- 4 Жовтня, 2026
- 5:41 pm
- В світі
Вранці 25 вересня 2026 року 14-річний Даніель Уманський сидів у своїй кімнаті в Києві і робив домашнє завдання. У зошиті він писав про Володимира Мономаха і намагався пояснити, як моральні принципи, сформульовані майже дев’ять століть тому, можуть виглядати сьогодні.
Автор: Олександр Хмельницький
Він писав про повагу до інших людей, допомогу сиротам і захист тих, хто слабший.
Закінчити роботу Даніель не встиг.
Приблизно о восьмій ранку російський безпілотник вдарив по житловому будинку в Печерському районі Києва. Даніель загинув у своїй кімнаті. Його мати отримала поранення руки і була госпіталізована. Молодший брат, який також перебував у квартирі, вижив.
Через кілька днів українська правозахисниця, голова Центру громадянських свобод і лауреатка Нобелівської премії миру Олександра Матвійчук опублікувала фотографію незакінченої роботи Даніеля. За її словами, шкільний зошит залишився відкритим серед руйнувань квартири, а на сторінках були видні сліди крові.
Олександра Матвійчук — українська правозахисниця і юристка, голова Центру громадянських свобод у Києві. Організація займається захистом прав людини, документуванням воєнних злочинів і питаннями відповідальності за порушення міжнародного права. У 2022 році Центр громадянських свобод став одним з лауреатів Нобелівської премії миру разом з білоруським правозахисником Алесем Бєляцьким і російською організацією «Меморіал».
Матвійчук звернула увагу на те, що в останні хвилини перед ударом Даніель писав про допомогу слабким, повагу до інших людей і відповідальність того, хто має силу.
Вона побачила в цьому страшну символіку: 14-річний хлопчик намагався сучасними словами осмислити моральні принципи, сформульовані багато століть тому, — і не встиг закінчити цю роботу.
Чому Даніель писав про Володимира Мономаха
Для читача в Ізраїлі ім’я Володимира Мономаха може нічого не говорити, хоча для історії Києва це одна з ключових фігур початку XII століття.
Володимир Мономах народився в 1053 році і належав до династії Рюриковичів. З 1113 по 1125 рік він був великим князем Київським. Його правління припало на період, коли Київ залишався одним з головних політичних і культурних центрів Східної Європи. Мономах намагався зменшити міжусобні війни між князями, зміцнити вплив Києва і організовував походи проти половців.
Але в історії Даніеля важливий не стільки Мономах-політик, скільки Мономах-автор.
Близько початку XII століття він створив твір, відомий як «Повчання дітям». У ньому князь розмірковує про те, якою повинна бути людина, що має владу і відповідальність: не лінуватися, допомагати бідним і сиротам, піклуватися про слабких, поважати інших людей і відповідати за власні вчинки.
Саме тому сучасний український школяр міг отримати таке завдання. «Повчання Володимира Мономаха» вивчають в українській шкільній програмі як один з пам’яток літератури епохи Київської Русі. Даніелю потрібно було не просто переказати біографію давнього князя, а подумати, що сформульовані майже дев’ять століть тому моральні правила означають сьогодні.
Звідси і його записи про повагу до людей, допомогу сиротам і захист вразливих.
Для ізраїльського читача тут є ще один важливий історичний шар. Київ того часу вже був пов’язаний з єврейською історією.
Єврейська присутність у місті фіксується як мінімум з X століття. Одним з найвідоміших свідчень вважається Київський лист з Каїрської генізи — документ на івриті, пов’язаний з єврейською громадою Києва і зазвичай датований приблизно X століттям. У ньому представники громади звертаються за допомогою для людини, що потрапила в боргову залежність.
Тобто організоване єврейське життя існувало в Києві задовго до того, як Мономах став великим князем.
У XI–XII століттях місто знаходилося на важливих торгових шляхах між Східною Європою, Візантією і більш віддаленими регіонами. Середньовічні джерела і пізніші дослідження пов’язують з єврейським населенням окремий район Києва. У літописній традиції згадуються так звані Єврейські ворота — одні з міських воріт, назва яких зазвичай пов’язується з розташованим поруч єврейським кварталом.
Відомі й окремі представники єврейського інтелектуального життя середньовічного Києва, зокрема Мойсей Київський, якого відносять до єврейських учених XII століття.
При цьому життя громади не було спокійним. У 1113 році, після смерті князя Святополка Ізяславича і безпосередньо перед приходом Володимира Мономаха до влади в Києві, у місті спалахнули заворушення. Серед тих, на кого обрушилося насильство, були й представники єврейської громади.
