з фронту, пережив чотири роки війни і помер від іспанки у військовому госпіталі Унгвара 18 жовтня 1918 року.

Йому було 33.

На опублікованому в 2026 році листі від усього цього залишилося кілька слів: Altheim Evzen — Dr., старший лейтенант.

Тепер за ними знову видно людину.

Що таке Ужгород і чому єврейська історія тут займає особливе місце

Для ізраїльського читача Ужгород легко уявити просто як невелике українське місто десь на західному кордоні. Історично це зовсім не так. Сучасний обласний центр Закарпаття століттями знаходився на перехресті держав, мов і культур, а його назва змінювалася разом з кордонами: Ужгород по-українськи, Ungvár по-угорськи, Užhorod по-чеськи, Ungvir на їдиші.

Місто стоїть на річці Уж буквально за кілька кілометрів від сучасної Словаччини. Поселення існувало тут ще в ранньому Середньовіччі. Починаючи приблизно з XI століття ці землі на багато століть опинилися передусім в угорському політичному просторі, пізніше — під владою Габсбургів. У XIX і на початку XX століття Унгвар був містом Угорського королівства в складі Австро-Угорщини.

Після Першої світової карта знову змінилася. Закарпаття увійшло до Чехословаччини, а Ужгород став адміністративним центром Підкарпатської Русі. У листопаді 1938 року південну частину Закарпаття разом з Ужгородом повернули під владу Угорщини. Восени 1944-го місто зайняла Червона армія, а після війни Закарпаття включили до Української РСР. З 1991 року Ужгород знаходиться в незалежній Україні.

Виходить, що людина могла народитися тут як підданий Австро-Угорщини, жити потім у Чехословаччині, знову опинитися в Угорщині і закінчити життя в Радянському Союзі — не переїжджаючи з одного і того ж міста.

Це особливо важливо для роботи з єврейськими архівами. Одна і та ж адреса, одна сім’я і навіть одна людина можуть фігурувати в документах на угорській, німецькій, чеській, їдиші, івриті, російській і українській мовах. Саме тому в списку знайдених військових поховань поруч опиняються форми імен на кшталт Jenő і Evžen, Lajos і Ludvik, Károly і Karel.

Євреї жили в Унгварі ще в XVI столітті

Перші документальні сліди євреїв в околицях відносяться до XVI століття, а перший відомий запис про єврейську сім’ю безпосередньо в Ужгороді датується 1575 роком.

Спочатку громада була невеликою. У 1769 році документи налічували в місті всього 93 єврея, у 1830-му — вже 762. Справжнє зростання припало на XIX століття, коли колишні обмеження на єврейське поселення поступово зникали, а Унгвар ставав важливим торговим і адміністративним центром регіону.

До 1891 року тут жили 3735 євреїв — близько 31% всього населення міста.

У 1910 році, всього за чотири роки до початку Першої світової, євреїв було вже 5305 з 16 919 жителів. Тобто майже кожен третій житель Унгвара був євреєм.

Для розуміння нинішньої знахідки ця цифра, мабуть, важливіша за будь-яку карту. Єврейські військові могили з’явилися не на околиці чужого для євреїв міста. Вони виникли всередині одного з помітних єврейських центрів тодішньої Угорщини.

Унгвар був не тільки торговим, але і релігійним єврейським центром

У місті існували синагоги, бейт-мідраші — будинки молитви і вивчення Тори, хедери, Талмуд-Тора, єшиви, мікви, єврейські благодійні організації, лікарня і будинок для літніх людей.

З Унгваром були пов’язані рабини, відомі далеко за межами Закарпаття. Тут служив рабин Меїр Айзенштадтер, якого зазвичай називають Маарам Аш і вважають одним з впливових галахічних авторитетів угорського єврейства XIX століття.

Ще більш знайоме ізраїльському релігійному читачеві ім’я — Шломо Ганцфрід. Він народився в Унгварі в 1804 році, пізніше служив тут даяном — суддею рабинського суду — і став автором «Кіцур Шульхан Арух», одного з найвідоміших коротких зводів повсякденного єврейського закону. Книга вперше вийшла в 1864 році і потім перевидавалася десятки разів.

Тобто для ізраїльтянина Ужгород можна пов’язати не тільки з сьогоднішньою Україною і Закарпаттям. Це ще й місто, звідки вийшла книга, яку покоління релігійних євреїв вивчали далеко за межами Центральної Європи.

У тому ж 1864 році в Унгварі запрацювала єврейська типографія. Тут друкували релігійні книги на івриті, а перед Другою світовою діяло ще одне єврейське видавництво.

Ортодокси, хасиди, неологи і сіоністи жили в одному місті

Єврейське життя Унгвара не було однорідним.