Виходить, що шкільне завдання Даніеля мимоволі виводить далеко за межі звичайного уроку літератури. Мономах — це не тільки фігура з українського середньовічного минулого. Київ його епохи вже був містом, у якому перетиналися різні народи, релігії, торгові шляхи і культури, включаючи єврейську громаду.
Для української школи «Повчання» — частина власної літературної та історичної спадщини. Для ізраїльського читача до цього додається ще один пласт: єврейська історія Києва почалася задовго до сучасності і існувала вже в ту епоху, про яку писав Даніель.
Вранці 25 вересня він працював саме над таким завданням — намагався пояснити сучасними словами старі уявлення про відповідальність, допомогу слабкому і повагу до іншої людини.
Ця робота залишилася незакінченою.
Де навчався Даніель
Після перших повідомлень про загибель хлопчика більшість ізраїльських публікацій називали його передусім 14-річним громадянином Ізраїлю, загиблим при російському ударі.
Але поступово стали відомі деталі його життя в Києві.
Даніель навчався в 8-му класі Ліцею №5 Печерського району Києва.
І це відомо не тільки з повідомлень про подальший візит ізраїльського посла.
В офіційному документі київської системи освіти за 2025/26 навчальний рік НАновини знайшли запис «Уманський Даніель Захарович», 8-й клас, Ліцей №5 Печерського району. У тому ж документі вказаний його результат — 25 балів. Повне ім’я, вік, клас і район збігаються з даними загиблого Даніеля Уманського.
Офіційний документ київської системи освіти дозволяє встановити школу точніше, ніж перші публікації ЗМІ, де її назва не вказувалася.
У Даніеля взагалі була біографія, яку важко описати однією національною приналежністю.
Він мав громадянство Ізраїлю та України. Раніше сім’я жила в Ізраїлі, де Даніель навчався в тель-авівській школі «Ахават Ціон». Пізніше батьки з дітьми переїхали до Києва через роботу батька. Бабуся, дідусь та інші родичі продовжували жити в Ізраїлі.
У Києві Даніель вже жив життям українського школяра — ходив до ліцею, навчався разом зі своїми однокласниками, вивчав українську історію та літературу.
Пізніше його вчителі розкажуть ще одну деталь: Даніель особливо любив українську мову і хотів у майбутньому стати вчителем української мови.
Тому визначення «ізраїльська дитина, яка опинилася в Україні» тут занадто спрощує історію. Ізраїль був частиною його життя і сім’ї, але Київ теж був його домом.
Удар 25 вересня і реакція Ізраїлю
Ізраїльське МЗС підтвердило загибель Даніеля в день атаки – 14-річний громадянин України та Ізраїлю загинув при російському ударі по житловому будинку в Києві.
Його мати була поранена, а молодший брат фізично не постраждав.
МЗС Ізраїлю засудило російську атаку і висловило співчуття родині. З родичами зв’язалися ізраїльське посольство і консульська служба. Пізніше до допомоги підключилися ZAKA, єврейські організації України і представники Хабаду.
НАновини раніше детально розбирали, як змінювалася позиція ізраїльської дипломатії щодо російських ударів по Україні — від прямого засудження російського вторгнення до значно обережнішої риторики в окремі періоди.
Історія Даніеля мала для Ізраїлю ще один вимір: мова йшла вже не тільки про дипломатичну реакцію на війну в іншій країні. При російському ударі загинув ізраїльський громадянин — дитина, чия сім’я продовжувала жити між Ізраїлем і Україною.
Спочатку залишалося невідомо, де батьки вирішать поховати сина.
Пізніше сім’я прийняла рішення перевезти тіло в Ізраїль.
Бабин Яр і дорога додому
29 вересня, через чотири дні після загибелі Даніеля, в Києві проходили заходи до 85-ї річниці початку масових розстрілів у Бабиному Яру.
На церемонії були присутні президент України Володимир Зеленський, представники єврейських організацій і дипломати десятків країн. Серед них був і посол Ізраїлю Рої Розенбліт.
Для ізраїльського читача Бабин Яр — одне з найбільш відомих місць Голокосту на території України. 29–30 вересня 1941 року нацисти розстріляли там 33 771 київського єврея.
НАновини детально розповідали про 85-ту річницю трагедії і про те, як сьогодні влаштовано меморіальний простір Бабиного Яру.