Після розколу угорського єврейства в другій половині XIX століття в місті існували окремі ортодоксальна і неологічна громади. Неологи — специфічний напрямок угорського єврейства, що прагнув поєднувати іудаїзм з більшою інтеграцією в сучасне угорське суспільство. Ізраїльському читачеві іноді хочеться автоматично порівняти їх з сучасним реформованим іудаїзмом, але юридично і історично це не одне і те ж.

Одночасно Унгвар залишався сильним центром ортодоксального і хасидського світу.

Тут працювали єшиви, релігійні школи і численні благодійні товариства. З 1890 року існувала єврейська початкова школа, пізніше з’явилися школи з викладанням на івриті.

А після переходу Закарпаття до Чехословаччини в місті помітно посилився і єврейський національний рух. У міжвоєнні роки діяли сіоністські організації, молодіжні рухи, культурні об’єднання і єврейські навчальні заклади.

До 1930 року в Ужгороді налічувалося близько 7500 євреїв, знову майже третина населення.

Велика синагога Ужгорода пережила громаду, для якої її побудували

Один з найпомітніших слідів того світу стоїть в центрі Ужгорода до сих пір.

У 1904 році в місті побудували велику синагогу в незвичайному поєднанні неомавританського стилю і угорського модерну. Її масштаб сам по собі показує становище громади: це було не маленьке молитовне приміщення провінційного містечка, а одне з найбільш помітних будівель міста.

Після війни радянська влада забрала будівлю у єврейської громади. Її перебудували під концертний зал; десятиліттями там працювала Закарпатська обласна філармонія. Зовнішній вигляд колишньої синагоги зберігся досить добре, хоча її релігійний простір було суттєво змінено.

Є в місті і діюча синагога. Сьогодні єврейська громада Ужгорода знову має рабина, молитовне життя, мікву, дитячі та освітні програми, займається кошерним харчуванням, допомогою літнім і нужденним. Її нинішній рабин — Менахем Мендель Вільгельм, той самий, який разом з Юрієм Фатулою тепер розшукує поховання євреїв Першої світової.

Так між сучасною громадою і людьми зі списку 1914–1918 років з’являється пряма зв’язок.

1944 рік майже знищив єврейський Унгвар

Найрізкіший розрив у цій історії стався не під час Першої, а під час Другої світової війни.

Після повернення Ужгорода під владу Угорщини в 1938 році на місцевих євреїв поширилися угорські антисемітські закони. Людей поступово витісняли з професій і бізнесу, чоловіків відправляли в угорські трудові батальйони. У 1941 році частину євреїв, яких влада вважала такими, що не мають належного угорського громадянства, депортували в район Кам’янця-Подільського, де стався один з перших масових розстрілів Голокосту такого масштабу.

Але знищення самої громади відбулося навесні 1944 року.

19 березня 1944 року нацистська Німеччина окупувала Угорщину. Вже незабаром євреїв Ужгорода та навколишнього району зігнали в два гетто. Одне влаштували на території цегельного заводу Московіц, друге — на складі деревини родини Глюк біля залізниці.

Тут особливо страшно перекликаються дві епохи. Та сама залізниця, по якій під час Першої світової в Унгвар доставляли поранених австро-угорських військовослужбовців, навесні 1944 року стала частиною маршруту знищення іншого покоління міських євреїв.

З 17 по 31 травня 1944 року в’язнів ужгородських гетто та євреїв навколишнього регіону вивезли п’ятьма транспортами. Їх пунктом призначення був Аушвіц-Біркенау.

Через кілька тижнів багатовікова єврейська громада одного з найбільших міст Закарпаття фактично перестала існувати в колишньому вигляді.

Після війни в Ужгород повернулися лише кілька сотень тих, хто пережив Голокост. Багато хто згодом виїхав — частина в Ізраїль, інші в США та країни Європи. Радянська політика додатково зруйнувала стару систему громадського життя: релігійні будівлі націоналізували, організації закривали, а велика синагога стала концертним залом.

Чому знайдені 32 імена важливі саме тут

Тому нинішній пошук військових могил не можна відокремлювати від загальної історії Ужгорода.

Люди, яких сьогодні намагаються повернути з архівів, належали до єврейського світу Унгвара до Голокосту — світу, де євреї складали приблизно третину населення, де працювали рабини, лікарі, аптекарі та торговці, друкувалися книги на івриті, існували єшиви та сіоністські організації, а молоді чоловіки йшли служити в армію держави, громадянами якої тоді були.

Першу світову цей світ пережив.

Другу — майже ні.

І тому збережена мацева військовослужбовця 1914–1918 років сьогодні розповідає одразу про дві втрати: про конкретну людину, яка померла понад сто років тому, і про велику єврейську громаду, яка ще існувала навколо його могили, але через одне покоління була майже повністю знищена.