Але в 2026 році у церемонії з’явився і зовсім інший, сучасний контекст.
Поки в Києві згадували загиблих вісімдесят п’ять років тому, ізраїльські та українські структури займалися оформленням документів, необхідних для перевезення тіла Даніеля.
НАновини вже писали, що під час заходів у Бабиному Яру стало відомо про підготовку до його відправки в Ізраїль.
Після завершення необхідних процедур тіло підлітка перевезли в Ізраїль, де живуть його бабуся і дідусь.
НАновини — Новини Ізраїлю | Nikk.Agency стежать за цією історією саме тому, що вона проходить через дві країни. Російська війна в Україні для цієї сім’ї ніколи не була подією десь далеко від Ізраїлю.
Батьки прощалися з сином двома мовами
1 жовтня 2026 Даніеля поховали в Ізраїлі.
На похоронах був присутній депутат Кнесету Гілад Карів, голова Комісії з алії, абсорбції та справ діаспори.
Після церемонії Карів розповів, що батько і мати прощалися з сином двома мовами.
Він написав:
«Ізраїль повинен стояти на боці громадян України».
Тут важливо дотримуватися політичної точності: це була заява депутата опозиції, а не зміна офіційної позиції уряду Ізраїлю.
Саме Карів повідомив і деякі подробиці ізраїльської частини біографії Даніеля — зокрема, що до переїзду в Київ хлопчик навчався в тель-авівській школі «Ахават Ціон».
НАновини детально розповідали про виступ Каріва і похорони Даніеля Уманського в окремому матеріалі.
Посол Ізраїлю прийшов у Ліцей №5
Після похорон історія знову повернулася в Київ.
Посол Ізраїлю в Україні Рої Розенбліт відвідав школу, де навчався Даніель Уманський.
Про візит повідомило Посольство Ізраїлю в Україні. 2 жовтня подробиці опублікував JewishNews — проект Об’єднаної єврейської громади України.
Розенбліт зустрівся з директором ліцею, викладачами, однокласниками Даніеля і шкільним колективом.
Учителі згадували його як світлого, доброго і щирого хлопчика. Саме від них прозвучала деталь, яка дозволяє побачити за повідомленнями про загиблого «14-річного громадянина Ізраїлю» зовсім конкретного підлітка:
Даніель любив українську мову і мріяв стати вчителем української мови.
Один з його однокласників сказав:
«Цього ніколи не повинно було статися. Я хочу, щоб це був останній випадок, коли гинуть діти».
Рої Розенбліт відповів:
«Ми повинні зробити все можливе, щоб жодна інша дитина не стала жертвою цієї війни».
Сам візит не обмежився співчуттями.
Посол обговорив з директором і її командою можливості подальшої співпраці між Посольством Ізраїлю і ліцеєм, включаючи спільне увічнення пам’яті Даніеля.
Поки не повідомляється, яку саме форму воно прийме — меморіальну дошку, шкільний проект, захід чи інший формат.
Київ між уроками і тривогами
У публікації про Даніеля Олександра Матвійчук наводить ще одну цифру: за її даними, тільки за вересень 2026 року в Києві було 235 повітряних тривог.
Цю статистику ми наводимо саме з посиланням на Матвійчук — окрему перевірку повної кількості тривог за місяць у рамках цього матеріалу НАновини не проводили.
Але події наступних днів показують сам контекст.
Після загибелі Даніеля Київ знову піддавався російським атакам. Були пошкоджені будівлі Національної академії наук України, медичного центру «Добробут» та інші цивільні об’єкти.
НАновини розбирали ці удари в матеріалі «Правил більше немає»: Зеленський заявив про наказ путіна зняти обмеження на удари.
Ізраїльському читачеві така військова повсякденність зрозуміла без довгих пояснень. Місто не може кожного разу повністю припиняти життя: діти продовжують навчатися, дорослі працювати, лікарі приймати пацієнтів. Сирени, укриття і очікування можливого удару існують одночасно з уроками, домашніми завданнями і звичайними сімейними справами.
Так було і вранці 25 вересня.
Даніель Уманський сидів у своїй кімнаті і відповідав на шкільне питання: що сьогодні означають відповідальність людини, допомога слабкому і повага до інших.
Російський безпілотник не дав йому закінчити цю відповідь.
Тепер у Ліцеї №5 обговорюють, як зберегти пам’ять про хлопчика, який хотів одного разу повернутися до школи вже не учнем, а вчителем української мови.
